Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.10.2018 року у справі №822/1493/18

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

м. Київ

справа №822/1493/18

адміністративне провадження №К/9901/61973/18

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Рибачука А. І.

судді-доповідача: Стародуба О. П.

суддів: Бевзенка В. М., Берназюка Я. О., Бучик А. Ю., Єзерова А. А., Желєзного І. В., Кравчука В. М., Коваленко Н. В., Стеценка С. Г., Тацій Л. В., Чиркіна С. М., Шарапи В. М., -

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. (судді - Загороднюк А. Г., Полотнянко Ю. П., Драчук Т. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювань у колишнього співробітника органів внутрішніх справ та Національної поліції;

зобов'язати відповідача затвердити висновок про призначення одноразової грошової допомоги за встановленою формою про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі та порядку, передбаченими статтями 97, 99 Закону України "Про Національну поліцію" і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016р. №4 в сумі 158580 грн;

зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі та порядку, передбаченому статтями 97, 99 Закону України "Про Національну поліцію" і Порядком від 11.01.2016р. №4 в сумі 158580 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень статей 97, 99 Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського від
11.01.2016р. №4 у зв'язку із отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції. Проте у виплаті вказаної допомоги йому було відмовлено, оскільки звільнення його зі служби на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону (за власним бажанням) не відповідає вимогам статті 97 Закону для виплати одноразової грошової допомоги. Вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими не у відповідності до вимог закону.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.05.2018р. позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі та порядку передбаченому статтями 97, 99 Закону України "Про Національну поліцію" і Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016р. №4 у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги, посилається на те, що тлумачення пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" так, що одноразова грошова допомога виплачується лише працівникам поліції, які звільнені по хворобі, а інші працівники поліції, які звільнені за власним бажанням і після звільнення отримали інвалідність, пов'язану з проходженням служби в органах поліції, позбавлені на отримання зазначеної грошової допомоги є дискримінацією, наданням переваг одним особам перед іншими та є порушенням норм статті 22 Конституції України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2018р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стародуб О. П., судді Анцупова Т. О., Кравчук В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2018р. було відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 18.11.2019р. справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

У зв'язку з обранням судді Верховного Суду Анцупової Т. О. до Великої Палати Верховного Суду (Рішення Зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019р. №13), протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стародуб О. П., судді Єзеров А. А., Кравчук В. М.

Ухвалою від 18.05.2020р. в порядку частини 1 статті 346 КАС України справу передано на розгляд Судової палати, до якої входить колегія, що розглядає справу.

Щодо ухвали про передачу справи на розгляд палати висловлено одну окрему думку в порядку частини 5 статті 347 КАС України.

Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а в подальшому в поліції на посаді заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області.

Відповідно до свідоцтва Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" від 26.05.2016р. №112 у позивача встановлено захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Одночасно позивача визнано обмежено придатним до військової служби. (а. с. 13)

Згідно довідки до Акта огляду МСЕК серії АВ №1003667 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах поліції, інвалідність встановлено з 20.09.2017р. довічно. (а. с. 17)

Згідно довідки Хмельницької обласної МСЕК серії АГ №0024240 від 20.09.2017р. про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу встановлено 60% ступінь втрати професійної працездатності. (а. с. 19)

Наказом Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області від
28.09.2017р. №332 о/с позивача звільнено з посади заступника начальника Теофіпольського відділення поліції Красилівського відділення поліції Красилівського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області та зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з
30.09.2017р. (а. с. 10)

Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 18 років 5 місяців 16 днів, а з урахуванням пільгової служби - 21 рік 2 місяці 27 днів.

Підставою для звільнення був рапорт позивача про його звільнення зі служби за власним бажанням від 25.09.2017р.

12.01.2018р. позивач звернувся до відповідача із заявою (рапортом) про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції відповідно до статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

За результатом розгляду цього рапорту, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області прийняло висновок про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України "Про Національну поліцію". (а. с. 12)

Листом від 05.02.2018р. № 29/0-21 Головне Управління Національної поліції в Хмельницькій області повідомило позивача про відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", з посиланням вимоги статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки група інвалідності має бути встановлена протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у пунктах цієї статті. (а. с. 11)

В подальшому, протоколом №13 засідання медичної (військово-лікарської) Комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Хмельницькій області" від 05.04.2018р. встановлено причинний зв'язок захворювання позивача, як колишнього співробітника Національної поліції України, з проходженням служби в поліції. (а. с. 16)

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача у виплаті грошової допомоги, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, а тому з 20.09.2017р. (з дати встановлення втрати працездатності) у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, проте продовжувала проходити службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незважаючи на те, що позивачу з 20.09.2017р. встановлено ІІ групу інвалідності, його звільнення зі служби в поліції не відбулося внаслідок захворювання, у зв'язку з яким йому призначено інвалідність.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено вичерпний перелік підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що якщо особу не було звільнено відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", а саме через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції, а звільнено з інших підстав, передбачених даною статтею (в даному випадку - за власним бажанням), то підстав для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вказаної норми Закону у відповідача немає.

Передаючи справу на розгляд палати Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду у постанові від 19.09.2018р. 373/1188/16-а про те, що за змістом пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" наведені у ньому причини звільнення є обов'язковою умовою для призначення одноразової грошової допомоги.

При цьому ВС виходив з того, що право на одержання одноразової грошової допомоги залежить виключно від дати встановлення інвалідності, застосування шестимісячного строку призведе до порушення права позивача, як поліцейського, на отримання одноразової грошової допомоги, а вузьке, граматичне (буквальне) тлумачення положень п. 4 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" призводить до дискримінаційних наслідків і погіршує становище поліцейських, які отримали інвалідність, але продовжили працювати, порівняно з такими самими поліцейськими, які звільнилися і інвалідність їм було встановлено після припинення служби.

За наслідками розгляду справи Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та відступу від раніше викладених висновків Верховного Суду.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідно до статей 97, 98, 99, 100, 101 Закону України "Про Національну поліцію" та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України затверджено від 11.01.2016р. №4 Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі Порядок №4).

Відповідно до пункту 1 Розділу 2 цього Порядку у разі встановлення поліцейському інвалідності днем виникнення права на отримання допомоги є дата з якої встановлено інвалідність.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач після звільнення з органів внутрішніх справ продовжив службу в Національній поліції України, під час служби 20.09.2017р. позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах поліції, а
28.09.2017р. позивач звільнився зі служби за власним бажанням.

При цьому, пов'язане з проходженням служби захворювання було діагностовано у позивача задовго до встановлення йому інвалідності ще 26.05.2016р., однак тоді позивача було визнано лише обмежено придатним до військової служби і наявність такого захворювання не завадило йому продовжити службу в поліції ще протягом більше одного року та чотирьох місяців.

Таким чином після встановлення наявності у позивача захворювання, пов'язаного з проходженням служби, останній продовжив службу в поліції, а після встановлення з тих же підстав інвалідності звільнився зі служби на підставі особисто поданого рапорту за власним бажанням.

За змістом ~law23~ підстава звільнення поліцейського зі служби в поліції (внаслідок захворювання, поранення, які пов'язані з проходженням служби) є обов'язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19.09.2018р. №357/1734/17,373/1188/16-а.

За правилами ~law24~ наявність у особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до ~law25~ поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Таким чином, встановлення на законодавчому рівні такої обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров'я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено.

Визначення Порядком №4 днем виникнення права на отримання допомоги дати, з якої встановлена інвалідність, не змінює визначених Законом, як актом вищої юридичної сили, обов'язкових умов призначення одноразової грошової допомоги і не може бути безумовною підставою для її виплати без дотримання таких умов.

В свою чергу, отримання поліцейським інвалідності під час проходження служби не суперечить вимозі закону щодо шестимісячного після звільнення строку виникнення інвалідності. Встановлення інвалідності під час служби саме собою не може бути підставою для відмови у виплаті допомоги за умови дотримання іншої обов'язкової умови - підстави звільнення.

Питання конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" (яким також як і в пункті 4 право на отримання грошової допомоги поставлено у залежність від підстав звільнення зі служби) було предметом розгляду Конституційним Судом України (КСУ).

Клопотання про визнання зазначених норм неконституційними було обґрунтоване тим, що оспорюваними положеннями Закону "конституційне право на соціальний захист, а саме отримання одноразової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності, дискримінаційно поставлене в залежність від факту підстав звільнення". Заявник також посилався на те, що положення пункту 3 частини першої статті 97 Закону є дискримінаційними, оскільки "вказана допомога виплачується лише працівникові поліції, якого звільнено по хворобі".

У своєму рішенні від 22.04.2020р. (справа №3-р (І)/2020) Конституційний Суд України дійшов висновку щодо конституційності пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".

При цьому, КСУ виходив з того, що передбачені частиною першою статті 97 Закону різні підстави та умови для призначення й виплати поліцейському або іншій особі одноразової грошової допомоги в разі смерті (загибелі) поліцейського, встановлення його інвалідності або часткової втрати працездатності не можуть розглядатися у розумінні частин 1 , 2 статті 24 Конституції України як запровадження дискримінаційних відмінностей у статусі поліцейського, який набуває право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки її розмір обумовлений насамперед ступенем тяжкості негативних для життя і здоров'я поліцейського наслідків.

Також КСУ виходив з того, що право на одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності не є конституційно визначеним правом поліцейського. Саме тому Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні, формуючи законодавчу основу для забезпечення соціального захисту правоохоронців, у тому числі поліцейських, які виконують важливі для держави функції із забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також членів їхніх сімей, має у межах конституційних приписів дискреційні повноваження у частині визначення підстав та умов призначення і виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності вказаним категоріям осіб.

Підсумовуючи вищенаведене, Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав дійшов висновку про те, що оскільки ~law28~ не передбачено можливість виплати допомоги поліцейським, які звільнились зі служби за власним бажанням, навіть за умови, що на час звільнення їм було встановлено інвалідність, а тому відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті такої допомоги.

У цій справі, виходячи з предмету доказування пов'язаного із захистом соціальних прав звільненого зі служби поліцейського досліджувались питання законності відмови відповідача у виплаті позивачу соціальної допомоги і не надавалась оцінка законності підстав звільнення позивача з публічної служби та наявності для цього інших підстав, крім звільнення за власним бажанням.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку щодо правомірності відмови відповідача у виплаті позивачу спірної допомоги та прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За наслідками розгляду справи у складі Судової палати Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від раніше викладених Верховним Судом висновків щодо застосування норм ~law29~, в т. ч. у постанові від 19.09.2018р. у справі №373/1188/16-а.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2018р. у даній справі - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

В. М. Бевзенко

А. Ю. Бучик

Я. О. Берназюк

А. А. Єзеров

І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко

В. М. Кравчук

А. І. Рибачук

С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій

С. М. Чиркін

В. М. Шарапа