Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №816/4253/15

адміністративне провадження №К/9901/22641/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б., Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС), Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС) про:

визнання незаконним рішення МВС про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та скасування наказу №1042 від 24 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за порушення службової дисципліни;

визнання протиправним та скасування наказу Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. №1457 о/с від 24 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України у запас за порушення дисципліни за підпунктом «є» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення);

визнання протиправним та скасування наказу УМВС № 458 о/с від 3 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України в запас за порушення дисципліни за підпунктом «є» пункту 64 Положення;

поновлення в органах внутрішніх справ України на посаді першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління;

стягнення з УМВС грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 липня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що службове розслідування стосовно ОСОБА_1 відбулося з істотним порушенням встановленого порядку, зокрема не забезпечено права позивача на участь у цьому розслідуванні з наданням пояснень стосовно обставин, які є предметом перевірки. Позивач вважає, що його звільнення було незаконним, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 8 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 квітня 2016 року скасував постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування наказу УМВС від 3 серпня 2015 року №458 о/с та прийняв в цій частині нове судове рішення.

Змінив у наказі УМВС від 3 серпня 2015 року №458 о/с по особовому складу дату звільнення підполковника міліції ОСОБА_1, першого заступника начальника Управління МВС України в Полтавській області-начальника слідчого управління на 28 серпня 2015 року.

Зобов'язав УМВС сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 3 серпня 2015 року по 28 серпня 2015 року. В решті судове рішення суду першої інстанції залишив без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 оскаржив в касаційному порядку.

Постановою від 9 листопада 2016 року Вищий адміністративний суд України частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_3

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасувати наказ УМВС № 458 о/с від 3 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України.

Поновив ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ України на посаді першого заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області - начальника слідчого управління з 3 серпня 2015 року.

Зобов'язав УМВС нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 3 серпня 2015 року по 2 серпня 2016 року включно.

У решті позовних вимог - відмовив.

При прийнятті такого рішення касаційний суд виходив з того, що хоча вчинення позивачем прогулу 16 липня 2015 року є доведеним належним чином й висновки судів в цій частині є правильними, однак ОСОБА_1 звільнено під час тимчасової непрацездатності. З посиланням на положення пункту 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - ДС ОВС), а також на постанову Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 касаційний суд зазначив, що приймаючи рішення про зміну дати звільнення позивача, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що частина перша статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) передбачає обов'язок суду в разі встановлення факту звільнення працівника без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку поновити його на попередній роботі, але не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

УМВС не погодилося з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подало заяву про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року №К/800/56514/13, у якій касаційний суд за схожих обставин дійшов іншого, і, на переконання заявника, правильного правозастосовного висновку, суть якого, судячи зі змісту ухвали, полягає в тому, що факт отримання позивачем (у тій справі) незаконної винагороди встановлено службовим розслідуванням, а звільнення під час перебування особи на лікуванні не вплинула на правомірність спірного (в тій справі) наказу про звільнення з органів внутрішніх справ, оскільки позивач (у тій справі) в супереч пункту 2.6 Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС не повідомив рапортом свого безпосереднього начальника про те, що він продовжує своє лікування в інших (не у відомчих) закладах охорони здоров'я.

У своїй заяві УМВС просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2016 року і залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року, яку суди апеляційної і касаційної інстанцій скасували помилково.

З урахуванням наведених у заяві доводів, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статей 14, 16, 18 ДС ОВС.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вищезгаданих норм матеріального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.

У справі, в якій постановлено оскаржене рішення, встановлено, що ОСОБА_1 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 14 серпня 1999 року по 3 серпня 2015 року.

Згідно з пунктом 1 наказу МВС № 1042 від 24 липня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника начальника УМВС України в Полтавській області - начальника слідчого управління підполковника міліції ОСОБА_1» за порушення службової дисципліни, що виявилося в ігноруванні вимог статей 1, 2, 7, 8 ДС ОВС, наказу МВС від 22 лютого 2012 року №155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», наказу УМВС від 16 липня 2014 року №682 «Про деякі питання з організації належного забезпечення оперативно-службової діяльності»; невихід на службу 16 липня 2015 року без поважних причин, підполковника міліції ОСОБА_1, звільнено з органів внутрішніх справ за підпунктом «є» пункту 64 (порушення дисципліни) Положення.

Згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України № 1457 о/с від 24 липня 2015 року підполковника міліції ОСОБА_1, першого заступника начальника УМВС України в Полтавській області - начальника слідчого управління звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановленням на військовий облік) за підпунктом «є» пункту 64 (порушення дисципліни).

Вказаний наказ реалізовано наказом по особовому складу УМВС № 458 о/с від 3 серпня 2015 року, відповідно до якого позивача звільнено з органів внутрішніх справ за підпунктом «є» пункту 64 (порушення дисципліни) у запас (з постановленням на військовий облік).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 8 липня 2015 року позивач подав начальнику УМВС рапорт про надання чергової відпустки за 2015 рік з 9 липня 2015 року з виїздом до м. Дрогобича Львівської області та країн Європейського Союзу. Того ж дня начальник УМВС наклав на вказаний рапорт резолюцію «до наказу 8 липня 2015 року».

Відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємства, в установах і організаціях 9 липня 2015 року ОСОБА_1 проінструктовано, як особу, яка допущена до державної таємниці, про що на рапорті позивача від 8 липня 2015 року є відповідна відмітка.

9 липня 2015 року позивача у телефонному режимі повідомлено про те, що начальник УМВС не погодив його рапорт від 8 липня 2015 року, наказу про відпустку не видав, про що складено відповідний акт повідомлення ОСОБА_1 щодо відпустки за 2015 рік від 9 липня 2015 року.

У справі встановлено, що начальник УМВС змінив резолюцію та вказав не вносити рапорт ОСОБА_1 до наказу, а виїзд заборонити; наказ про надання відпустки не видавався. Копію рапорту позивача про надання чергової відпустки, залишеного без погодження, повернули ОСОБА_1 супровідним листом від 14 липня 2015 року.

Згідно з довідкою від 9 липня 2015 року про тимчасову непрацездатність, якою позивача звільнено від служби з 9 липня 2015 року по 15 липня 2015 року, ОСОБА_1 необхідно стати до роботи 16 липня 2015 року.

16 липня 2015 року позивач на роботі не з'явився, оскільки виїхав до м. Дрогобич Львівської області, і лише 17 липня 2015 року йому видано довідку №102 про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, якою ОСОБА_1 звільнено від служби з 17 липня 2015 року по 7 серпня 2015 року.

Між тим, за наказом УМВС від 15 липня 2015 року № 680 за фактом відсутності на службі з 13 липня 2015 року першого заступника начальника УМВС начальника слідчого управління підполковника міліції ОСОБА_1 призначено службове розслідування.

За результатами службового розслідування складено висновок від 24 липня 2015 року, відповідно до якого позивач порушив службову дисципліну, що виявилось в ігноруванні вимог статей 7 і 8 ДС ОВС, наказу МВС від 22 лютого 2012 року №155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України», недотримання вимог наказу УМВС від 16 липня 2014 року № 682 і телеграми УМВС від 17 грудня 2014 року № 3164/Бл, скоєння 16 липня 2015 року прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рапорт позивача від 8 липня 2015 року про надання відпустки погоджено не було і йому про це було відомо, наказу про відпусту ОСОБА_1 начальник УМВС не видавав, факт порушення службової дисципліни, яке полягало у відсутності на роботі 16 липня 2015 року та ненадання відповідачу довідок про тимчасову непрацездатність, є доведеним, а твердження позивача про ненадання ним письмових пояснень під час службового розслідування спростовуються актами №1/7-2556 від 15 липня 2015 року, №1/9-2573 від 16 липня 2015 року, №1/9-2586 від 20 липня 2015 року, №1/7-2623 від 23 липня 2015 року. Тож за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ було правомірним.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, погодився із висновками суду першої інстанції в частині доведеності факту порушення позивачем службової дисципліни, однак встановивши, що звільнення позивача відбулося в період тимчасової непрацездатності вважав за можливе здійснити захист порушеного права шляхом зміни дати звільнення з 3 серпня 2015 року на 28 серпня 2015 року.

Вищий адміністративний суд України не погодився з висновком апеляційного суду в частині зміни дати звільнення позивача з органів внутрішніх справ й з урахуванням того, що спірні накази про звільнення з органів внутрішніх справ відповідачі прийняли у період його тимчасової непрацездатності, касаційний суд, з посиланням на положення статті 235 КЗпП, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення на посаді, оскільки було порушено процедуру звільнення.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 ДС ОВС за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно зі статтею 12 ДС ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення встановлений статтею 14 ДС ОВС, відповідно до якої з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Відповідно до статті 16 ДС ОВС дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, провадження в кримінальній справі або справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Згідно зі статтею 18 ДС ОВС дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що на осіб рядового і начальницького складу за вчинення порушень службової дисципліни наказ про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади видається з дотриманням строків, передбачених статтею 16 ДС ОВС, у тому числі й щодо осіб, які тимчасово непрацездатні. Подальше виконання такого наказу відповідно до статті 18 ДС ОВС здійснюється після прибуття їх до місця проходження служби.

Правовий висновок аналогічного змісту висловив Верховний Суд України у постанові від 8 жовтня 2013 року у справі № 21-250а13.

Отже, суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права.

Беручи до уваги встановлені в цій справі обставини, зокрема доведеність факту порушення позивачем службової дисципліни, правильним є висновок суду першої інстанції, рішення якого суди апеляційної і касаційної інстанцій скасували помилково.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді

п о с т а н о в и л а:

заяву Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року та постанову Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2016 року скасувати і залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2016 року, яка скасована судами апеляційної і касаційної інстанцій помилково.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Суддя О.В. Білоус

Н.А. Данилевич