Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.05.2018 року у справі №809/1108/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №809/1108/16

адміністративне провадження №К/9901/33469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (головуючий суддя - Качмар В.Я., судді - Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Апеляційний суд Івано-Франківської області про визнання відмови протиправною та стягнення вихідної допомоги,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), в якому просила:

- визнати протиправною відмову ДСА України у виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнути з ДСА України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що становить 200 970,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, передбаченому статтею 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон №2453-VI).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

стягнуто з ДСА України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 200 970,00 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки не виплата їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є звуженням її конституційних прав, порушенням гарантій недоторканості та соціального захисту судді. На думку позивача, судом апеляційної інстанції не було враховано, що протиправність дій Верховної Ради України по відношенню до неї, що спричинила позбавлення її права на отримання вихідної допомоги у вказаному розмірі, підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ДСА України скористалася своїм правом та надіслала до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 30 березня 1992 року по 07 грудня 2011 року працювала на посаді судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області. 08 грудня 2011 року позивач обрана суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області.

20 грудня 2013 року позивачем подана заява до Вищої Ради юстиції про звільнення з посади судді у відставку. Вища Рада юстиції 13 лютого 2014 року внесла подання до Верховної Ради України про звільнення позивача за №186/о/15-14.

25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову №59-VIII «Про звільнення суддів», в тому числі і позивача. На підставі вищевказаної постанови Верховної Ради України, наказом голови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 січня 2015 року №03-04/13 позивача виключено зі складу Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_1 зверталася з адміністративним позовом до Верховної Ради України з вимогами про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного розгляду подання Вищої ради юстиції про звільнення її з посади судді апеляційного суду Івано-Франківського області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду України від 06 липня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Івано-Франківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

05 серпня 2016 року позивач звернулася до ДСА України із заявою про виплату вихідної допомоги. Однак, листом від 19 серпня 2016 року за №Ш 1036-16-1082/16, ДСА України повідомила позивача про відмову у виплаті вихідної допомоги. Відмова мотивована тим що, на момент виходу позивача у відставку правові підстави для нарахування та виплати їй вихідної допомоги відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи дату подання позивачем заяви, право на відставку набуто нею до набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а тому право щодо належного матеріального та соціального захисту позивача не може бути обмежено. Суд першої інстанції зазначив, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від її волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання нею заяви про відставку.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року № 59-VIII "Про звільнення суддів", тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону №2453-VI.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону №2453-VI, а саме, виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України 25 грудня 2014 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу її у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону №1166-VII, в частині виключення статті 136 із Закону № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

В касаційній скарзі позивач як підставу для задоволення позову вказує, що право на стягнення суми вихідної допомоги з ДСА України, підтверджується рішенням Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі №800/24/15 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності.

Проте колегія суддів Верховного суду звертає увагу скаржника, що задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Верховної Ради України, у вказаній позивачем справі, не породжує прав та обов'язків у відповідачів по цій справі, тому не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець