Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2018 року у справі №823/2/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №823/2/17

касаційне провадження №К/9901/40960/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ДПІ, відповідач) на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 (головуючий суддя - Гарань С.М.,) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2016 №27352-13.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017, адміністративний позов було задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.08.2016 №27352-13, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки у сумі 3763,62 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані висновком про те, що введення нового «податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», як місцевого податку, на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII не є правовою підставою для сплати позивачем даного виду податку у 2015 році, оскільки нараховування такого податку має здійснюватися виключно у законодавчо встановлений спосіб для запровадження нових місцевих податків.

Зважаючи на викладені обставини ДПІ було подано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 та прийняти нову постанову якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішенням міської ради від 22.01.2015 №2-672 щодо запровадження нового місцевого податку, а саме - податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було встановлено ставку названого податку саме на 2015 рік, а не на 2016. Крім того, відповідач зазначає, що справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачене нормами ст.265 Податкового кодексу України, є чітко узгодженим, а тому названий податок підлягає обов'язковій сплаті позивачем у 2015 році. Також, контролюючий орган вказує, що у відповідності до приписів статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, відтак, на думку ДПІ, зазначене рішення міської ради у пункті 5 якого було встановлено, що воно застосовується з дати набрання чинності Закону України від 28.12.2014, тобто з 01.01.2015, є чинним та має застосовуватися саме з 01.01.2015.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2018 касаційну скаргу ДПІ прийняв до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 22.05.2018.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Черкаською міською радою 22.01.2015 було прийнято рішення №2-672 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси», яким визначено у межах м. Черкаси об'єкт оподаткування, базу оподаткування, ставку податку, порядок обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідачем 12.08.2016 було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №27352-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 3763,62 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погоджується колегія суддів Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступного.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, яким було викладено у новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Таким чином, із набранням 01.01.2015 чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до пункту 8.1 статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно статті 9 Податкового кодексу України, немає у переліку загальнодержавних податків та зборів. При цьому, відповідно до пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прямо не вказаний. Натомість, згідно підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України, є податок на майно, який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, що діє з 01.01.2015 р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає у тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і у межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, зокрема, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно із підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

При цьому, згідно пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу.

Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Таким чином, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році.

Доводи відповідача щодо необхідності сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вже у 2015 році є помилковими та такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.08.2016 №27352-13 є протиправним та підлягало скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна