Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №804/5131/16

касаційне провадження №К/9901/40906/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (суддя - В.В.Мельник) у справі №804/5131/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика будівельних сумішей «БудМайстер» (далі - позивач, Товариство) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2016 №0003551407.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 08.09.2016 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016 №0003551407.

Не погоджуючись з названим судовим рішенням відповідач 06.01.2017 звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.01.2017 апеляційну скаргу відповідача залишив без руху у зв'язку з несплатою судового збору та надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

13.02.2017 відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням, у якому просив суд відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2016 до ухвалення судового рішення у зв'язку з відсутністю фінансування з початку року.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.03.2017 у задоволенні зазначеного клопотання Управління відмовив, а апеляційну скаргу повернув скаржнику.

Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу від 02.03.2017, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до правосуддя, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету. Зазначає, що у відповідності до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), суд враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від її оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. З урахуванням викладеного, на переконання контролюючого органу суд був зобов'язаний забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону про судовий збір, у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.05.2017 відкрив касаційне провадження у даній справі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2018 касаційну скаргу Управління прийняв до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 22.05.2018.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для відстрочення його сплати.

Так, відповідно до частини першої статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною другою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Разом з тим, положення наведених статей процесуального закону надають суду певні можливості для зменшення тягаря судових витрат за своїм розсудом у кожній конкретній ситуації, тоді як Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у певних категоріях справ/певної категорії населення безальтернативно звільняє від обов'язку сплачувати судовий збір, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні (стаття 5 цього Закону).

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є достатньою правовою підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору (ухвала від 02.03.2017), діяв відповідно до процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна