ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

Київ

справа №826/5716/16

адміністративне провадження №К/9901/44367/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/5716/16

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3

до Національного банку України, Голови Національного банку України Гонтарєвої Валерії Олексіївни,

треті особи: Громадська організація «Спілка вкладників Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

про визнання протиправною та незаконною бездіяльності, відшкодування матеріальної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року (у складі судді Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (у складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Горяйнова А.М., Бєлової Л.В.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України, голови Національного банку України Гонтарєвої Валерії Олексіївни , треті особи: Громадська організація «Спілка вкладників Акціонерного товариства «Дельта Банк», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» та просили:

- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України у період з 01 січня 2014 року по 03 березня 2015 року щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Дельта Банк» та невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватних заходів впливу на підставі наявної в НБУ інформації та перевірок;

- стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду у сумі 1 500 000 грн. на користь ОСОБА_1 , 1 000 000 грн. на користь ОСОБА_2 та 150 000 грн. на користь ОСОБА_3

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 21 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/5716/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 13 травня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/5716/16 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 14 травня 2019 року.

Одночасно із запереченнями на касаційну скаргу відповідачем було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивачі обґрунтовують тим, що у відповідності до статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Також зазначають, що позов стосується порушення банківського нагляду у вигляді бездіяльності НБУ. Інформація про банківський нагляд є закритою, отже позивачі не могли і не повинні були дізнатися про факти порушення їх прав шляхом бездіяльності НБУ. Посилається на те, що судами неправильно визначено строки звернення до суду у даних правовідносинах, а саме із моменту запровадження в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації (03 березня 2015 року). Тому вважають, що ними не порушено строки звернення з адміністративним позовом до суду.

17 липня 2017 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивачів, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Для з'ясування питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити фактичну обставину, з настанням якої позивач дізнався або мав би дізнатися про порушення свого права.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Предметом розгляду даної адміністративної справи є бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів у період з 01 січня 2014 року по 03 березня 2015 року, яка і призвела до порушення прав позивачів як вкладників ПАТ «Дельта Банк».

В свою чергу, з даним адміністративним позовом позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва лише 04 квітня 2016 року, тобто більше, ніж через рік після запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк».

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 ПАТ «Дельта Банк» було віднесено до категорії неплатоспроможних.

Того ж дня, на підставі постанови Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51, згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації банку.

Інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» було розміщено наступного дня (03 березня 2015 року) на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) у відповідності до вимог статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Таким чином, інформація про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та про запровадження тимчасової адміністрації у банку перебувала у загальному доступі з моменту публікації в офіційних виданнях і позивачі мали можливість з нею ознайомитись.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вже з 03 березня 2015 року позивачі повинні були дізнатися про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк», що є наслідком визнання Національним банком України згаданого банку неплатоспроможним, і яке, в свою чергу згідно з доводами позивача, є наслідком протиправної бездіяльності Національного банку України щодо здійснення банківського нагляду за діяльністю ПАТ «Дельта Банк» відповідно до статті 55 Закону України «Про Національний банк України».

Стосовно посилань позивачів на ту обставину, що на час запровадження в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації порушення їх майнових прав ще не було очевидним, а тому підстави до звернення до суду з даним адміністративним позовом були відсутні, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вже було зазначено вище, предметом розгляду даної адміністративної справи є саме бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів у період з 01 січня 2014 року по 03 березня 2015 року та невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасного рішення про застосування адекватних заходів впливу на підставі наявної в НБУ інформації та перевірок.

Відповідно до частини третьої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення).

В свою чергу, відповідно до пункту 8 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедуру виведення неплатоспроможних банків, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно із частиною сьомою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень.

Тобто, Національний банк України здійснював нагляд за ПАТ «Дельта Банк» до 02 березня 2015 року включно. З дати запровадження в ПАТ «Дельта Банк» тимчасової адміністрації Національний банк України згідно з вимогами законодавства України вже не мав повноважень здійснювати будь-які дії з банківського нагляду за діяльністю ПАТ «Дельта Банк», а тому оскаржувана бездіяльність відповідача могла мати місце лише до запровадження тимчасової адміністрації, шляхом обмеження періоду оскаржуваної бездіяльності.

У зв'язку із чим колегія суддів, погоджується із висновками судів попередніх інстанції, що позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко