ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №826/22897/15

адміністративне провадження №К/9901/27117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2016 року у складі судді Іщука І.О.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у складі суддів Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Коротких А.Ю.

у справі №826/22897/15

за позовом Приватного підприємства "Мустанг-центр"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними дій,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Приватне підприємство "Мустанг-центр" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просить визнати протиправними дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів від 17 грудня 2014 року №171220141, укладеного між Підприємством та відповідачем.

24 червня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року, позов задоволено, визнано протиправними дії податкового органу щодо розірвання в односторонньому порядку Договору про визнання електронних документів від 17 грудня 2014 року №171220141.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про правомірність його дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, зокрема, не надано доказів, які б підтверджували відомості про встановлення факту відсутності позивача за його місцезнаходженням, доказів направлення повідомлення державному реєстратору про внесення запису про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

У грудні 2016 року відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що фактично договір розірвано з тих підстав, що Підприємство відсутнє за своїм місцезнаходженням, податкова адреса суб'єкта господарювання не відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців.

12 червня 2017 року Вищим адміністративним судом України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу після усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі цього ж суду від 06 грудня 2016 року, витребувано справу № 826/22897/15 з Окружного адміністративного суду м. Києва.

21 лютого 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/27117/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

23 лютого 2018 року ухвалою Верховного Суду матеріали касаційного провадження №К/9901/27117/18 прийнято до провадження, справа №826/22897/15 повторно витребувана з суду першої інстанції.

19 квітня 2018 року справа № 826/22897/15 надійшла на адресу Верховного Суду.

Заперечення або відзив від позивача до Суду на касаційну скаргу податкового органу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що між Підприємством та податковим органом укладено Договір про визнання електронних документів від 17 грудня 2014 року № 171220141, предметом якого було визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з ПДВ та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до ДПІ засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу. Квитанція № 2 підтверджує, що договір податковим органом прийнято.

Згідно з квитанцій № 1 від 16 січня 2015 року відповідачем не прийняті податкова декларація з податку на додану вартість за грудень 2014 року від 16 січня 2015 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість за грудень 2014 року від 16 січня 2015 року, розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за грудень 2014 року від 16 січня 2015 року, реєстр виданих та отриманих податкових накладних до звітної декларації з податку на додану вартість за грудень 2014 року від 16 січня 2015 року, з тих підстав, що «можливо відсутній договір з ДФСУ».

За підписом директора підприємства направлено запит на ім'я директора начальника податкового органу, відповідно до якого директор підприємства просив повідомити, чи виконуються контролюючим органом умови договору, укладеного між ПП «Мустанг-Центр» та ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 17 грудня 2014 року № 171220141.

В усному порядку директора підприємства повідомлено про те, що Договір про визнання електронних документів від 17 грудня 2014 року № 171220141 розірвано з тих підстав, що відповідно до довідки про встановлення місцезнаходження, контролюючим органом місцезнаходження позивача не встановлено.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідності до підпункту "в" пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 42.4 статті 42 Податкового кодексу України визначено, що з платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з контролюючими органами може здійснюватися засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України від 22 травня 2003 року №851 "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон №851).

Статтею 14 Закону №851 встановлено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

В межах спірних правовідносин підставою для неприйняття спірних податкових документів платника податків є розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку.

Судами попередніх інстанцій застосовані положення Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1- квітня 2008 року №233 (далі - Інструкція №233), яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису.

Пунктом 1 розділу 2 названої Інструкції №233 встановлено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Інструкцією №233 затверджено текст Примірного договору про визнання електронних документів. Згідно до розділу 6 Примірного договору орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Виходячи з умов договору про визнання електронних документів, відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку виключно у двох випадках: 1) не надання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; 2) зміна позивачем місця реєстрації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір від 17 грудня 2014 року № 171220141 про визнання електронних документів у зв'язку із тим, що місцезнаходження юридичної особи не відповідає відомостям Єдиного державного реєстру, а саме статтям 17, 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців».

Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Частиною першою статті 16, частинами першою і третьою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що єдиним належним доказом зміни юридичною особою місцезнаходження є дані з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У зв'язку із вищенаведеним, відповідачем направлено повідомлення до Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб підприємців Святошинського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 16 січня 2015 року №58/9/26-57-18-03-32 про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням для проведення заходів, згідно з частиною дванадцять статті Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно із витягом із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням позивача є: 03134, м. Київ, Святошинський район, вул. Сім'ї Сосніних, буд. 9, офіс 705. Відомості про юридичну особу підтверджено.

Також місцезнаходження позивача за вказаною адресою підтверджується наявним в матеріалах справи Договором суборенди нежитлових приміщень від 14 вересня 2014 року № 1-О.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про правомірність його дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, зокрема, не надано доказів, які б підтверджували відомості про встановлення факту відсутності позивача за його місцезнаходженням, доказів направлення повідомлення державному реєстратору про внесення запису про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Відсутність даних про зміну місця реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у спірні періоди свідчить про безпідставність дій податкового органу щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

Суд зазначає, що зміна місця реєстрації юридичної особи та відсутність юридичної особи за зареєстрованою адресою, про що відповідач зазначає в касаційній скарзі, є різними за змістом поняттями.

Належне виконання позивачем обов'язку щодо реєстрації податкових документів в Єдиному реєстрі, яка не відбулася внаслідок розірвання податковим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів, обумовлює протиправність дій Державної фіскальної служби України щодо такої не реєстрації та обґрунтованість вимог позивача в цій частині.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірних правовідносин, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у справі №826/22897/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер