Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №810/3636/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 квітня 2018 року

Київ

справа №810/3636/15

касаційне провадження №К/9901/41365/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 (суддя Губська Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КМС» (далі - Товариство) до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ДПІ звернулась до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2015.

Одночасно відповідач заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, обґрунтоване обмеженим фінансуванням видатків на сплату судового збору.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.01.2016 відмовив у задоволенні клопотання ДПІ про звільнення від сплати судового збору та ухвалою від цієї ж дати залишив апеляційну скаргу без руху, надавши апелянту строк для усунення її недоліків шляхом надання оригінала документа про сплату судового збору.

У лютому 2016 року апелянт звернувся з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, не додавши при цьому документа про сплату судового збору, а знову ж таки заявивши клопотання про звільнення від його сплати, яке ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016 залишено без задоволення та повернуто апеляційну скаргу ДПІ у зв'язку з неусуненням її недоліків.

ДПІ 14.11.2016 року повторно подала апеляційну скаргу на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження, мотивувавши його тим, що на момент первинного звернення з апеляційною скаргою ДПІ була позбавлена можливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги через відсутність на реєстраційному рахунку відповідних коштів.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 28.11.2016 наведені доводи на обґрунтування підстав пропуску процесуального строку визнав неповажними, оскільки судовий збір за звернення з апеляційною скаргою сплачений 27.10.2016, а скаргу подано лише 14.11.2016. Цією ж ухвалою суд запропонував скаржнику протягом тридцяти днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надати заяву про поновлення строку апеляційного оскарження із зазначенням інших причин пропуску процесуального строку.

У строк, встановлений судом, відповідач надав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, у якій наведені аналогічні обставини, якими було обґрунтовано попереднє клопотання про поновлення процесуального строку, з посиланням на неможливість сплатити судовий збір у зв'язку з відсутністю станом на 25.01.2016 (на момент первинного звернення з апеляційною скаргою) асигнувань на сплату судового збору.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.01.2017 визнав неповажною причину пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції та ухвалою від 26.01.2017 відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017, а справу повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, ДПІ посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. Також, посилаючись на приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»), відповідач вказує на те, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2106 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.03.2018 касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області прийняв до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 03.04.2018.

Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення та у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з відсутності обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, які були предметом дослідження в судовому процесі під час розгляду клопотання ДПІ про поновлення строку на апеляційне оскарження. Зокрема, судом надано оцінку і тій обставині, що відповідачем пропущено десятиденний строк на звернення з апеляційною скаргою і після факту сплати судового збору, який мав місце через десять місяців після ухвалення рішення у справі.

Згідно з частиною шостою статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

За змістом частин другої, четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до положень абзаців 2, 3 частини четвертої статті 189 зазначеного Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в разі якщо строк на звернення з апеляційною скаргою пропущено з причин, які не визнані судом поважними, або в разі якщо апеляційна скарга подана суб'єктом владних повноважень після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного рішення (незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження), суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з частиною п'ятою статті 189 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо: 1) справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства; 2) є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; 3) є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Перелік підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження, визначений у частинах четвертій та п'ятій статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є вичерпним.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Київський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна