Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.01.2020 року у справі №821/246/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 січня 2020 року

Київ

справа №821/246/17

адміністративне провадження №К/9901/29783/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 821/246/17

за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа - Управління патрульної поліції в м. Херсоні Департаменту патрульної поліції, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Василяки Д.К.,

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Шляхтицького О.І., суддів Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), третя особа Управління патрульної поліції у м. Херсоні Департаменту патрульної поліції (далі - третя особа, УПП у м. Херсоні ДПП), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Департаменту патрульної поліції Жукова Є.О. № 4551 від 05 грудня 2016 року в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції;

- поновити його на посаді поліцейського 4-ї роти батальйону Управління патрульної поліції у м. Херсоні Департаменту патрульної поліції з 06 грудня 2016 року;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з грудня 2016 року по день прийняття постанови судом;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь невиплачену суму грошового забезпечення за період з вересня по грудень 2016 року;

- стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь моральну шкоду в розмірі 30 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ начальника Департаменту патрульної поліції Жукова Є.О. № 4551 від 05 грудня 2016 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення його зі служби в Національній поліції, винесений за результатами службового розслідування Управління патрульної поліції у місті Херсоні Департаменту патрульної поліції, є протиправним. Висновки відповідача про його відсутність на роботі у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року без поважних причин не відповідають дійсності.

Позивач зазначив, що 29 квітня 2016 року він ознайомився з наказом відповідача від 08 квітня 2016 року про його звільнення з роботи. Після 29 квітня 2016 року він не був допущений до виконання своїх посадових обов`язків. Протягом періоду з 02 по 26 травня 2016 року позивач здав жетон з індивідуальним номером, службове посвідчення, картку-замісник зброї, спецодяг та спецзасоби.

У період з 27 червня по 27 серпня 2016 року позивач перебував на території республіки Польща. У зазначений період він отримав смс-повідомлення про нарахування йому заробітної плати.

Після повернення в Україну, він звернувся до відповідача та з`ясував, що наказ про його звільнення зі служби відсутній. З огляду на це позивач звернувся до начальника УПП у м. Херсоні ДПП Єрмакова М.А. з проханням видати йому спецодяг, жетон з індивідуальним номером, службове посвідчення, спецзасоби та допустити його до виконання своїх службових обов`язків. На таке звернення отримав відповідь про необхідність написати заяву про звільнення зі служби за власним бажанням.

Надалі позивач звернувся з відповідними скаргами до Голови Національної поліції Деканоідзе Х. та начальника Управління внутрішньої безпеки в Херсонській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції.

У період з 04 вересня по 11 листопада 2016 року позивач виконував свої службові обов`язки без спецзасобів, службового посвідчення та жетону з індивідуальним номером. У жовтні 2016 року йому було видано спецодяг.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій зазначили що причини відсутності позивача на службі у період з 01 травня 2016 року по 01 вересня 2016 року не були поважними з огляду на таке.

Наказ Департаменту патрульної поліції від 08 квітня 2016 року № 526 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді звільнення зі служби (за порушення трудової дисципліни 21 березня 2016 року) не був реалізований, оскільки відповідно до вимог абзацу 1 статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, наказ по особовому складу про звільнення позивача Департаментом патрульної поліції виданий не був. Трудова книжка з відповідним записом позивачу не поверталась.

Отже, позивач не був звільнений зі служби на підставі наказу Департаменту патрульної поліції від 08 квітня 2016 року № 526, а тому у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року повинен був перебувати на службі та здійснювати свої посадові обов`язки.

Доводи позивача про введення відповідачем його в оману щодо факту звільнення зі служби на підставі наказу від 08 квітня 2016 року № 526 не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Службове розслідування, призначене наказом Департаменту патрульної поліції від 26 вересня 2016 року № 3091 проведене відповідачем у порядку та строки, визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

09 серпня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій він просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити його адміністративний позов у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи докази, однак зроблені неправильні висновки. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій містять лише виклад обставин справи без належного обґрунтування та надання повної та об`єктивної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 159 КАС України.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не визнали наведені ним доводи поважними причинами відсутності його на службі починаючи з 01 травня по 01 вересня 2016 року.

Скаржник зазначає, що відповідач, ознайомивши його з наказом від 08 квітня 2016 року № 526 та не допустивши до виконання службових обов`язків з 29 квітня 2016 року, примусивши здати жетон з індивідуальним номером, службове посвідчення, картку-замісник табельної зброї, спецодяг та спецзасоби, ввів його в оману щодо факту звільнення зі служби в Національній поліції.

Відсутність його у списках на преміювання працівників за період з травня по серпень 2016 року свідчить про те, що його було звільнено зі служби. Крім того йому зроблено відповідний запис до трудової книжки.

Всупереч вимогам Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12 березня 2013 року службове розслідування щодо факту його відсутності на службі у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року проведено поверхнево, висновок про неповажність причин його відсутності є неправомірним, а наказ про його звільнення, винесений на підставі цього висновку, є протиправним.

Про відсутність скаржника на службі відповідачу стало відомо ще 01 травня 2016 року, тому в силу частини 1 статті 16 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення мало бути накладене не пізніше ніж у червні 2016 року. Однак, службове розслідування, за результатами якого його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, призначене відповідачем тільки 26 вересня 2016 року, тобто з порушенням встановленого строку. Також скаржник зазначає, що він був відсутній на службі починаючи з 01 травня 2016 року, отже дисциплінарне стягнення в такому випадку мало б бути застосовано до нього не пізніше ніж у листопаді 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шарапа В.М., судді Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2019 року № 802/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Шарапи В.М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 січня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року - без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З 06 лютого 2016 року ОСОБА_1 проходив службу в УПП у м. Херсоні ДПП на посаді патрульного поліцейського.

На підставі висновку службового розслідування, складеного 25 березня 2016 року, наказом Департаменту патрульної поліції від 08 квітня 2016 № 526 на поліцейського роти № 4 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції у зв`язку з порушенням службової дисципліни, що виразилось у появі на службі в стані алкогольного сп`яніння.

29 квітня 2016 року заступником начальника УПП у м. Херсоні ДПП Думичем А.А. ознайомлено позивача з вказаним наказом та передано його до сектору кадрового забезпечення УПП у м. Херсоні ДПП.

Надалі ОСОБА_1 здав до сектору кадрового забезпечення УПП у м. Херсоні ДПП нагрудний знак з індивідуальним особистим номером, службове посвідчення, картку-замісник форми № 18, однострій та спеціальні засоби.

Трудова книжка з відповідними записами позивачу повернута не була.

З 27 червня по 27 серпня 2016 року ОСОБА_1 перебував за межами України, на території Республики Польща.

05 вересня 2016 року позивач звернувся до начальника УПП у м. Херсоні ДПП із рапортом про допуск його до виконання обов`язків патрульного УПП у м. Херсоні ДПП та надання розпорядження на видачу йому спецодягу, жетону, посвідчення та спецзасобів.

06 вересня 2016 року УПП у м. Херсоні ДПП складено акт, яким зафіксовано відсутність ОСОБА_1 без поважних причин на службі у період з 01 травня по 05 вересня 2016 року.

На підставі наказу Департаменту патрульної поліції від 26 вересня 2016 р. № 3091 призначено службове розслідування з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни при оформленні звільнення зі служби в Національній поліції поліцейського роти № 4 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП ОСОБА_1, за результатами якого складено висновок від 22 листопада 2016 року, затверджений начальником Департаменту патрульної поліції від 23 листопада 2016 року.

Зазначеним службовим розслідуванням встановлено, що після ознайомлення поліцейського роти № 4 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП капрала поліції ОСОБА_1 з наказом відповідача від 08 квітня 2016 № 526, всі матеріали було передано до сектору кадрового забезпечення УПП у м. Херсоні ДПП, а саме капітану поліції Кучерявій І.А., з вини якої без поважних причин наказ не було виконано. З огляду на це поліцейський роти № 4 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП капрал поліції ОСОБА_1 не був звільнений зі служби в Національній поліції.

Висновком Департаменту патрульної поліції від 22 листопада 2016 року, зокрема, встановлено, що за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні пункту 1 частини 1 статті 7 Дисциплінарного Статуту, пунктів 1, 2, 6 частини 1 статті 18, пункту 1 частини 1 статті 64 Закону України "Про Національну поліцію", на підставі пункту 8 частини 1 статті 12 Дисциплінарного Статуту, пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський роти № 4 батальйону УПП у м. Херсоні ДПП капрал поліції ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції (пункт 7 цього висновку).

Наказом Департаменту патрульної поліції від 05 грудня 2016 року № 4551 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції у зв`язку з порушення ним службової дисципліни, а саме відсутністю позивача на службі без поважних причин протягом періоду з 01 травня по 01 вересня 2016 року.

Не погодившись з вказаними наказом позивач звернувся до суду.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені у Законі України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 580-VIII).

Статтею 3 Закону № 580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту (пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII).

Відповідно до частини 2 статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

Відповідно до п. 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку із прийняттям Закону України "Про Національну поліцію", до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV затверджено Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, який визначає сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень (далі - Дисциплінарний статут в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначено, що дисциплінарним проступком є невиконання або неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Частиною 1 статті 7 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

Статею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Частиною 1 статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженій Міністерством внутрішніх справі від 12 березня 2013 року № 230 чинного станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція) - це комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

Відповідно до пункту 2 статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Такі ж норми закріплені і в Інструкції.

Пунктами 5.2. та 5.3 Інструкції передбачено, що початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування.

Статтею 16 Дисциплінарного статуту, визначено, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.

У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до абзацу 1 статті 18 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (частина 5 статті 18 Дисциплінарного статуту).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця з`ясувати поважність причин відсутності працівника Національної поліції на службі.

У цій справі встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є невиконання ним службової дисципліни, а саме відсутність на службі без поважних причин протягом періоду з 01 травня по 01 вересня 2016 року, що відповідно до статті 2 Дисциплінарного статуту визначається як дисциплінарний проступок.

Верховний Суд зазначає, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку причин відсутності на роботі, що вважаються поважними. Оцінку поважності причини відсутності працівника на роботі в кожному конкретному випадку надає роботодавець, а при виникненні трудового спору - суд.

Причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали об`єктивно непереборні обставини, які не залежать від волевиявлення працівника та не можуть бути ним усунуті. Такими поважними можуть бути: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за членом родини, який раптово захворів; відсутність за станом здоров`я тощо.

У контексті оцінки аргументів позивача про поважність причин його відсутності на службі у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року через те, що він вважав себе звільненим, судами першої та апеляційної інстанції вірно зазначено, що реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення працівника поліції є винесення наказу по особовому складу, на підставі якого до трудової книжки цього працівника заноситься відповідний запис про звільнення зі служби.

Тож за відсутності наказу по особовому складу щодо реалізації наказу про накладення дисциплінарного стягнення на підставі наказу Департаменту патрульної служби від 08 квітня 2016 року № 526 позивач не мав обґрунтованих підстав вважати себе звільненим та не виходити на службу.

За результатами службового розслідування особи, винні у тому, що наказ Департаменту патрульної служби від 08 квітня 2016 року № 526 не було реалізовано, притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

Отже, у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 був зобов`язаний нести службу в Національній поліції.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, а саме недотримання ним службової дисципліни через відсутність на службі протягом майже чотирьох місяців без поважних причин.

Доводи ОСОБА_1 стосовно поважності причин відсутності його на роботі протягом чотирьох місяців, а саме введення в оману керівництвом щодо факту звільнення його зі служби, ґрунтуються на помилковому тлумаченні правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Дисциплінарним статутом та Інструкцією не визначені строки призначення службового розслідування, лише зазначено обов`язок керівництва призначити таке розслідування у разі необхідності уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення такого розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що після звернення позивача з рапортом від 05 вересня 2016 року про допуск його до служби, відповідачу стало відомо про вчинення позивачем триваючого у період з 01 травня по 01 вересня 2016 року дисциплінарного проступку, а саме про відсутність у цей період на службі без поважних причин.

Відповідачем складено акт від 06 вересня 2016 року про відсутність ОСОБА_1 на службі у період з 01 травня по 05 вересня 2016 року, а наказом від 26 вересня 2016 року № 3091 призначено проведення службового розслідування стосовно цих обставин.

За результатами проведеного службового розслідування відповідачем складено висновок від 22 листопада 2016 року, а наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 винесено 05 грудня 2016 року, тобто в межах строку, визначеного частиною 2 статті 6 Дисциплінарного статуту.

Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо порушення відповідачем строку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною 1 статті 16 Дисциплінарного статуту, оскільки такі строки можуть бути застосовані у разі, якщо підставою дисциплінарної відповідальності є подія, стосовно якої не призначалось службове розслідування.

Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання відповідачем порядку та строків проведення службового розслідування, за результатами якого ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби за відсутність на службі протягом майже чотирьох місяців.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

У контексті аргументів позивача про порушення судами норм КАС України щодо оцінки доказів, Верховний Суд вважає за необхідне вказати, що касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про порушення судами норм КАС України при оцінці доказів, що мали наслідком неправильне вирішення спору, а свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

Водночас, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, з огляду на що підстави для їх скасування відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду