Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.04.2018 року у справі №826/8121/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 червня 2018 року

справа №826/8121/16

адміністративне провадження №К/9901/47141/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі судді Каракашьяна К. С. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів Троян Н. М., Бужак Н. П., Твердохліб В. А. у справі №826/8121/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 травня 2016 року № 0006531404 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства в сфері обігу готівки у розмірі 72 500 грн., з мотивів його безпідставності.

14 грудня 2017 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог платника податків відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності спірного податкового повідомлення-рішення внаслідок доведення податковим органом наявності складу правопорушення, передбаченого пунктом 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - № 637) та незастосування до вказаних правовідносин строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

04 квітня 2018 року позивач подав касаційну скаргу до Верховного Суду.

У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень статті 250 Господарського кодексу України, пункту 109.2 статті 109, пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник наводить три групи доводів:

- спростовує факт вчинення правопорушення та зазначає, що недоліки, допущені при оформленні видаткового ордеру, не свідчать про наявність правопорушення, адже відбулася фактична видача коштів з каси Товариства.

- обґрунтовує неможливість застосування штрафних-фінансових санкцій на підставі Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 внаслідок спливу строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України, передбаченого для застосування адміністративно-господарського штрафу.

- доводить, що застосування штрафних (фінансових) санкцій, в порядку встановленому Податковим кодексом України, можливе виключно за порушення норм Податкового кодексу України та інших законів з питань оподаткування, а не Указу Президента України № 436/95.

05 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/8121/16.

31 травня 2018 року справа № 826/8121/16 надійшла на адресу Верховного Суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у травні 2016 року податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог, серед іншого, валютного законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 05 травня 2016 року № 198/26-15-14-02-02/37177044 (далі - акт перевірки).

18 травня 2016 року на підставі акта перевірки та підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, згідно з абзацом 2 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року № 436/95 (далі - Указ № 436/95) податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 0006531404 за порушення пункту 2.8 Положення № 637 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 72 500 грн.

Склад фінансового правопорушення, передбаченого пунктом 2.8 Положення № 637, доводиться податковим органом на підставі того, що видатковий касовий ордер від 8 січня 2015 року № 3, за яким видано готівку з каси Товариства у сумі 36 250 грн., не містить підпису одержувача коштів - ОСОБА_1, а також відсутня довіреність на отримання коштів іншою особою.

Судами попередніх інстанцій, серед іншого, встановлено, що 08 січня 2015 року згідно видаткового касового ордеру №3 з каси підприємства видано готівкові кошти в сумі 36 250 грн., як дивіденди ОСОБА_1. Вказаний видатковий касовий ордер підписано довіреною особою отримувача, але відсутні відомості, які ідентифікують підписанта касового ордеру, а саме відсутнє ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. При цьому, ні до перевірки, ні до суду, позивачем не надано довіреності на отримання коштів, оформленої у встановленому порядку згідно із законодавством України.

Ліміт залишку готівки в касі Товариством не встановлено.

Щодо наявності факту правопорушення

За змістом пункту 2.8 Положення № 637 встановлено заборону для підприємств тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5.8 Положення № 637 якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Приписи пунктів 5.9, 5.10 Положення № 637 визначають умови, за яких перевищення ліміту залишку готівки в касах не є понаднормовим і не вважається фінансовим правопорушенням.

Норми, закріплені у пунктах 3.5, 3.6 Положення № 637, регламентують порядок здійснення видачі готівки з каси підприємства.

З метою видачі готівки з каси підприємства окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) касир вимагає пред'явлення такою особою паспорта чи документа, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

На підставі пункту 3.6 Положення № 637 видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості. Якщо видача готівки проводиться за довіреністю, оформленою у встановленому порядку згідно із законодавством України, у тому числі й особи, що не має змоги у зв'язку з хворобою або з інших поважних причин поставити підпис власноручно, то в тексті ордера після прізвища, імені та по батькові одержувача готівки бухгалтер зазначає прізвище, ім'я та по батькові особи, якій довірено одержати готівку. Видача готівки за довіреністю проводиться відповідно до вимог, передбачених у пункті 3.5 цієї глави. Довіреність залишається в касира і додається до видаткового касового ордера або видаткової відомості.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутність у видатковому касовому ордері імені та по батькові особи, яка одержувала кошти з каси, та відсутність довіреності на отримання коштів в інтересах отримувача, не охоплюється дією пунктів 5.9, 5.10 Положення № 637, і є порушенням вимог пунктів 3.5, 3.6 Положення № 637. Відтак, сума готівки за такими видатковими документами має додаватися до залишку готівки в касі в день, у якому їх оформлено, та є понадлімітною.

Абзацом 2 статті 1 Указу № 436/95 передбачено застосування штрафної (фінансової) санкції за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі встановлених обставин справи, дійшли обґрунтованого висновку про наявність факту правопорушення, передбаченого пунктом 2.8 Положення № 637.

Щодо застосування до спірних правовідносин Указу № 436/95

08 червня 1995 року між Верховною Радою України та Президентом України укладено Конституційний Договір № 1 к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.

Змістом статті 25 Конституційного Договору передбачено, що Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Тлумачення цитованих вище положень, з врахуванням суспільно-політичних передумов їх прийняття, дозволяє прийти до висновку, що Укази Президента України з питань економічної реформи, не врегульованих чинним на той час законодавством України, видані у відповідності до Конституційного Договору, є обов'язковими для виконання на всій території України до прийняття відповідних законів.

12 червня 1995 року Президент України видав Указ № 436/95, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за перевищення ліміту залишку готівки в касах підприємств.

Метою прийняття Указу № 436/95 є поліпшення стану готівкового обігу, визначення єдиних підходів до встановлення відповідальності за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готівкою, приховуванню доходів.

06 липня 1995 року органом законодавчої влади прийнято Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР), положення розділу V якого визначають перелік порушень, за вчинення яких передбачено застосування фінансових санкцій.

За змістом розділу V Закону № 265/95-ВР, так само як і положень інших законів України, законодавцем не визначено серед правопорушень перевищення ліміту залишку готівки в касах підприємств та не встановлена відповідальність за таке діяння.

З прийняттям Конституції України 1996 року Указ № 436/95 скасовано не було. На час виникнення спірних у цій адміністративній справі відносин законодавцем не прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала відносини, регламентовані Указом № 436/95.

Верховний Суд визнає, що застосування до суб'єктів господарювання штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу другого статті 1 Указу № 436/95 є правомірним. Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, закріпленій у постанові від 2 квітня 2013 року у справі № 21-77а13.

Щодо застосування статті 250 Господарського кодексу України

Застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені за порушення у сфері обігу готівки здійснює податковий орган відповідно до підпункту 20.1.28 пункту 28.1 статті 28, підпункту 54.3.3. п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України.

Посилання заявника касаційної скарги на те, що штраф, застосований податковим органом за перевищення ліміту залишку готівки в касах підприємств є адміністративно-господарською санкцією правомірно відхилено судами першої та апеляційної інстанцій виходячи з того, що відповідно до статті 4 Господарського кодексу України не є предметом його правового регулювання адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Перевищення ліміту залишку готівки в касах підприємств не є порушенням господарської діяльності за участю рівноправний суб'єктів господарювання, внаслідок чого штраф, застосований податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням, не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України і, як наслідок цього, до спірних правовідносин не можуть застосовуватись строки застосування цих санкцій, встановлені статтею 250 цього Кодексу.

З огляду на зазначене Верховний Суд вказує, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків регламентовано статтею 114 Податкового кодексу України та встановлено їх відповідність строкам давності для нарахування податкових зобов'язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Суд визнає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій залишаються без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Козацька стріла» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у справі № 826/8121/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер