Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.06.2018 року у справі №826/18434/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №826/18434/15

адміністративне провадження №К/9901/26942/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 (головуючий суддя - Літвіна Н.М., судді: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.) у справі № 826/18434/15 за його позовом до державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

встановив:

Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Деснянському районі у м. Києві) від 31.03.2015 № 118-17.

Позов мотивовано тим, що винесене оскаржуване рішення податкового органу щодо визначення податкового зобов'язання по земельному податку є безпідставним та протиправним, позивач в силу приписів Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є платником податку на землю, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 використовується позивачем, як суб'єктом господарської діяльності у процесі його господарської діяльності.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2015 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог ФОП ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в порушення статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України прийняв апеляційну скаргу зі значним пропуском строку на апеляційне оскарження.

В доводах касаційної скарги ФОП ОСОБА_2, серед іншого, зазначає, що оскільки будівля розміщена на земельній ділянці, то і сама земельна ділянка нерозривно пов'язана з будівлею та автоматично використовується позивачем. Позивач є платником єдиного податку та використовує земельну ділянку в своїй господарській діяльності, а тому в нього не виникає окремого зобов'язання щодо сплати земельного податку.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_2 відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2008 №30/215 та реєстраційного запису БТІ від 18.06.2008 належить нежитлова будівля загальною площею 129,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення зовнішніх меж земельної ділянки зареєстрованої ГУЗР КМДА КІЗВ в Державному земельному кадастрі 07.06.2012 зазначена нежитлова будівля знаходиться на земельній ділянці загальною площею 996,8 кв. м., кадастровий НОМЕР_1.

Позивач, згідно свідоцтва платника єдиного податку Серії НОМЕР_2, зареєстрований в якості платника єдиного внеску, починаючи з 01.01.2012, місце провадження господарської діяльності - місто Київ, на замовлення, види господарської діяльності: 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 72.19 Дослідження та експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування та ін.

31.03.2015 року за результатами проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення, яким ФОП ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 23 114, 38 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, що він, як фізична особа-підприємець, у вказаний період використовував у процесі своєї господарської діяльності належну йому на праві приватної власності нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для провадження особистої господарської діяльності. Оскільки позивач є платником єдиного податку та фактично здійснює такий вид підприємницької діяльності як «організування інших видів відпочинку і розваг», то відповідно до підпункту 297.1.4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, він звільнений від сплати земельного податку. Таким чином, у контролюючого органу не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Тобто, здійснення підприємницької діяльності позивачем без використання земельної ділянки в межах господарської діяльності не звільняє його від обов'язку сплати земельного податку.

Оскільки ФОП ОСОБА_2 у своїй господарській діяльності використовує лише будівлю на спірній земельній ділянці, а використання самої земельної ділянки позивач не підтвердив, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення податкового органу від 31.03.2015 № 118-17 прийнято правомірно.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1. статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Із встановлених обставин справи випливає, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі загальною площею 129,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відповідно, також являється користувачем земельної ділянки, на якій розташоване це приміщення.

Будівлю на спірній земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивач використовує для провадження власної господарської діяльності, зокрема, як будівлю під лазні/сауни для надання відповідних послуг.

В той же час, ФОП ОСОБА_2 зареєстрований в якості платника єдиного внеску, види господарської діяльності: 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 72.19 Дослідження та експериментальні розробки у сфері природничих і технічних наук; 93.29 Організування інших видів відпочинку та розваг; 95.11 Ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування та ін.

Таким чином, у свідоцтві платника єдиного податку серії НОМЕР_2 видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, не зазначено.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого ДПІ у Деснянському районі у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 31.03.2015 № 118-17.

Крім того, доводи позивача про пропуск відповідачем строків апеляційного оскарження, є безпідставними з огляду на наступне.

Як убачається зі змісту ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 (а.с. 126) відповідачем було подано клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Враховуючи те, що вперше до суду із апеляційною скаргою ДПІ у Деснянському районі у м. Києві звернулась вчасно, суд апеляційної інстанції констатував, що строк на звернення до суду із апеляційною скаргою не пропущено.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду