Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №826/11137/16

касаційне провадження №К/9901/30957/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2016 (суддя Келеберда В.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 (головуючий суддя - Желтобрюх І.Л., судді: Мамчур Я.С., Бєлова Л.В.) у справі № 826/11137/16 за позовом Приватного підприємства «Інтерсток» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Інтерсток» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору від 24.02.2016 № 2 про визнання електронних документів, а також зобов'язати його прийняти та зареєструвати звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1) за травень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за травень 2016 року, що направлені 20.06.2016, звітну податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за червень 2016 року, що направлені 04.07.2016, днем і часом їх фактичного отримання.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 01.12.2016 адміністративний позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.02.2017 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 46.5 статті 46, пункту 48.3 статті 48, пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 626, 651 Цивільного кодексу України, статей 7, 11, 69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що розірвання органом державної фіскальної служби договору про визнання електронних документів жодним чином не впливає на можливість платника виконувати передбачений Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов'язок щодо подання податкової звітності.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві укладено договір від 24.02.2016 № 2 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органів державної фіскальної служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

20.06.2016 Приватним підприємством «Інтерсток» засобами телекомунікаційного зв'язку подано податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2016 року, розрахунок коригування сум податку на додану вартість (Д1) за травень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за травень 2016 року, а 04.07.2016 - податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за червень 2016 року.

Проте, відповідно до квитанцій від 20.06.2016 № 1 та від 04.07.2016 № 1 вказана податкова звітність не прийнята контролюючим органом з огляду на порушення позивачем вимог Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, а саме - «Можливо, розірвано договір про визнання електронної звітності».

Пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За правилами пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку-фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період (пункт 48.4 статті 48 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

За наслідками безпосереднього дослідження поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за травень та червень 2016 року з додатками судами встановлено їх відповідність наведеним формальним вимогам у частині заповнення обов'язкових реквізитів, що відповідачем не спростовано.

При цьому згідно з підпунктом «в» пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до пункту 3 розділу 3 договору від 24.02.2016 № 2 орган державної фіскальної служби зобов'язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у термін, визначений законодавством для податкових документів у паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку; забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків; забезпечувати зберігання і конфіденційність отриманих в електронному вигляді податкових документів.

Згідно з пунктом 3 розділу 6 названого договору він діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів.

Водночас пунктом 4 розділу 6 договору від 24.02.2016 № 2 передбачено, що орган державної фіскальної служби має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Утім, як з'ясовано судами, органом доходів і зборів не представлено жодних доказів на підтвердження того, що Приватним підприємством «Інтерсток» не надано нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та (або) змінено місце реєстрації.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність відповідачем існування відповідних підстав для розірвання договору від 24.02.2016 № 2 про визнання електронних документів та, як наслідок, безпідставність неприйняття поданих позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за травень та червень 2016 року з додатками.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2017 у справі №826/11137/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк