Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.06.2018 року у справі №804/3992/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа №804/3992/16

адміністративне провадження №К/9901/37832/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 (суддя - Прокопчук Т.С.) у справі № 804/3992/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені, -

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - ПАТ «Нікопольський завод феросплавів») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську) та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДКС України у Дніпропетровській області) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську, яка виразилась у неподанні ГУ ДКС України у Дніпропетровській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» по декларації за березень 2016 року в розмірі 15061313 грн., у строк, передбачений статтею 200 Податкового кодексу України.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДКС України у Дніпропетровській області, яка виразилась у невидачі ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за березень 2016 року шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» у строк, передбачений статтею 200 Податкового кодексу України.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» пеню, нараховану на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість за березень 2016 року за період з 04.06.2016 по 29.06.2016 у розмірі 300813,62 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську оскаржило його в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідач оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 та направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що в межах встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України ним було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції у даній справі, яка була повернута у зв'язку з несплатою судового збору. Скориставшись правом на повторне звернення відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, яка оформлена відповідно до вимог статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Згідно з частиною четвертою статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше апеляційну скаргу на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016 судом першої інстанції отримано 31.08.2016.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків протягом двадцяти днів з моменту її отримання шляхом подання документа про сплату судового збору в розмірі 7995,02 грн.; ухвалою від 27.09.2016 апеляційну скаргу повернуто апелянту.

08.11.2016 СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську повторно звернулось до суду з апеляційною скаргою на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2016 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та надано строк тридцять днів з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків шляхом надання заяви про поновлення строків апеляційного оскарження та вказати підстави для поновлення строку апеляційного оскарження з наданням відповідних доказів, а також надати оригінал документа на підтвердження сплати судового збору.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 за клопотанням заявника апеляційної скарги продовжено строк для усунення недоліків для доплати судового збору до 20.03.2017.

В межах наданого строку СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську подано документ про сплату судового збору від 13.03.2017 в розмірі 1213,58 грн. та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що станом на дату звернення з апеляційною скаргою від 15.08.2016 кошти на рахунку були відсутні.

Розглянувши заявлене клопотання Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Так, судом апеляційної інстанції, зокрема враховано, що будь-яких доказів того, що у СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську саме в період часу з 27.09.2016 (дата постановлення ухвали судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2016 про повернення апеляційної скарги СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016) по 29.11.2016 (дата оплати СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську) було відсутнє фінансування на оплату судового збору до суду апеляційної інспекції надано не було, як і не надано доказів звернення СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську до відповідних органів з проханням про виділення коштів на оплату судового збору у цей період.

До того ж, з огляду на відомості, викладені в інформаційному листі Державної Судової Адміністрації України від 11.08.2016 № 10-5761/16, Державній фіскальній службі України у 2016 році з державного бюджету було виділено на оплату судового збору кошти у розмірі 711 млн. грн., з яких фактично станом на 31.07.2016 використаними є 8,1 %, що свідчить про невідповідність дійсності зазначених у клопотанні про поновлення строку апеляційного оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2016, яке надійшло на адресу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 20.03.2017, обставин, а саме щодо відсутності коштів.

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір» органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження.

Таким чином, суд погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про те, що зазначені відповідачем підстави пропуску строку апеляційного оскарження не можна визнати поважними, у зв'язку з чим підстави для поновлення такого строку відсутні.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна,

Судді Верховного Суду