Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.01.2018 року у справі №820/2014/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 квітня 2018 року

справа №820/2014/17

адміністративне провадження №К/9901/448/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2017 року у складі судді Волошина Д.А. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року у складі колегії суддів Макаренко Я.М., Шевцової Н.В., Мельнікової Л.В. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларіс-100" до Харківської митниці Державної фіскальної служби про скасування рішення та картки відмови

У С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларіс-100" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської митниці Державної фіскальної служби (далі - митний орган, відповідач у справі), в якому просив суд скасувати рішення Харківської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів №807000011/2017/000106/2 від 24 лютого 2017 року та №UA807000/2017/000110/2 від 06 березня 2017 року, скасувати картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807110000/2017/00034 від 24 лютого 2017 року та №UA807190/2017/00004 від 06 березня 2017 року.

Позовна заява мотивована безпідставною на думку позивача відмовою відповідача у митному оформленні за визначеною Товариством у електронних деклараціях митною вартістю імпортованого товару. Позивач вважає, що на підтвердження заявленої митної вартості надав достатньо документів, які не були суперечливими чи неточними. Втім, відповідачем були спрямовані електронні повідомлення, у яких митний орган зобов'язав (за наявності) надати перелік документів, який за змістом повністю відтворює пункт 3 статті 53 Митного кодексу України. При цьому відповідач не пояснив передбачені тим самим кодексом причини, з яких він не погодився із заявленою декларантом митною вартістю. У зв'язку з необхідністю скорішого випуску товару, позивач повідомив про неможливість надання усього переліку витребуваних документів та достатності наданих документів для підтвердження митної вартості товару. З огляду на це митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товару, визначивши вартість товару відповідно до підпункту ґ) пункту 2 частини 1, частини 8 статті 57, статті 64 Митного кодексу України. Також відповідач склав картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Не зважаючи на незгоду із вказаними рішеннями та картками відмови, підприємство подало нові митні декларації з урахуванням рішення про коригування митної вартості.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року позовні вимоги задоволені. Судове рішення вмотивоване тим, що наявними в справі доказами підтверджується відповідність поданих позивачем документів визначеній за основним методом митної вартості товарів. Зауваження митного органу щодо неможливості підтвердити наданими позивачем платіжними документами оплати саме тієї партії товару, яка була ввезена, судом до уваги не прийняті, оскільки таке не визначено митним органом як причина невизнання заявленої позивачем митної вартості. Суд визнав помилковим застосування відповідачем наявної цінової інформації з ПІК Інспектор 2006 та ЄАІС про митні оформлення ідентичних та подібних товарів. Крім того, за висновками суду відповідач належним чином не мотивував твердження, що надані для митного оформлення документи є недостатніми або такими, що у своїй сукупності викликають сумнів в достовірності наданої інформації та не дають можливості визначити митну вартість шляхом застосування обраного декларантом основного методу за ціною договору.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року постанова суду першої інстанції залишена без змін з аналогічних мотивів.

У січні 2018 року відповідачем подана касаційна скарга, в якій митний орган, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та невідповідність висновків судів обставинам справи, просить скасувати попередні судові рішення та відмовити у задоволенні позову.

Позивач не скористувався правом подання відзиву на касаційну скаргу.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За приписами частин 1, 3 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 01 листопада 2016 року між позивачем та резидентом Польщі компанією «РОLSКАМР Sр.z.о.о.» укладено контракт №Р-1-2016, відповідно до умов якого постачальник взяв на себе зобов'язання продати покупцю заморожене куряче м'ясо, а покупець зобов'язався оплатити товар згідно з умовами даного контракту.

Відповідно до пункту 6 цього контракту поставка товару здійснюється на умовах, вказаних в проформах-інвойсах, інвойсах чи специфікаціях, у відповідності з "Інкотермс-2010".

Пунктом 4.1. контракту зазначено, що вартість товару за 1 кг. вказується в проформа-інвойсах, інвойсах та/або у специфікаціях на кожну окрему поставку товару. Порядок оплати за товар, що визначений пунктом 5.1 контракту, передбачає 100% передплату за нього на підставі виставлених проформ-інвойсів, допускається оплата за поставлений товар протягом 90 днів з моменту його отримання покупцем.

Судами встановлено, що зовнішньоекономічна угода № Р-1-2016 укладена на строк з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2017 року, кількість товару (загальна за контрактом), яка поставляється в рамках контракту, визначається інвойсами на кожну окрему поставку. Відповідно до специфікації № 3 від 03 січня 2017 року узгоджена вартість чергової поставки товару - 0,23 євро/кг, а також зазначено, що об'єм товару може коригуватися за домовленістю сторін, як в меншу так й в більшу сторону.

Постачальником РОLSКАМР Sр.z.о.о. був виставлений попередній рахунок (проформа-інвойс), відповідно до якого об'єм поставки товару складає 84000 кг. за ціною 0,23 євро/кг на загальну суму 19320 євро. Водночас, згідно з інвойсами №206/MAG/2017 від 22 лютого 2017 року та №248/MAG/2017 від 03 березня 2017 року, об'єм кожної з двох поставок товару склав 21000 кг. за ціною 0,23 євро/кг на загальну суму 4830,00 євро.

Судами також встановлено, що з метою митного оформлення ввезення товару декларантом позивача до митниці подані вантажні митні декларації №807110000/2017/002613, №UA807190/2017/300349. До них додавалися: контракт №Р-1-2016 від 01 листопада 2016 року; специфікація №3 від 03.01.2017; інвойс №206/MAG/2017 від 22 лютого 2017 року, інвойс №248/MAG/2017 від 03 березня 2017 року; інвойс-проформа від 30 січня 2017 року; CMR №220320171320, CMR №030320171548; платіжні доручення в іноземній валюті №5 від 20 лютого 2017 року, №6 від 01 березня 2017 року; комерційна пропозиція від 02 січня 2017 року; прайс-лист №73 від 02 січня 2017 року; калькуляція від 03 лютого 2017 року; сертифікати походження товару №0000048, №0000092; ветеринарні свідоцтва на товар Ю-31 №030305, №030306; експортні декларації MRN 17PL302050E0010379, MRN 17PL302050E0012418; сертифікати якості №14170603/Q00031/17, №14170603/Q00042/17.

Після подання цих документів, відповідачем надіслані позивачеві електронні повідомлення від 24 лютого 2017 року та 06 березня 2017 року про необхідність надання додаткових документів, перелік яких повністю відтворює перелік, що наведений у частині 3 статті 53 Митного кодексу України.

Позивач у свої листах на адресу відповідача №5063 від 24 лютого 2017 року та №5065 від 06.03.2017 зазначив, що ним надано усі необхідні документи, інших документів не надав.

У зв'язку з цим відповідачем прийняті рішення про коригування митної вартості №807000011/2017/000106/2 від 24 лютого 2017 року та №UA807000/2017/000110/2 від 06 березня 2017 року, а також оформлені картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807110000/2017/00034 та № UA807190/2017/00004.

Підставою для коригування митної вартості визначена наявна в митному органі цінова інформація з ПІК Інспектор 2006 та ЄАІС про митні оформлення ідентичних та подібних товарів митне оформлення яких вже здійснено: МД № 205070000/2017/4451 від 06 лютого 2017 року, інформація що офіційно доводиться ДАМП ДФС - інформація надана Асоціацією "Всеукраїнська асоціація імпортерів м'яса та м'ясопродукції".

У свою чергу, підставою для прийняття відповідачем вказаних вище карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначена неможливість здійснення митного оформлення товарів у зв'язку з невірним визначенням їх митної вартості та прийняття рішень про коригування митної вартості.

Умовою прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення визначено подання нової ВМД з урахуванням відомостей, що наведені у рішеннях про коригування митної вартості. Відповідні товари згідно з картками відмови можуть бути випущені у вільний обіг на умовах підпункту 4 пункту 4 статті 54 Митного кодексу України.

Колегія суддів вважає, що до наведених правовідносин судами правильно застосовані норми розділу 3 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, наведений у частині 2 тієї самої статті.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

За приписами пункту 2 частини 4 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.

З урахуванням цього, електронні повідомлення, які надсилалися декларантові позивача 06 березня 2017 року та 24 лютого 2017 року, а в подальшому - рішення про коригування митної вартості, повинні містити причини неможливості визнання заявленої митної вартості, а надання зазначених у них документів повинно усувати такі причини.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з урахуванням наведених вище норм та положень частин 1, 2 статті 256 Митного кодексу України, згідно з якими відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до частини 7 статті 54 Митного кодексу України у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тлумачення даних норм у їх системному зв'язку між собою та з положеннями пункту 2 частини 6 статті 54, частини 3 статті 53 Митного кодексу України дозволяє дійти висновку, що відмова у митному оформленні повинна бути аргументованою невиконанням вимог, що пов'язані саме з тими причинами, у зв'язку з якими органом доходів і зборів були витребувані додаткові документи.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, електронні повідомлення відповідача від 06 березня 2017 року та 24 лютого 2017 року та рішення про коригування митної вартості №807000011/2017/000106/2 від 24 лютого 2017 року та №UA807000/2017/000110/2 від 06 березня 2017 року не мають посилань на конкретні документи, що містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зазначена у них цінова інформація з ПІК Інспектор 2006 та ЄАІС про митні оформлення ідентичних та подібних товарів митне оформлення яких вже здійснено: МД № 205070000/2017/4451 від 06 лютого 2017 року, інформація, що офіційно доводиться ДАМП ДФС - інформація надана Асоціацією "Всеукраїнська асоціація імпортерів м'яса та м'ясопродукції", не належить до документів, що надаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що вказана цінова інформація не була підставою для витребування додаткових документів від позивача, а виступала причиною поглибленої перевірки повноти та достовірності доданих до декларації документів. Наведена цінова інформація безпосередньо зазначена у спірних рішеннях як єдине джерело інформації, на яких ґрунтується невизнання заявленої декларантом митної вартості.

Використовуючи зазначений вище висновок щодо належної аргументації відмови у митному оформленні стосовно обставин даної справи суд вважає, що надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України слідує, що виконання вимог органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів.

З переліку витребуваних відповідачем документів не можливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Відтак спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у декларації вартістю.

Зазначення відповідачем одночасно усіх можливих причин, що передбачені частиною 6 статті 54 Митного кодексу України, не можна вважати належним обґрунтуванням коригування митної вартості товарів та подальшої відмови у митному оформленні товарів.

З цього приводу слід зазначити, що в своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Європи 77 (31) від 28.09.1977 «Про захист особи відносно актів адміністративних органів» урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції. Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

Такими принципами, згідно з додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть враховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

Перелічені принципи частково імплементовані у нормах Митного кодексу України, які передбачають проведення консультацій між митним органом та декларантом, вимогами цього кодексу щодо належного мотивування при витребуванні додаткових документів під час контролю правильності визначення митної вартості, щодо вичерпного роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів.

Втім, обставини даної справи свідчать про відсутність практичної реалізації вказаних принципів в діяльності відповідача. Зокрема, на це вказує формальне виконання процедури консультацій, надлишкове узагальнення причини невизнання задекларованої позивачем митної вартості.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що реалізація суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінської функції шляхом прийняття рішення про коригування митної вартості товарів здійснена безпідставно.

Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на відсутність правових підстав (норм права) для висновків судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність витребування митним органом одночасно усіх можливих документів, які перелічені у частині 3 статті 53 Митного кодексу України, без урахування зв'язку між ними та встановленими причинами неможливості визнання заявленої декларантом митної вартості.

Як зазначено вище, даний висновок є результатом тлумачення судами положень пункту 2 частини 4, пункту 2 частини 6, частини 7 статті 54, частин 1, 2 статті 256 Митного кодексу України. Відтак він має правове підґрунтя.

Положення статті 53 Митного кодексу України не містять норми, яка б прямо зобов'язувала відповідача витребувати від декларанта тільки ті документи, які можуть усунути причину невизнання заявленої ним митної вартості. Така норма висновується з перелічених вище положень кодексу, що не впливає на можливість її застосування у даній справі.

Також Верховний Суд не приймає до уваги посилання відповідача у касаційній скарзі на формування переліку витребуваних документів саме за результатами консультацій митного органу з декларантом, на вимогу останнього. З матеріалів справи не вбачається ініціативи позивача у консультаціях з митним органом, що спрямована на визначення саме такого переліку витребуваних документів, який зазначений у спірних рішеннях про коригування митної вартості.

Аргумент касаційної скарги про те, що декларант позивача за власним бажанням мав можливість надати будь-які наявні у нього документи на підтвердження заявленої ним митної вартості та відмову від цього у день проведення консультацій суд не приймає до уваги. Він не впливає на висновки судів про необізнаність декларанта з конкретними причинами непогодження із визначеною ним митною вартістю та пов'язану з цим неможливість їх усунення шляхом надання конкретних документів.

Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судами не надана оцінка його доводам про не підтвердження банківськими платіжними документами оплати товару на підставі виставлених проформ-інвойсів Верховний Суд зазначає наступне.

Цьому доводу з посиланням на платіжні доручення №5 від 20 лютого 2017 року та №6 від 01 березня 2017 року, рахунок-проформу № 30.01.2017/1 від 30 січня 2017 року на суму 19320,00 євро, контракт № Р-1-2016 від 01 листопада 2016 року та специфікацію №3 до нього, інвойси №206, №248 судами надана оцінка.

Зокрема, суд апеляційної інстанції не прийняв його до уваги, оскільки митницею в електронних повідомленнях від 24 лютого 2017 року та від 06 березня 2017 року та в рішеннях про коригування митної вартості товару не відображено таку причину неможливості визнання визначеної декларантом митної вартості. Ним також встановлена наявність вказаних платіжних доручень з відміткою ПАТ «УКРСОЦБАНК». Визначення ціни 0,23 євро/кг. у специфікації та інвойсах оцінено судом як достатнє для твердження про відповідність документів про оплату саме заявленому для оформлення товару.

Відповідно до частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вказуючи на неправильну оцінку судами платіжних доручень, недоведеність факту оплати за ними через відсутність відповідних відміток банку та сумніви у відповідності платежів партіям товару, який імпортувався, відповідач фактично стверджує про недостовірність відомостей, покладених в підґрунтя судових рішень. В той самий час, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з переоцінки доказів чи встановлення інших обставин, ніж ті, що бути встановлені судами.

Посилання відповідача у касаційній скарзі на застосування судами неналежного способу захисту у вигляді скасування карток відмови у митному оформленні товарів, випущених у вільний обіг за новими митними деклараціями №807110000/2017/002613 від 24 лютого 2017 року та №UA807190/2017/300349 від 06 березня 2017 року Верховний Суд також до уваги не приймає.

Як вбачається зі спірних карток відмови, у них зазначені вимоги, виконання яких забезпечує митне оформлення - подання нової ВМД з урахуванням відомостей, наведених у рішенні про коригування. Отже, подання нових митних декларацій не було для позивача повністю добровільним.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про захист права здійснити митне оформлення за митною вартістю, визначеною ним самостійно, а також інтересом, який полягає у одержанні правових підстав для повернення митних платежів, сплачених у зв'язку з прийняттям відповідачем спірних рішень та карток відмови.

У випадку, коли у рішенні суду буде констатована неправильність чи хибність рішень митних органів, які зумовили (призвели, потягли) помилкову та/або надмірну сплату сум митних платежів, ці платежі повертаються декларанту в порядку і на умовах, встановлених у статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України та статті 45 Бюджетного кодексу України. Відтак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач обрав належний спосіб захисту.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Харківської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2017 року по справі № 820/2014/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер