Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №855/23/19

адміністративне провадження №А/9901/21/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

за участю:

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

представників відповідача - Краснощока А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК, Комісія) в якому (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив: визнати незаконною та скасувати постанову ЦВК від 6 лютого 2019 року №251 «Про відмову ОСОБА_2 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року» (далі - постанова ЦВК №251) та зобов'язати ЦВК зареєструвати його кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року.

В обґрунтування позову вказував, що оскаржувана постанова ЦВК прийнята з порушенням вимог Конституції України, статті 21 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та Закону від 5 березня 1999 року №474-XIV «Про вибори Президента України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №474-XIV).

Зокрема, позивач зазначав, що такої вимоги до кандидата в Президенти України як грошова застава, на недотримання якої ЦВК посилається в оскаржуваній постанові Конституція України не містить та, відповідно, не вимагає від громадянина України для набуття статусу кандидата на пост Президента України. В свою чергу, Закон №474-XIV може передбачати тільки порядок проведення виборів Президента України, тобто, процедуру, а не вимоги до кандидатів, які визначені статтею 103 Конституції, що свідчить про невідповідність вказаного Закону Конституції України, яка є актом найвищої юридичної сили і прямої дії, відтак, закони мають відповідати Конституції України і не застосовуватись в тій частині, що суперечить Конституції України.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до Верховного Суду як суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що суд має застосовувати Конституцію України як основний Закон, акт найвищої юридичної сили та акт прямої дії, а не норми Закону №474-XIV. Вважає, що у суду апеляційної інстанції є всі підстави для внесення до Конституційного Суду України подання стосовно конституційності статей 49 та 51 Закону №474-XIV. Зокрема, на думку позивача, положення Закону №474-XIV не відповідають Конституції України, оскільки ставлять громадян у нерівне становище, а із запровадженням інституту грошової застави у розмірі 2500000,00 грн порушено принципи співмірності та пропорційності.

Крім того, позивач звертає увагу, що твердження відповідача щодо поданої до Комісії заяви ОСОБА_2 про самовисування на пост Президента України на чергових виборах президента України 31 березня 2019 року, яку не викладено на спеціальному бланку нотаріального документа, є необґрунтованими, оскільки, на його думку, ним подано усі документи, що передбачені чинним законодавством.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в її задоволенні. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що оскаржувана постанова ЦВК №251 прийнята у межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, оскільки ОСОБА_2, всупереч вимог пункту 4 частини першої статті 51 Закону №474-XIV, не додано до заяви документа про внесення грошової застави. Додатково зауважено, що у більшості Європейський країн передбачено необхідність внесення грошової застави. Правомірність запровадження такого інституту підтверджено рішенням Конституційного Суду України. Також зазначає, що Верховний Суд у постановах від 17 та 23 січня 2019 року (справи №855/6/19 та №855/7/19) вказав на обґрунтованості прийняття ЦВК рішення про відмову у реєстрації особи кандидатом на пост Президента України у зв'язку з ненаданням документа про внесення грошової застави. Також відповідач наголосив, що заяву ОСОБА_2 про самовисування на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року не викладено на спеціальному нотаріальному бланку, як того вимагає чинне законодавство.

У судове засідання, призначене на 12 лютого 2019 року о 16 год. 00 хв, позивач не прибув, однак надіслав до суду заяву про відкладення розгляд справи або її розгляд за його відсутності, в обґрунтування якої вказав, що перебуває у відрядженні у місті Дніпрі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти розгляду справи за відсутності позивача не заперечував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого про час і місце судового розгляду відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи, що позивача належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив таку відхилити, а рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 1 лютого 2019 року звернувся до ЦВК із заявою про реєстрацію кандидатом на пост Президента України в порядку самовисування. До вказаної заяви ним були додані: анкета; в електронному та паперовому вигляді автобіографія, передвиборна програма, декларація та фотографії; копії першої та другої сторінок паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки та всіх сторінок цього паспорту, де зазначаються відомості про місце проживання кандидата на пост Президента України.

Постановою ЦВК №251 відмовлено ОСОБА_2 у реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України від 31 березня 2019 року.

Вказане рішення відповідача обґрунтоване тим, що в порушення вимог частин першої, третьої статті 48 та пункту 4 частини першої статті 51 Закону №474-XIV, заява ОСОБА_2 про самовисування кандидатом на пост Президента України не відповідає вимогам частини першої статті 48 Закону №474-XIV; до заяви про самовисування на пост Президента України ОСОБА_2 не додано документ про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК (після початку виборчого процесу та до подання документів ЦВК для реєстрації) грошової застави у розмірі 2500000 грн.

Не погоджуючись із прийнятим ЦВК рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач не вніс грошову заставу, у передбаченому Законом розмірі, постанова ЦВК №251 є законною та обґрунтованою.

В решті похідних позовних вимог суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи у їх сукупності та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини шостої статті 103 Конституції України, порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Спеціальним законом в Україні, який регламентує порядок проведення виборів Президента України, у тому числі порядок і умови висування та реєстрації кандидатів на пост Президента України, є Закон №474-XIV.

Відповідно до приписів статті 48 Закону, громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до ЦВК засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України, у якій мають міститися згода на оприлюднення біографічних відомостей і декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статті 50 цього Закону, зобов'язання в разі обрання передати у порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оголошення результатів виборів в управління іншій особі належні йому підприємства та корпоративні права і припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з зайняттям посту Президента України. До заяви додаються документи, передбачені частиною першою статті 51 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 51 Закону №474-XIV ЦВК реєструє кандидата на пост Президента України за умови отримання таких документів:

1) анкети кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (заповнюється кандидатом особисто);

2) автобіографії особи, висунутої кандидатом на пост Президента України (на паперовому носієві та в електронному вигляді), обсягом до двох тисяч друкованих знаків, що обов'язково повинна містити: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць, рік і місце народження, відомості про громадянство, освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), партійність, склад сім'ї, адресу місця проживання із зазначенням часу проживання в Україні, відомості про судимість, не погашену і не зняту у встановленому законом порядку;

3) передвиборної програми кандидата, викладеної державною мовою, обсягом до дванадцяти тисяч друкованих знаків (на паперовому носієві та в електронному вигляді);

4) документа про внесення грошової застави відповідно до статті 49 цього Закону;

5) декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру відповідно до статті 50 цього Закону;

6) ксерокопії першої та другої сторінок паспорта громадянина України кандидата на пост Президента України та сторінок, де зазначаються відомості про його місце проживання, відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»;

7) чотири фотографії кандидата на пост Президента України розміром 4 х 6 сантиметрів, а також дві фотографії кандидата на пост Президента України розміром 9 х 13 сантиметрів, на паперових носіях та в електронному вигляді.

Крім того, згідно з частиною першою статті 52 Закону №474-XIV, ЦВК відмовляє в реєстрації кандидата на пост Президента України, зокрема, у разі: порушення встановленого цим Законом порядку висунення кандидата та відсутності документів, зазначених у статтях 48 або 51 цього Закону.

У справі встановлено та не заперечується сторонами, що під час звернення із заявою про реєстрацію кандидатом на пост Президента України ОСОБА_2 не було подано документ про внесення у безготівковому порядку на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави, чим порушено положення статті 49 Закону №474-XIV.

Колегія суддів вважає помилковим твердження позивача про те, що передбачена статтею 49 Закону №474-XIV вимога про внесення грошової застави є встановленням майнового цензу для громадян України з огляду на наступне.

Конституція України встановлює ряд вимог обмежувального характеру щодо права бути обраним Президентом України: мати громадянство України; досягти на день виборів тридцяти п'яти років; мати право голосу; проживати в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років; володіти державною мовою.

Так, Основний Закон встановлює ценз щодо осіб, які мають право бути обраними Президентом України. При цьому, механізм реалізації пасивного виборчого права встановлює Закон №474-XIV.

Виборча застава є лише умовою реєстрації кандидата на пост Президента України, її розмір є однаковим для всіх та не залежить від розміру доходів кандидата або фінансового стану партії.

Таким чином, грошова застава не може розглядатися як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майнового стану.

Також колегія суддів звертає увагу, що питання обґрунтованості впровадження інституту грошової застави для реалізації права бути обраним було предметом дослідження як Конституційного Суду України, так і Європейського суду з прав людини.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2002 року №2-рп/2002 у справі за конституційним поданням 63 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (справа про виборчу заставу) зазначив, що грошову (виборчу) заставу не можна розглядати як обмеження пасивного виборчого права громадян за ознакою майнового стану. Водночас встановлення грошової (виборчої) застави не порушує конституційного принципу рівності громадян перед законом та рівності їх конституційних прав і свобод, а також принципу рівності політичних партій перед законом.

Таким чином, на переконання Конституційного Суду, грошова застава за своєю правовою природою не є майновим цензом, а вказана норма не суперечить положенням статей 21, 24 Конституції України, за якими всі люди є вільні і рівні у своїй гідності і конституційних правах і свободах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі «Суховецький проти України» (заява №13716/02) прийшов до висновку, що запровадження у національному законодавстві грошової (виборчої) застави переслідувало законну мету гарантії права на ефективне, добре налагоджене представництво, підвищуючи відповідальність тих, хто висуває свою кандидатуру на вибори, та обмежуючи вибори серйозними кандидатами, одночасно уникаючи необґрунтованого витрачання державних коштів. Також Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога виборчої застави для кандидатів на виборах існує не лише в Україні. Виборче право цілого ряду держав-членів містить таку вимогу, щоб завадити легковажним кандидатам виставляти на вибори свою кандидатуру. Більше того, Венеціанська комісія розцінила цю мету як законну, а вимогу застави як, в принципі, прийнятний інструмент для її досягнення.

Отже, Верховний Суд не вбачає жодних суперечностей між положеннями Конституції України та Закону №474-XIV щодо умов та способу реалізації пасивного виборчого права.

Положення Закону №474-XIV неконституційними визнані не були.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість рішення ЦВК №251 в частині відмови ОСОБА_2 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року з підстав невнесення ним на спеціальний рахунок ЦВК грошової застави, передбаченої Законом №474-XIV.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що однією з підстав для відмови ОСОБА_2 в реєстрації кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року та прийнятті оскаржуваного рішення ЦВК №251 є невідповідність поданої ним заяви про самовисування кандидатом на пост Президента України вимогам частини першої статті 48 Закону №474-XIV.

Зокрема, як про це вказує відповідач у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу, вказана заява не засвідчена в установленому законом порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заява ОСОБА_2 (а.с. 10) викладена на аркуші паперу А4 та на зворотному боці містить посвідчувальний напис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Антух Л.В., яким засвідчено справжність підпису ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №474-XIV громадянин України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, особисто подає до Центральної виборчої комісії засвідчену в установленому законом порядку заяву про самовисунення кандидатом на пост Президента України.

За приписами частини першої статті 78 Закону України «Про нотаріат» нотаріус, посадова особа органу місцевого самоврядування, начальник установи виконання покарань засвідчують справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України «Про нотаріат» тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком тих примірників, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Аналогічні приписи містить і пункт 1 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595; в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) де вказано, що тексти договорів, заповітів, довіреностей, свідоцтв, актів про морські протести та протести векселів, перекладів у разі засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа з однієї мови на іншу, заяв, на яких нотаріусом засвідчується справжність підпису, за винятком заяв у електронній формі заяв та примірників документів, що залишаються у справах нотаріуса, а також дублікатів нотаріальних документів, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків.

За вказаних обставин, колегія суддів констатує наявність припису законодавчого акту, який вимагає певної форми означеного бланку заяви.

Водночас, аналізуючи наслідки недотримання такої форми, колегія суддів виходить із того, що означений недолік не впливає на повноту і правильність відображених у заяві відомостей, не викривляє їх змісту і не тягне недійсності нотаріальної дії - засвідчення справжності підпису заявника, - а тому не може слугувати окремою підставою до відмови особі у реєстрації кандидатом на пост Президента України.

При цьому, Верховний Суд враховує, що відповідачем надавалася правова оцінка виявленим недолікам підстави до відмови у реєстрації оцінювалися у їх сукупності, з огляду на що вважає, що відповідач діяв у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначені Конституцією та законами України, а оскаржуване рішення ЦВК №251 в частині встановлення невідповідності заяви ОСОБА_2 про самовисунення кандидатом на пост Президента України відповідає вимогам частини першої статті 48 Закону №474-XIV.

Отже, доводи апеляційної скарги висновку суду апеляційної інстанції в цій частині не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою цієї статті, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права і не допустив порушень процесуального права, які б слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та дійшов обґрунтованих висновків про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд першої інстанції не у повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи та не надав оцінки аргументам позивача в частині відповідності його заяви про самовисунення кандидатом на пост Президента України вимогам частини першої статті 48 Закону №474-XIV.

З огляду на наведене, мають місце підстави для зміни рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року шляхом доповнення його мотивувальної частини та часткового задоволення апеляційної скарги позивача.

Керуючись статями 271, 272, 273, 278, 310, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії про визнання незаконною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії - змінити, шляхом доповнення його мотивувальної частини. В решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець