Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.10.2018 року у справі №815/1892/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 жовтня 2018 року

Київ

справа №815/1892/17

адміністративне провадження №К/9901/24486/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_8

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року (головуючий суддя - Романішин В.Л., судді: Запорожан Д.В., Шляхтицький О.І.)

у справі № 815/1892/17

за позовом ОСОБА_8 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_8 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач 1), в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення від 25.11.2016 року №580-16 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_8 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 25.11.2016 року №580-16, яким ОСОБА_8 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_8 особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що в ході судового розгляду не встановлено жодних підстав та доказів, які б свідчили, що при поверненні до країни громадянської належності позивач може стати жертвою переслідувань, а побоювання бути призваним у Збройні сили не свідчить про можливість стати жертвою переслідувань та, відповідно, давати підстави для визнання ОСОБА_8 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, апеляційний суд встановив, що найближчі родичі ОСОБА_8 на даний час проживають у Сирії (район «Аль Фаркан») і інформація щодо їхнього переслідування в матеріалах справи відсутня. Більше того, при проведенні в серпні 2016 року співбесіди позивачем надано інформацію, що район «Аль Фаркан», в якому проживають всі члени його родини, знаходиться під контролем державної влади Сирії. Окрім того, апеляційний суд встановив, що сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в'язнів, політв'язнів та дезертирів. Президентом Сирії ОСОБА_9 підписано Указ №32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом «Про військовий обов'язок та військову службу», скоєні до 25.07.2015 року. З огляду на вищевикладене, побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними, не ґрунтуються на фактичних обставинах, а є виключно припущеннями ОСОБА_8.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає його незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року залишити в силі.

Зокрема, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги те, що позивач походить з міста Алеппо, яке на момент прийняття відповідачем рішення про відмову у наданні захисту позивачу (25 листопада 2016 року) в м. Алеппо відбувались найбільш інтенсивні бойові дії, які супроводжувались масовими жертвами серед цивільного населення, дана інформація є загальновідомою, а отже, відповідно до п. 10 Постанови Пленуму ВАСУ «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 № 1, має бути врахована судами. Також, скаржник посилається на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2015 у справі №815/2989/15, за участю тих самих сторін, яке набрало законної сили, та яким було зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем з підстав зазначених в рішенні. На думку скаржника, судом не було досліджено та враховано інформацію по країні походження. Разом з тим, інформація по країні походження свідчить про загрозу життю позивача тортур та нелюдського поводження у країні походження.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцем району Аль Фаркан, м. Алеппо. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова арабська, також розуміє російську та англійську мови. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Позивач не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових або інших організацій як на території Сирії та і поза її межами.

Перший вїзд в Україну відбувся у 2011 році з метою отримання вищої освіти. Останній в'їзд - 12.09.2012р., на підставі паспортного документу та студентської реєстрації в Україні (посвідка на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1, терміном дії до 15.09.2013р.).

08.10.2013р. ОСОБА_8 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області з заявою № 292 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

28.10.2013р. Управлінням по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_8 (особова справа № 2013OD0292).

12.01.2015р. Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області, на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оформило висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_8 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України №249-15 від 03.04.2015р. ОСОБА_8 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2015 р. по справі №815/2989/15, яка набрала законної сили 11.11.2015 р., визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 03.04.2015р. №249-15 про відмову ОСОБА_8 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано ДМС України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_8 біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.

Державна міграційна служба України рішенням від 22.12.2015р. №73-15 зобов'язала Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_8 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахування обставин, що стали підставою для скасування судом рішення №249-15 від 03.04.2015 р.

За результатами повторного розгляду заяви позивача, на виконання судового рішення у справі №815/2989/15, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області 07.11.2016 р. складено висновок про відмову у визнанні ОСОБА_8 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 25.11.2016 р. №580-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 Закону, відсутні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

5. Конвенція про статус біженців 1951 року і Протокол щодо статусу біженця 1967 року

поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

6. Положення Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН)

Пунктами 45, 66 визначено, що особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

7. Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04.

Приписами п.5 ст.4 Директиви № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заявник прибув до України у 2011 році з метою навчання. Збройний конфлікт у Сирії розпочався у березні 2011 року. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся лише 08 жовтня 2013 року.

З підстав наведеного, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Відповідно до п. 170 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця, в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подання клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті. Якщо тип військової акції, в якій особа не бажає приймати участь засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара, яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призову, може з урахуванням усіх інших вимог визначення бути розцінена як переслідування.

В своїй касаційній скарзі позивач звертає увагу суду на те, що він не може повернутися в Сирію, в зв`язку із збройними конфліктами, а також тим, що його одразу заберуть до армії чи інших озброєних угрупувань.

Як вже вище було зазначено, пунктом 167 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації об'єднаних націй у справах біженців (відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця) дезертирство, завжди і у всіх країнах, обов'язкова чи не обов'язкова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування.

Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі - не являються за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань.

Суд зауважує, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд касаційної інстанції бере до уваги те, що ні позивач, ні члени його родини ніколи не були членами політичних партій та релігійних, військових або громадських організацій. Найближчі родичі ОСОБА_8 на даний час проживають у Сирії (район «Аль Фаркан») і інформація щодо їхнього переслідування в матеріалах справи відсутня. Більше того, при проведенні в серпні 2016 року співбесіди позивачем надано інформацію, що район «Аль Фаркан», в якому проживають всі члени його родини, знаходиться під контролем державної влади Сирії.

Під час перебування в Сирії позивач ніколи не був заарештований чи затриманий з мотивів здійснення ним антиурядової діяльності.

Окрім того, сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно-правових актів щодо амністії в'язнів, політв'язнів та дезертирів. Президентом Сирії ОСОБА_9 підписано Указ №32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом «Про військовий обов'язок та військову службу», скоєні до 25.07.2015р.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та враховує локальний характер конфлікту на території Сирії та можливість внутрішнього переміщення осіб в межах даної країни. Альтернатива внутрішнього переміщення, у даному випадку, вважається цілком можливою з урахуванням інформації по країні походження.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що факти, повідомлені позивачем, носять загальний характер, а тому не можуть бути визнані підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, п.1ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа