Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №823/120/16

адміністративне провадження №К/9901/10495/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року (головуючий суддя Собків Я.М., судді - Борисюк Л.М., Вівдиченко Т.Р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (далі - ТУ ДСА України у Черкаській області), в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою; зобов'язати ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи тривалістю 16 календарних днів; зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату, починаючи з 1 січня 2015 року по день звільнення; зобов'язати ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити позивачу недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон № 2453-VI). Крім того, ОСОБА_2 вказувала на те, що відповідач неправомірно з 1 січня 2015 року здійснював виплату суддівської винагороди у відповідності до статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» у розмірі однієї мінімальної заробітної палати у розрахунку за повний календарний місяць, у зв'язку з чим позивачу нараховано у меншому розмірі заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці та додаткових відпустках, тривалістю 73 календарні дні.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 з метою захисту своїх прав звернулася до суду з даним позовом.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність ТУ ДСА України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_2 вихідної допомоги, як судді у зв'язку з відставкою відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI у редакції, яка діяла на момент подачі заяви про відставку до Вищої ради юстиції 25 лютого 2014 року, недоплати заробітної плати та компенсації за невикористані дні основної та додаткових відпусток. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зобов'язано ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року, тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), додатковій відпустці за вислугу років, тривалістю 15 календарних днів та додатковій відпустці, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів. Зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити позивачу недоплачену заробітну плату, починаючи із 1 січня 2015 року по день звільнення. Зобов'язано ТУ ДСА України у Черкаській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, з урахуванням перерахованої заробітної плати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 1 березня 2016 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ТУ ДСА України у Черкаській області скористалося своїм правом та надіслало до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 5 лютого 1993 року працювала суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

25 лютого 2014 року позивач звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про відставку на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2015 року №3 позивачу надано щорічну чергову відпустку за період роботи з 5 лютого 2014 року по 4 лютого 2015 року тривалістю 42 календарних дні (30 робочих днів), 15 календарних днів за вислугу років та додаткову відпустку із збереженням заробітної плати, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, тривалістю 16 календарних днів з 9 лютого 2015 року по 20 квітня 2015 року.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю позивача у період відпустки відповідно до наказу від 31 березня 2015 року №12, ОСОБА_2 продовжено щорічну відпустку на 4 робочі дні з 21 по 24 квітня 2015 року.

Вищою радою юстиції 18 червня 2015 року прийнято рішення №87/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIII позивача звільнено з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 5 серпня 2015 року № 43-о ОСОБА_2 відраховано зі штату суду. Виплачено позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 5 лютого 2015 року по 5 серпня 2015 року тривалістю 20 календарних днів та невикористану додаткову відпустку за вислугу років за 2015 рік тривалістю 15 календарних днів.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 вересня 2014 року ОСОБА_2 виповнилось 65 років у зв'язку з чим у неї закінчились повноваження судді. З вересня 2014 року по грудень 2014 року включно позивач отримувала суддівську винагороду відповідно до Закону №2453-VI (в редакції чинній до 1 січня 2015 року). Після внесення Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» змін до Закону №2453-VI щодо порядку нарахування щомісячної суддівської винагороди з 1 січня 2015 року суддівська винагорода виплачувалась у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

28 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ТУ ДСА України у Черкаській області із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а також просила здійснити перерахунок та виплату відпускних за основною та додатковими відпустками за період 9 лютого 2015 року по 24 квітня 2015 року та компенсацій за невикористану відпустку на час звільнення. Заява мотивована тим, що на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» їй протиправно не здійснено виплату вихідної допомоги та зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а тому позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI. Також, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо неправомірності нарахування і виплати позивачу заробітної плати, відпускних та компенсації за невикористані дні відпусток на підставі положень частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, що діяла на час надання ОСОБА_2 основної та додаткових відпусток, а саме: у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», згідно яких судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць. Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем своєчасно було вжито усіх залежних від неї заходів з метою звільнення у відставку, проте Держава не змогла забезпечити виконання вимог законодавства щодо своєчасного звільнення позивача та надання їй можливості своєчасно оформити та отримувати пенсійне або інше грошове забезпечення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIII «Про звільнення суддів», тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову про здійснення перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за основною та додатковими відпустками, компенсації за невикористану відпустку, а також заробітної плати, починаючи з 1 січня 2015 року по день звільнення, з огляду на таке.

Правовий порядок в Україні згідно статті 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 102 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції від 7 липня 2010 року) суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною дев'ятою, за змістом якої судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць (редакція діяла в період з 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року).

29 березня 2015 року набрав чинності Закон України від 12 лютого 2015 року №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII), яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції і відповідно з цієї дати указані вище положення частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» втратили чинність.

Згідно з частиною десятою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 192-VIII) суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, у період з 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року суддям, у яких закінчились повноваження та відносно яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про їх звільнення (відставку), виплата грошової винагороди повинна була здійснюватись у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, а з 29 березня 2015 року мав виплачуватись лише посадовий оклад судді без доплат передбачених частиною другою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оскільки ОСОБА_2 у зв'язку з досягненням 65-ти років не могла виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про її звільнення (відставку) прийнято не було, то виплата їй грошової винагороди повинна була здійснюватись у період 1 січня 2015 року по 28 березня 2015 року, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, а з 29 березня 2015 року і по день звільнення у розмірі передбаченому частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без доплат до суддівської винагороди, передбачених частиною другою вказаної статті, тобто відповідно до законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з відсутністю інформації від Канівського міськрайонного суду Черкаської області щодо працюючих у них суддів, які не здійснюють повноваження, судді Штих К.М. помилково виплачувалась суддівська винагорода у розмірі, встановленому частиною третьою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 192-VІІІ), з доплатою за вислугу років у розмірі, визначеному частиною п'ятою цієї статті. Виплата доплати до суддівської винагороди за вислугу років позивачу припинена з 17 липня 2015 року. Раніше, помилково виплачені суми доплат за вислугу років, з суддівської винагороди ОСОБА_2 не відраховувались.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди, відпускних та компенсації за невикористані відпустки за оскаржуваний період, оскільки вказані виплати здійснені відповідачем відповідно до чинних на час проведення відповідних нарахувань положень законодавства України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суд від 11 травня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець