Історія справи

Ухвала КАС ВП від 15.04.2018 року у справі №820/11239/15
Ухвала КАС ВП від 22.04.2018 року у справі №820/11239/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №820/11239/15

адміністративне провадження №К/9901/41933/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представника відповідача - Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області Наумчука Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гренада 2010" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гренада 2010" звернулось до суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - Інспекція, відповідач), Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000532201 та №0000542201 від 23 червня 2015 року, які прийняті на підставі висновків Акту перевірки №10/06-25-22-01/37320735/0100 від 04 червня 2015 року, та податкових повідомлень-рішень №0000692201 та №0000702201 від 23 липня 2015 року, які прийняті на підставі висновків Акту перевірки №13/06-25-22-01/37320735 від 07 липня 2015 року; зобов'язання відповідача відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ «ГРЕНАДА 2010» в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України ''Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах №10/06-25-22-01/37320735/0100 від 04 червня 2015 року, №13/06-25-22-01/37320735 від 07 липня 2015 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року позов задоволено.

При цьому, зазначена постанова ухвалена судом першої інстанції в порядку письмового провадження, а її копію отримано відповідачем 01 березня 2016 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Інспекція 10 листопада 2016 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, одночасно порушивши й питання поновлення строку апеляційного оскарження, обґрунтовуючи яке зазначала, що нею вже подавалась апеляційна скарга на це ж рішення суду першої інстанції й ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року їй було відстрочено сплату судового збору до прийняття апеляційним судом рішення у справі та відкрито апеляційне провадження, проте в зв'язку з неможливістю сплати судового збору внаслідок відсутності належного бюджетного фінансування та блокуванням казначейською службою її рахунків з метою виконання зобов'язань як боржника із сплати коштів, податковим органом подано заяву про повернення апеляційної скарги, яку задоволено ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року; також в травні 2016 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення ухваленої ним 17 лютого 2016 року постанови, однак розгляд даної заяви (зважаючи на апеляційне оскарження прийнятого за наслідками її розгляду рішення) триває; таким чином, на думку відповідача, пропуск ним строку апеляційного оскарження відбувся з об'єктивних причин - неможливість сплати судового збору (при первісному поданні апеляційної скарги) в зв'язку з відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для цієї мети, та здійсненням безспірного списання коштів за кодами програмної класифікації державного бюджету, крім захищених видатків, визначених Бюджетним кодексом України.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, апеляційну скаргу, з врахуванням приписів частини 4 статті 189 КАС України, залишено без руху у зв'язку з її поданням поза межами строку апеляційного оскарження й визнанням судом підстав, вказаних у клопотанні про його поновлення, неповажними (оскільки відповідачем не доведено неможливості сплати судового збору у зв'язку із заблокуванням коштів на його казначейському рахунку, починаючи з моменту ухвалення судового рішення суду першої інстанції; до того ж, 06 вересня 2016 року відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2016 року щодо відмови в роз'ясненні постанови від 17 лютого 2016 року); запропоновано Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області упродовж тридцяти днів з дня отримання ухвали довести вже наведені або вказати інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року.

В межах наданого для усунення недоліків апеляційної скарги строку Інспекцією надіслано до суду заяву, у якій остання, крім посилань на недостатність бюджетного фінансування та блокування казначейською службою її рахунків з метою виконання зобов'язань як боржника із сплати коштів (в підтвердження чого надано копії відповідних листів Управління Державної казначейської служби України в місті Житомирі Житомирської області та тимчасового кошторису установи на 2016 рік), також зазначала про те, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року роз'яснено ухвалену ним 17 лютого 2016 року постанову та визначено, що це рішення в частині зобов'язання відновити суми податкового кредиту та зобов'язань ТОВ «ГРЕНАДА 2010» в електронній базі даних "Автоматизована система співставлення інформаційної системи Міністерства доходів та зборів України ''Податковий блок", інформаційній базі результатів контрольно-перевірочної роботи АРМ "Аудит", а також в інтегрованій картці, зміни до яких були внесені на підставі відомостей, викладених в актах №10/06-25-22-01/37320735/0100 від 04 червня 2015 року, №13/06-25-22-01/37320735 від 07 липня 2015 року стосуються Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, а отже саме з цього часу остання почала вживати активні дії щодо оскарження зазначеного рішення.

Ухвалою від 18 січня 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою, оскільки прийшов до висновку про неповажність наведених відповідачем причин пропуску строку апеляційного оскарження.

При цьому, як зазначив апеляційний суд, у даному випадку зазначені відповідачем причини значного пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип остаточності рішення; пропуск процесуального строку не може виправдовуватись відсутністю кошторисного призначення для сплати суб'єктом владних повноважень судового збору, оскільки пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22 травня 2015 року №484-VІІІ, який набрав чинності з 01 вересня 2015 року, Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 січня 2017 року, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права й залишення поза увагою наведених нею в клопотанні про поновлення пропущеного строку обставин його пропуску (відсутність належного бюджетного фінансування, подальше блокування коштів на рахунках установи та тривалий розгляд судом першої інстанції питання про роз'яснення ухваленої ним постанови), просила вказане рішення суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до цього ж суду для розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу суду не подав.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду: головуючий суддя Пасічник С.С. (суддя-доповідач), судді: Васильєва І.А., Юрченко В.П.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

За змістом частини 2 статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Частиною 4 статті 189 КАС України було визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Отже, у випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Доводи ж відповідача про те, що неможливість вчасної подачі апеляційної скарги була зумовлена відсутністю належного фінансування видатків, передбачених для сплати судового збору, та блокуванням коштів на рахунках, не свідчать про наявність поважних підстав, що перешкоджали відповідачу своєчасно звернутися до суду апеляційної інстанції.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 7 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом було віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкривала стаття 10 цього Кодексу й визначала, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 49 КАС України передбачала обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо сплати судового збору.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.

Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.

Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

З огляду на викладені вимоги закону та зважаючи, що, як вже зазначалось, апеляційна скарга на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року була подана поза межами законодавчо встановленого десятиденного строку її апеляційного оскарження, а вказані Інспекцією у заяві причини пропуску цього строку визнані судом апеляційної інстанції недостатніми для висновку щодо пропуску цього строку з поважних причин, касаційний суд вважає, що Інспекції обґрунтовано відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі абзацу 2 частини 4 статті 189 КАС України ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року.

При цьому, Верховний Суд враховує, що апеляційну скаргу Інспекцією було подано 10 листопада 2016 року, тобто майже через вісім з половиною місяців після отримання нею копії рішення суду першої інстанції; при цьому, доказів наявності непереборних обставин, які б перешкоджали апеляційному оскарженню судового рішення у цей період, матеріали справи не містять.

Твердження ж відповідача в касаційній скарзі про те, що лише після постановлення Харківським окружним адміністративним судом ухвали від 05 грудня 2016 року, якою роз'яснено постанову від 17 лютого 2016 року, він фактично зміг вчиняти дії з її апеляційного оскарження, не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки звернення Інспекції з заявою про роз'яснення рішення суду першої інстанції (до того ж лише через три місяці після її ухвалення) як таке жодним чином не свідчить про поважність причин пропуску нею строку апеляційного оскарження; крім того, первісну касаційну скаргу (в подальшому повернуту ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду на підставі відповідної заяви податкового органу) Інспекцією було подано в межах строку апеляційного оскарження й до постановлення ухвали про роз'яснення.

У касаційній скарзі відсутні й відомості про наявність інших обставин, які б давали підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, а також свідчили б про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду