Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.12.2018 року у справі №826/5238/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №826/5238/17

адміністративне провадження №К/9901/68154/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка Андрія Володимировича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сорочка Є.О., Ганечко О.М., Федотова І.В. від 27 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка А.В. (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Фортуна Банк», відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка Андрія Володимировича та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка Андрія Володимировича та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити інформацію про ОСОБА_2 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем застосовано норму пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, яка набула чинності після укладання позивачем договору банківського вкладу. На думку позивача, таке застосування приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неправомірним, оскільки в даному випадку необхідно керуватись редакцією статті 26, яка діяла на момент укладання договору з банком. Так, за редакцією вказаного Закону станом на 17 червня 2014 року (дата укладання договору банківського вкладу) позивач не відносився до переліку пов'язаних з банком осіб та, відповідно, має право на відшкодування суми вкладу за рахунок Фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року позов задоволено частково, зокрема:

- визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» оформлену листом від 21 березня 2017 року № 345/14 включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «Фортуна-Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни до бази даних про вкладників Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» на паперових та електронних носіях разом із відповідним супровідним листом щодо ОСОБА_2, як вкладника публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк», який має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 16 липня 2015 року поширюються на осіб, які уклали договори з банком з дня набрання чинності вказаною редакцією Закону, а саме з 12 серпня 2015 року. Оскільки договір банківського вкладу між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» укладений 17 червня 2014 року, згадувані норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 16 липня 2015 року на позивача не поширюються. Суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що відмова Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оформлена листом від 21 березня 2017 року № 345/14, включити ОСОБА_2 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Фортуна-Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, не відповідає нормам законодавства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка Андрія Володимировича задоволено, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позивач є пов'язаною з банком особою, а отже, не набув право на відшкодування гарантованої суми вкладу за рахунок коштів Фонду, а може бути визнаний кредитором банку відповідної черги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 17 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Федорченка Андрія Володимировича про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» було укладено договір банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720, відповідно до умов якого банк відкриває вкладнику рахунок № НОМЕР_1/F/01/3mH/1720 у ПАТ «Фортуна-Банк». Вкладник не пізніше 17 червня 2014 року надає банку, а банк зараховує на депозитний рахунок грошові кошти (вклад) у сумі не менше 1000 грн.

Відповідно до пункту 1.3 договору банківського вкладу строк розміщення вкладу складає 3 місяці, тобто з 17 червня 2014 року по 17 вересня 2014 року. Пунктом 2.6 договору № F/01/3mH/1720 передбачено, що у разі, якщо вкладник не вимагає повернення суми вкладу зі спливом строку розміщення вкладу, встановленого договором, договір вважається продовженим на умовах відповідного вкладу на вимогу та не потребує укладення сторонами окремого документу.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720 сторони домовились, що сума вкладу на депозитному рахунку № НОМЕР_1/F/01/3mH/1720 з 27 червня 2014 року складає 200000 грн.

Відповідно до квитанцій № 27 від 17 червня 2014 року на вказаний депозитний рахунок внесено кошти у сумі 88000 грн; від 18 червня 2014 року - у сумі 106000 грн та № 24 від 27 червня 2014 року - у сумі 6000 грн.

11 січня 2017 року між ПАТ «Фортуна Банк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу від 17 червня 2014 року № F/01/3mH/1720, відповідно до пункту 1 якої встановлено, що строк розміщення вкладу продовжено з 12 січня 2017 року по 11 квітня 2017 року.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 26 січня 2017 року № 55-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 27 січня 2017 року № 320 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Фортуна-банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 27 січня 2017 року до 26 лютого 2017 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Федорченку Андрію Володимировичу на один місяць з 27 січня 2017 року до 26 лютого 2017 року включно.

У подальшому, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 21 лютого 2017 року № 89-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21 лютого 2017 року № 665 «Про початок процедури ліквідації АТ «Фортуна-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк» з 22 лютого 2017 року до 21 лютого 2019 включно, призначено Уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень у частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Федорченку Андрію Володимировичу строком на два роки з 2 лютого 2017 року до 21 лютого 2019 включно.

Листом від 21 березня 2017 року № 345/14 ОСОБА_2 повідомлено про відсутність правових підстав для включення її до Переліку вкладників публічного акціонерного товариства «Фортуна-Банк», за яким вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки позивач є пов'язаною з Публічним акціонерним товариством «Фортуна-Банк» особою, як асоційована особа члена правління банку.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що позивач є асоційованою з пов'язаною особою банку, оскільки суд повинен був застосовувати Закон, який діяв на момент укладання договору банківського вкладу, а саме статтю 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яка діяла у редакції, що не передбачала поширення на асоційовану особу члена правління банку обмежень, встановлених цією статтею.

Скаржник зазначає, що не є особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік.

ОСОБА_2 зазначає, що з 2013 року її чоловік ОСОБА_7 став членом правління банку за посадою. Чоловіка позивача не було звільнено з банку у строк до 1 року до прийняття рішення НБУ про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних. Тому позивача включено до пов'язаних з банком осіб і на підставі нової редакції статті 26 даного Закону не включено до переліку вкладників для виплати коштів Фондом, неправомірно.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 26 січня 2017 року № 55-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фортуна-банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1/ F/01/3mH/1720 знаходилась сума 200000 грн.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Апеляційний суд до спірних правовідносин застосував положення статті 26 Закону № 4452-VI у редакції, що була чинною на момент прийняття рішення Правлінням Національного банку України про віднесення ПАТ «Фортуна Банк» до категорії неплатоспроможних (26 січня 2017 року).

Згідно з положеннями пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній з 12 серпня 2015 року) Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення).

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік пов'язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться, зокрема, керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що пов'язаною з банком може бути, зокрема, особа, яка підпадає під ознаки, визначені у пунктах 1-9 частини першої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», асоційовані особи з такими особами. Однією з категорій пов'язаних з банком осіб є член правління банку.

На цій підставі суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що позивач є асоційованою особою (дружиною) члена правління банку, тобто підпадає під ознаки пов'язаної з банком особи, відтак, розміщена позивачем сума банківського вкладу не підлягає відшкодуванню за рахунок коштів ФГВФО на підставі пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI, оскільки до спірних правовідносин було застосовано норми закону, які були чинними на момент віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Разом з тим, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин редакцію статті 26 Закону № 4452-VI, що була чинною на момент укладення договору банківського вкладу, дійшов до висновку, що обмеження, визначені частиною четвертою цієї статті не поширюються на асоційовану особу члена правління, задовольнив адміністративний позов, визнавши протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду щодо включення позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.

Вирішуючи питання про правильність застосування норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з наступного.

На момент укладення договору банківського вкладу та додаткової угоди до нього та зарахування на нього грошових коштів у загальній сумі 200000 грн (з 17 по 27 червня 2014 року), чинною була інша редакція статті 26 Закону № 4452-VI. Зокрема, положеннями частини четвертої цієї статті (у редакції, чинній на момент укладення договору банківського рахунку) передбачалось, що Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 10) за вкладами у банківських металах.

Тобто, встановлені частиною четвертою статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній до 12 серпня 2015 року) обмеження поширювались, зокрема, на членів правління (ради директорів), якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік. Разом з тим, на асоційованих осіб з членом правління банку вказані обмеження не поширювались.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що чоловік позивача ОСОБА_2 з 2013 року до 14 березня 2017 року входив до членів правління банку за посадою (керівник юридичного департаменту), що підтверджується наказом про звільнення від 14 березня 2017 року № 24-П.

16 липня 2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», який набув чинності з 12 серпня 2015 року. Цим Законом, зокрема, було внесено зміни до статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до яких частину четверту викладено у новій редакції.

Вирішуючи питання про те, яка редакція статті 26 Закону № 4452-VI має бути застосована до спірних правовідносин (які тривають у часі), колегія суддів враховує, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що за загальним правилом спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб'єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов'язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання відповідних обов'язків суб'єкта владних повноважень у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності його дій, рішень або бездіяльності у момент їх фактичного здійснення (прийняття), незалежно від інстанції та часу розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб'єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв'язку з тим, що суб'єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами, які у свою чергу не повністю відповідають принципу пропорційності.

У справі, що розглядається, суд бере до уваги, що хоча договір банківського вкладу та розміщення суми вкладу було здійснено у період чинності редакції Закону № 4452-VI до 12 серпня 2015 року, однак, уклавши у січні 2017 року додаткову угоду з ПАТ «Фортуна Банк» позивач фактично вступив у нові правовідносини з банком, що створило умови для застосування до спірних правовідносин Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент виникнення нових правовідносин, тобто після 12 серпня 2015 року. Оскільки позивач уклав додаткову угоду з банком, якою погодився з пролонгацією строку розміщення вкладу, після 12 серпня 2015 року, відтак, зміни, що відбулися у законодавстві, мають поширюватися на нові правовідносини з банком.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що до спірних правовідносин має застосовуватися редакція статті 26 Закону № 4452-VI, яка була чинною після 12 серпня 2015 року, оскільки саме ця редакція була чинною на момент вступу позивача у нові правовідносини з банком.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко