Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №1570/3447/12

адміністративне провадження №К/9901/4052/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року (суддя Юхтенко Л.Р.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кравець О.О., судді - Домусчі С.Д., Шеметенко Л.П.)

у справі № 1570/3447/2012

за позовом приватної науково-виробничої фірми «Вітас»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року приватна науково-виробнича фірма «Вітас» (далі - ПНВФ «Вітас») звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ, податковий орган) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2012 року № 0000642334 та № 0001262301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведеної перевірки податковий орган дійшов помилкового висновку про те, що господарські операції між позивачем та переліченими в акті перевірки контрагентами реально не виконувались, відтак у відповідача не було підстав для донарахування грошових зобов'язань ПНВФ «Вітас» та застосування до неї штрафних санкцій.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 12 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року, адміністративний позов задовольнив.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПНВФ «Вітас» відмовити в повному обсязі. При цьому скаржник зазначив, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи, оскільки судами надана неналежна оцінка доказам у справі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 квітня 2014 року відкрив касаційне провадження.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення/відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

15 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України), передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку ПНВФ «Вітас» з питань правових відносин з ТОВ «Тетрабудсервіс» за серпень 2011 року, ПП «Союз Р.О.» за жовтень 2011 року, ТОВ «Укрхолод» за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 21 лютого 2012 року № 459/23-34/20921305/15.

У вказаному акті перевірки викладено висновки податкового органу про виявлення наступних порушень: пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПНВФ «Вітас» суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 295 676,66 грн за серпень 2011 року, жовтень 2011 року, грудень 2011 року, та підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 340 028 грн за 2-4 квартали 2011 року.

В акті перевірки в частині перевірки відомостей, що містяться у податковій декларації з податку на прибуток за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року, зафіксовано, що позивачем на запит перевіряючих не надано договори, укладені з контрагентами ТОВ «Тетрабудсервіс», ПП «Союз Р.О.» та ТОВ «Укрхолод», товарно-транспортні накладні, які підтверджують фактичне перевезення товарів, інформацію про довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, документи, що підтверджують наявність власних або виробничих потужностей, складських приміщень.

Також в акті перевірки зазначено, що контрагенти позивача: ТОВ «Тетрабудсервіс», ПП «Союз Р.О.» та ТОВ «Укрхолод» відносяться до підприємств «ризикової» категорії, які перебувають на податковому обліку у ДПІ м. Києва та Київської області, дозволи на використання праці вказаних осіб не оформлювалися, що свідчить про порушення вимог статті 203 Цивільного кодексу України в частині обсягу цивільної дієздатності зазначених осіб при укладанні договорів, а тому, зокрема, операції з придбання товару не мали реального змісту, із наданих документів неможливо встановити розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням можливості проведення таких робіт контрагентами.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 18 травня 2012 року прийняті податкові повідомлення -рішення: № 0000642334, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 295 667 грн та застосувано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 73 913 грн; № 0001262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 340 028 грн та застосувано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 85 007 грн.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

За змістом статті 198 ПК України право платника податків на включення сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пункт 201.11 статті 201 ПК України) сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Приписами статті 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (пункт 44.1 статті 44 ПК України).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій щодо обставин виконання господарських договорів, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 серпня 2011 року між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Забудова Світу» (Постачальник) укладено договір поставки № 050711, згідно з яким Постачальник зобов'язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність Покупця продукти нафтохімії (поліетилен) в кількості 10 тон, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього Договору.

10 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Забудова Світу» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тетрабудсервіс» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги на суму 200 000 грн. Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника (ПНВФ «Вітас») належного виконання всіх зобов'язань за Основним договором, у тому числі стягувати санкції і збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань за Основним договором.

10 серпня 2011 року між ПНВФ «Вітас» (Замовник) та ТОВ «Укргазіфікація Південь» (Підрядник) укладено договір № 03/2 на виготовлення Підрядником продукції з давальницькою сировини - партії поліетиленових труб.

Крім того, 05 липня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Холодильник» (Постачальник) та ПНВФ «Вітас» укладено договір поставки №050711, предметом якого є продукти нафтохімії (поліетилен) у кількості 13 тон.

10 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Холодильник» (Первісний кредитор) та Приватним підприємством «Союз Р.О.» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Листом-повідомленням про зміну уступки прав вимоги в термін до 15 серпня 2011 року. Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним договором, в тому числі, стягувати санкції і збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань за Основним договором.

На підтвердження виконання вищенаведених договорів позивачем надано податкові та видаткові накладні за відповідний період, банківські виписки про перерахування коштів на рахунок та акт прийняття-здавання виготовленого об'єкта.

Задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані позивачем документи за своїм змістом та формою відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відтак є належними та достатніми доказами, що підтверджують реальність виконання господарських угод та спростовують висновки контролюючого органу з цього приводу.

Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що посада директора приватного підприємства не пов'язана із належністю до громадянства України, а тому до доводів відповідача в цій частині суди поставилися критично.

Разом з цим, під час розгляду справи податковий орган посилався на те, що контрагенти позивача: ТОВ «Тетрабудсервіс», ПП «Союз Р.О.» та ТОВ «Укрхолод» не мали об'єктивної можливості для виконання обумовлених договорами поставки умов через відсутність необхідних основних засобів, матеріальних ресурсів, достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності. Крім того, з наданих позивачем первинних документів неможливо підтвердити фактичний час здійснення операцій, місцезнаходження майна, адреси виробничо-складських приміщень. Зазначене, на думку ДПІ, свідчить про «безтоварний» характер господарських операцій з такими контрагентами.

Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки зазначеним доводам контролюючого органу, не з'ясовано чим підтверджується реальність та фактичне виконання кожної господарської угоди, не проаналізовано якими конкретними доказами та діями може бути підтверджена кожна господарська угода, враховуючи положення Цивільного кодексу України, які регулюють відповідні правовідносини та які можуть вплинути на оцінку доводів позивача щодо безпідставності та протиправності висновків контролюючого органу про порушення ПНВФ «Вітас» вимог Податкового кодексу України при визначенні податкових зобов'язань за наслідками здійснення господарських операцій з контрагентами, переліченими в акті перевірки.

За таких обставин суди дійшли передчасного висновку про те, що наданими позивачем доказами спростовуються висновки ДПІ, якими обґрунтовано прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Судами не забезпечено повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2014 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова