Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.04.2020 року у справі №826/25618/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року

м. Київ

справа №826/25618/15

адміністративне провадження №К/9901/34250/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Арсірія Р. О., суддів Аблова Є. В., Огурцова О. П., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мельничука В. П., суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В. Е.,

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко О. П., у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ від 22 жовтня 2015 року №3465/к про звільнення його з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби з 22 жовтня 2015 року;

- поновити його на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби;

- стягнути на його користь з Міністерства юстиції України суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення по дату поновлення на посаді.

2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу, оскільки він, на думку позивача, є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. ОСОБА_1 вказував на відсутність з його боку волевиявлення на припинення трудового договору.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2015 року №3465/к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби 22 жовтня 2015 року за угодою сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)). Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби з 22 жовтня 2015 року. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 76166,50 грн.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 4829 грн.

Зобов'язано Міністерство юстиції України протягом місяця з дня набрання цією постановою законної сили подати до суду звіт про її виконання.

4. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року - без змін.

5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

7. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права. У касаційній скарзі зазначено про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, не дослідили всі матеріали справи та дійшли безпідставного висновку про задоволення позову. Скаржник указує на законність оскаржуваного наказу від 22 жовтня 2015 року №3465/к про звільнення ОСОБА_1 з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, оскільки, на думку відповідача, незазначення у заяві про звільнення конкретно визначеної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку його звільнення. ОСОБА_1 у заяві просив уважати датою звільнення день підписання наказу, а тому узгодженою сторонами датою звільнення позивача є дата винесення наказу №3465/к - 22 жовтня 2015 року і в особовій справі останнього відсутні будь-які заяви, які б підтверджували анулювання досягнутої домовленості. Також Міністерство юстиції України наголошує на тому, що оскільки ОСОБА_1 звільнений з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, то в цьому випадку норми частини 3 статті 40 КЗпП України не застосовуються.

IV. Позиція інших учасників справи

8. Позивачем відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

10. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року касаційну скаргу на підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду: Бевзенку В. М. (судді-доповідачу, головуючому судді), Данилевич Н. А., Шарапі В. М.

11. За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28 квітня 2020 року на підставі розпорядження в. о. заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року №688/0/78-20 касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду:

Кашпур О. В. (судді-доповідачу, головуючому судді), Радишевській О. Р., Шевцовій Н. В., яку ухвалою від 29 квітня 2020 року прийнято до провадження.

12. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О. В. від 03 липня 2020 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 08 липня 2020 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

13. Наказом Міністерства юстиції України від 06 квітня 2015 року №997/к ОСОБА_1 призначено з 07 квітня 2015 року на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби із збереженням 11 рангу державного службовця, як такого, що успішно пройшов стажування, в порядку переведення з Державної виконавчої служби України.

14. Наказом Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2015 року №3465/к ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби 22 жовтня 2015 року за угодою сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України). Підстава: заява ОСОБА_1

VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

15. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Статтею 36 КЗпП України закріплено підстави припинення трудового договору, згідно з пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є угода сторін.

17. У частині 1 статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

18. За приписами частини 6 статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

19. Відповідно до частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

20. Верховний Суд наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

21. При розгляді таких спорів судам необхідно мати на увазі те, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору.

В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

22. Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

23. Тобто, підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється, є обов'язковими умовами домовленості щодо звільнення працівника за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

24. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, заява ОСОБА_1, на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, не містить дати її написання та конкретно визначеного строку, з якого має бути припинений трудовий договір, а також дати її реєстрації у відповідному кадровому підрозділі Міністерства юстиції України, вона містить тільки запис "Не заперечую", засвідчений 22 жовтня 2015 року підписом директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Терлецькою О. О.

25. За таких обставин судами правильно встановлено, що наявна у матеріалах справи заява позивача про звільнення не містить такої обов'язкової умови, як дата звільнення, а тому відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на припинення трудового договору за угодою сторін є очевидною, що є достатньою підставою для висновку про протиправність звільнення позивача оскаржуваним наказом від 22 жовтня 2015 року №3465/к.

26. Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, в свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення ОСОБА_1 оскаржуваним наказом від 22 жовтня 2015 року №3465/к відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

27. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем 26 жовтня 2015 року було надіслано на адресу Міністерства юстиції України заяву про відкликання заяви про його звільнення у зв'язку з тим, що вона була написана під тиском з боку працівників відділу кадрів Міністерства юстиції України і що наявність такої заяви була обов'язковою умовою при його переведенні з Державної виконавчої служби України. З 22 жовтня 2015 року по 13 листопада 2015 року включно ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії НОМЕР_1.

28. Правила про недопустимість звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, закріплені частиною 3 статті 40 КЗпП України, стосуються випадків, коли розірвання трудового договору провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім звільнення за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України та у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

29. Також судами попередніх інстанцій правильно враховано те, що позивач був державним службовцем, загальні засади діяльності якого, а також його статус регулювалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтею 30 якого визначені підстави припинення державної служби, крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, й існування будь-яких із таких підстав відповідачами під час розгляду справи не доведено, а судами не встановлено.

30. За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2015 року №3465/к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби 22 жовтня 2015 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає скасуванню із поновленням позивача на займаній посаді та стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

31. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених ними обставин справи.

32. Розрахунок стягнутої на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем не оскаржується.

33. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

34. За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IХ. Судові витрати

35. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року в справі №826/25618/15 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіО. В. Кашпур О. Р. Радишевська Н. В. Шевцова