Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 травня 2018 року

м. Київ

справа №820/3302/17

адміністративне провадження №К/9901/379/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 (суддя - Волошин Д.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 (Рєзнікова С.С., Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ДФС, у якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.08.2017 № 0000331314, № 0000321314, № 0000311314, якими йому застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн за неподання податкової декларації та збільшено грошове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "військовий збір" на суму 782 003,25 грн та з податку на доходи фізичних осіб на суму 8 337 382,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що контролюючий орган при призначенні та проведенні перевірки допустив процедурні порушення, а висновки за наслідками вказаної перевірки щодо вчинення позивачем податкового правопорушення є безпідставними, зокрема, що предметом податкового аналізу та підставами для висновку в акті перевірки слугували об'єкти, що були набуті чи перебували у власності позивача у період з 1998 по 2014 роки та не є предметом (періодом) податкової документальної перевірки. Також позивач вказав, що Податковий кодекс України не передбачає та не надає право ДФС самостійно визначати вартість рухомих речей, що не є об'єктами оподаткування. Крім того, контролюючий орган взагалі не досліджував зазначені речі та не проводив їх ідентифікацію та оцінку. Позивач зазначив також про порушення норм Податкового кодексу України щодо визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, безпідставно обчислено розмір доходів позивача, виходячи з вартості належного йому майна, у тому числі придбаного позивачем в період, який не охоплюється періодом проведення перевірки, не взято до уваги відомості про доходи позивача, у тому числі відображені в поданих до податкових органів деклараціях про доходи.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 26.09.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017, позов ОСОБА_5 задовольнив з тих підстав, що доходи та майно, задеклароване позивачем за 2015 рік відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" від 14.10.2014, як особою, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не належить до об'єктів оподаткування, оскільки такі доходи та майно були набуті позивачем до 01.01.2015, тобто поза межами періоду, який був охоплений перевіркою, та за період, щодо якого минув строк давності, встановлений статтею 102 Податкового кодексу України (1095 днів). Крім того, розмір витрат та доходів, відображений у акті перевірки, спростовується дослідженими у судовому процесі доказами.

ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою для проведення документальної позапланової невиїзної податкової перевірки став факт надіслання письмових запитів, на які позивач не надав письмові пояснення та їх документальне підтвердження. Правомірність проведення зазначеної податкової перевірки підтверджено судовим рішенням у справі № 820/2470/17. Предметом перевірки була інформація у декларації за 2015 рік, поданій позивачем відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", тому висновок, що перевірка проводилась за межами податкового періоду, є безпідставним.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДФС та ухвалою від 03.05.2018 визнав за можливе попередній розгляд справи.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанції, фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_5 від 11.07.2017 № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_4, про порушення позивачем пунктів 49.1, 49.2, підпунктів 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.3 пункту 168.1, підпункту 168.4.5 пункту 168.4 статті 168, підпункту 176.1 пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179, пункту 16-1 розділу ХХ Податкового кодексу України внаслідок неподання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на суму 8 337 328,00 грн та військового збору за 2015 рік на суму 625 602,60 грн.

Висновок ДФС про порушення позивачем наведених норм податкового законодавства обґрунтований невідповідністю між задекларованими позивачем витратами та одержаними доходами за період 1998-2015 роки. При цьому ДФС посилається на інформацію, задекларовану позивачем за 2015 року відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" та розміщену на офіційному сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, а також дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інші джерела, зазначені у пункті 1.8 акта перевірки (а.с. 21 т. 1). Сума загальної вартості задекларованого позивачем майна станом на 31.12.2015 відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" була визначена відповідачем у розмірі 43 908 375,14 грн, як понесені витрати на придбання цього майна. При цьому щодо окремих позицій майна податковий орган самостійно визначив його вартість. Одержані позивачем доходи були визначені контролюючим органом як сума усіх виплачених позивачу доходів за період з 01.01.1998 по 31.12.2015, розмір якого склав 2 201 535,02 грн. Різниця між зазначеними сумами (41 706 840,12 грн. та 2 201 535,02 грн.) була визнана відповідачем сумою, на яку позивач занизив оподатковуваний дохід за 2015 рік, котрий є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Об'єктом оподаткування військовим збором та податком на доходи фізичних осіб є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України (у редакції Закону, який діяв у 2015 році; далі - ПК України), а згідно з пунктом 163.1 вказаної статті - це загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

У пункті 164.2 цієї статті Кодексу наведений перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, а у статті 165 ПК України - доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Строки давності для визначення суми грошових зобов'язань контролюючим органом встановлені статтею 102 ПК України.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Випадки, при яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, встановлені пунктом 54.3 статті 54 Кодексу, серед яких: неподання в установленні строки декларації; виявлення заниження або завищення суми податкових зобов'язань; визнання особи винною в ухиленні від сплати податків та інше.

У судовому процесі позивач надав до суду докази, що за період з 1998 року по 2015 року включно сума його дохід є більшою, ніж визначена під час перевірки - 2 201 535,02 грн, що також підтверджено даними, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб державної фіскальної служби. Також позивач надав копії декларацій про доходи із відмітками податкового органу про їх отримання, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні, відповідно до яких дохід від дивідендів у 2004 році становив у сумі 1 433 632, 61 грн, у 2007 році - 1 497 295,03 грн, у 2008 році - 1 567 085,99 грн, у 2009 році - 436 643,83 грн. Факт виплати позивачу дивідендів за період з 2008 року по 2009 рік включно підтверджується також довідками банківських установ, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні. Згідно із наданою позивачем довідкою ДПІ Червонозаводського району м. Харкова від 13.05.2008 вих. № 7911/10/17-129, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, доходи ОСОБА_5 за 2007 рік склали 1 501 227,03 грн. Також суди з'ясували, що 18.12.2015 між ОСОБА_9 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдарований) був укладений письмовий договір дарування грошових коштів. Згідно з даним договором Дарувальник передає (передав), а Обдарований приймає (прийняв) дар від Дарувальника грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн. ОСОБА_5 є рідним сином ОСОБА_9, тобто родичами першого ступеня споріднення, і зазначена обставина не заперечувалась сторонами по справі. Умовами вказаного договору обумовлено його нотаріальне посвідчення у строк після новорічних свят до 01.02.2016. Однак, у визначений умовами договору строк його нотаріальне посвідчення не відбулося, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер. Київський районний суд м. Харкова рішенням від 21.08.2017 у справі № 640/8804/17 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_5 про визнання права власності на частку у спільному майні, зокрема на кошти у сумі 10 000 000,00 грн, як на спільну сумісну власність, оскільки договір між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 про дарування вказаної суми грошових коштів, яка перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладений без нотаріального посвідчення та є нікчемним.

Розв'язуючи спір та визнаючи протиправними податкові повідомлення - рішення, з приводу правомірності яких виник спір, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням норм статей 72, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинній на момент розгляду справи) надали належну правову оцінку доказів, наданих позивачем на спростування доводів податкового органу щодо заниження ним податкових обов'язків за 2015 рік, та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність цього висновку, оскільки фактично зводяться до викладу обставин, що були встановлені у ході податкової перевірки, які були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів у ході розгляду справи, при цьому конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці ДФС не наводить.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.09.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна