Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №344/4550/17

№К/9901/18126/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в місті Івано-Франківську Івано-Франківської області, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідно до довідок від 03 січня 2017 року та від 19 жовтня 2016 року у зв'язку з підвищенням заробітної плати державних службовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії державного службовця з 01 березня 2017 року у зв'язку з підвищення заробітної плати державним службовцям згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» на підставі довідок Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області від 03 січня 2017 року №6/09-19-05-35 та від 19 жовтня 2016 року №239/09-19-05-35, врахувавши складові заробітної плати, які вона отримувала та з яких сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, із збереженням відсотку нарахування пенсії на момент виходу на пенсію в розмірі 84%.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що відсутні правові підстави для перерахунку пенсії позивачу на підставі статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, оскільки на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії скасовано норми законодавства, які визначали право особи на перерахунок пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням заробітної плати за відповідною посадою та підстави для такого перерахунку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 02 вересня 2009 року отримує пенсію, як державний службовець, відповідно до Закону України «Про державну службу» в розмірі 84% від заробітку.

14 березня 2017 року позивач звернулась з заявою до управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області про перерахунок пенсії державного службовця, до якої додала довідки Головного управління ДФС в Івано-Франківській області від 03 січня 2017 року №6/09-19-05-35 та від 19 жовтня 2016 року №239/09-19-05-35.

Згідно з відповіддю управління Пенсійного фонду України в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області від 28 березня 2017 року №144/Д-15 ОСОБА_2 відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, яким не передбачено проведення перерахунку пенсій, в тому числі призначених згідно із Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ, а постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року №1013 скасовано пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865.

Не погоджуючись із даним рішенням щодо відмови у перерахунку, позивач звернулась до суду з позовом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року у справі №344/4550/17 на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: касаційна скарга є необгрунтованою, оскільки доводи скаржника не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи у зв'язку із ненаведенням підстав, які б дозволили вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач, в порядку глави 3 розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подачі заяви), подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року у справі №344/4550/17. В зазначеній заяві позивач просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2017 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

З 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.

За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.

Заява про перегляд судового рішення обґрунтована тим, що Вищим адміністративним судом України неоднаково застосовані одні і ті самі норми матеріального права, що регулюють порядок перерахунку пенсії державних службовців.

На обґрунтування заяви надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2017 року у справі № К/800/27323/16, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2016 року у справі № К/800/18177/16, у яких вказано на неправомірність відмови органу Пенсійного Фонду України у перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням заробітку згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» з 1 грудня 2015 року.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, пунктів 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» у редакції до 1 грудня 2015 року при вирішенні спорів, пов'язаних із перерахунком пенсій, призначених за статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 1 травня 2016 року визначалися Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Зокрема, статтею 37 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.

Частина перша статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики.

Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям після 1 січня 2015 року делегував Уряду.

Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії», за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.

Так, за правилами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку:

1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;

2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.

Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».

Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» не містить.

Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. При цьому, чинна у зазначений період редакція статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій, а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України.

У ході реформування системи державного управління 10 грудня 2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

У зв'язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності зазначеним Законом, положення Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII).

Натомість у статті 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Згідно із статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У справі, що розглядається, суди встановили, що у зв'язку зі зміною правового регулювання відносин, пов'язаних із пенсійним забезпеченням державних службовців, розмір призначеної ОСОБА_2 пенсії не зменшився.

Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Слід також звернути увагу на рішення Суду від 3 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України № 43331/12, в якому Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши Кабінету Міністрів України право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю.

Ураховуючи наведені вище положення джерел права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення ОСОБА_2 за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку.

Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII) у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII),

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

М.І. Гриців