Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2019 року у справі №826/4905/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №826/4905/16

адміністративне провадження №К/9901/22993/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Літвіна Н.М., судді - Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Атестаційна комісія № 2 Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі - ГУНП у місті Києві), третя особа - Атестаційна комісія № 2 ГУНП у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП у місті Києві від 26 лютого 2016 року № 182 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Святошинського управління поліції ГУНП у місті Києві;

- стягнути з ГУНП у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГУНП у місті Києві від 26 лютого 2016 року № 182 о/с "Щодо особового складу" в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого Святошинського управління поліції ГУНП у місті Києві;

- стягнуто з ГУНП у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- визнано протиправними дії ГУНП у місті Києві щодо проведення атестації ОСОБА_1;

- визнано протиправним та скасовано рішення (висновок) Атестаційної комісії № 2 ГУНП у місті Києві, прийняте стосовно ОСОБА_1, яким визначено, що він займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність;

- допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року змінено постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 в частині стягнення з ГУНП у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме:

- стягнуто з ГУНП у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29 лютого 2016 року по 23 січня 2017 року у розмірі 13 149,79 грн.

Не погодившись з ухваленим у справі судовими рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий судовий розгляд.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначив, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника. ОСОБА_1, посилаючись на положення статті 235 КЗпП зазначав, що дізнався про наказ ГУНП у місті Києві від 24 квітня 2017 року про поновлення його на роботі лише 23 травня 2017 року, а тому судом апеляційної інстанції невірно розраховано період вимушеного прогулу та як наслідок не вірно визначено розмір грошового забезпечення, який підлягає виплаті на його користь. Також, позивач зазначає, що не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення розрахованої суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, у зв'язку із отриманням ним допомоги по безробіттю, виплаченої Святошинським районним центром зайнятості в місті Києві у розмірі 27 521,80 грн. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що судом не вирішено питання стосовно отримання ним грошової компенсації за невикористану відпустку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ГУНП у місті Києві скористалося своїм правом та надіслало до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у роботодавця виник обов'язок щодо його виконання. При цьому, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2017 року позивача поновлено на посаді слідчого Святошинського управління поліції ГУНП у місті Києві, тому саме з цієї дати у відповідача виник обов'язок щодо видачі наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 За таких обставин, судом апеляційної інстанції вірно розраховано період, за який, на користь позивача підлягає стягненню грошове забезпечення вимушеного прогулу, а саме по 23 січня 2017 року - дату ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення про поновлення його на роботі.

Враховуючи зазначене, у разі не виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, з 23 січня 2017 року в останнього виникло право на звернення до суду із вимогою про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі в порядку окремого судового провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, у зв'язку із отриманням ним допомоги по безробіттю у розмірі 27 521,80 грн., перебуваючи на обліку як безробітний у Святошинському районному центрі зайнятості в місті Києві.

Як вже зазначалося, частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Верховний Суд звертає увагу, що роз'яснення викладені у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Аналогічна правова позиція з цього приводу висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

Проте, суд апеляційної інстанції на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 179,17 грн., при цьому період вимушеного прогулу складає 227 днів. Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу у розмірі 40 671,59 грн.

Щодо посилань скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено питання про неотримання позивачем грошової компенсації за невикористану відпустку слід зазначити наступне.

Приписами частини першої, четвертої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Питання щодо отримання чи неотримання позивачем грошової компенсації за невикористану відпустку не було предметом розгляду, а відтак, не досліджувалось судами першої та апеляційної інстанцій, що свідчить про відсутність підстав для розгляду зазначеного питання судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанції змінити.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року змінити.

Абзац четвертий резолютивної частини викласти у наступній редакції:

«Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29 лютого 2016 року по 23 січня 2017 року у розмірі 40 671 грн. 59 коп. (сорок тисяч шістсот сімдесят одна) грн. 59 (п'ятдесят дев'ять) коп.»

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді В.М.Бевзенко

І.Л.Желтобрюх