Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №809/283/18

адміністративне провадження №К/9901/63640/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Гончарової І.А., Ханової Р.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуОСОБА_2на рішенняІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 (суддя - Панікар І.В.) на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2018(колегія у складі суддів: Матковський З.М., Затолочний В.С., Сапіга В.П.)у справі № 809/283/18за позовомОСОБА_2доГоловного управління ДФС в Івано-Франківській областіпроскасування податкового повідомлення- рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №137-00 від 30.06.2017, винесене Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДФС), яким йому нараховане податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб у сумі 24431,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення винесеним з порушенням положень чинного законодавства України, так як не вірно визначено ставки податку, виду суб'єкта оподаткування та розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2018 у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що позивач є землекористувачем земельної ділянки площею 0,64458 га (для обслуговування майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1), тобто ділянки нормативну грошову оцінку якої проведено у розмірі 357,57 грн. за м/кв., і рішення щодо такої оцінки у встановленому законом порядку не визнано чинним чи скасовано. Тому, на думку суддів, відповідач, визначаючи позивачу станом на 30.06.2017 року податкове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 24431,14 гривень із застосуванням відповідних коефіцієнтів та ставок, діяв виключно в аспекті законності, визначеного статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з даними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, позов задовольнити, в більшій частині доводів якого повторює доводи, які викладені у позовній заяві. При цьому вказується, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, у порядку спрощеного провадження, чим порушив його право на участь у судовому засіданні.

Письмового відзиву на касаційну скаргу позивача до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно державного акту про право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 12.01.1998, позивачу надана в постійне користування земельна ділянка площею 0,64458 га для обслуговування майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1.

30.06.2017 ДФС винесено податкове повідомлення-рішення за № 137-00, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання за платежем - земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік в розмірі 24431,14 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із даним позовом.

Податковим кодексом України встановлено дві форми справляння плати за землю як обов'язкового платежу у складі податку на майно - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 ст. 147 ПК України). Елементи цих форм справляння плати за землю нормами ПК визначені не однаково.

Так, за визначенням підпункту 14.1.72 цієї статті земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Платниками земельного податку, як зазначено в пункті 269.1 статті 269 ПК України, є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі; базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ ПК, та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пункт 271.1 ст. 271 цього Кодексу). Ставки земельного податку встановлено статтею 274 (за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) та статтею 277 (за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено) ПК.

Підставою для нарахування земельного податку, згідно із приписами статті 286 ПК України є дані державного земельного кадастру.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи ДФС здійснило нарахування ОСОБА_2 податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб із урахуванням формули, а саме: 357,57 * 6445,8 м.кв. * 1,06 * 1% = 24431,14 грн., де 6445,8 м.кв. - площа земельної ділянки, 357,57 гривень - нормативна грошова оцінка квадратного метра ділянки під забудовою 1,06 - індексація нормативної грошової оцінки земель, 1% ставка земельного податку від нормативної грошової оцінки землі.

В даному випадку, суди надали оцінці листу Управління Держгеокадастру у Коломийському районі Івано-Франківської області від 14.09.2016 року № 63-07/1499 «Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки», згідно змісту якого земельна ділянка площею 6445,8 м.кв., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належить до економіко-планувальної зони ХІХ, середня вартість квадратного метра складає 199,78 гривень, а нормативна грошова оцінка кв. м. земельної ділянки під забудовою 357,57 гривень та листу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 8-28-0-22-442/2-17 від 12.01.2017, згідно якого коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель не сільськогосподарського призначення за 2016 рік становив 1.06.

Тому, за наведених обставин, у Суду не має правових підстав стверджувати про об'єктивність доводів позивача про невірне обрахування стосовно нього суми податкового зобов'язання зі сплати податку на землю. З цих же підстав, не має правового підґрунтя вважати, що на нього застосовуються пільги по сплаті такого податку, адже відсутні всі необхідні умови, які передбачені в статті 281 ПК України, а саме земельна діяльна якою він користується не відноситься до одного із виду, що за своїми ознаками відповідає таким, які передбачені в пункті 281.2 статті 281 ПК України.

Також не відповідають матеріалам справи та вірно були відхилені доводи позивача про безпідставність застосування в формулі визначення ціни земельного податку розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 3 %, оскільки по-перше такий показник був застосований у відповідності до приписів пункту 274.1 статті 274 ПК України у розмірі 1%, а по-друге він є одним із елементів, з-за допомогою якого вираховуються вартісний показник відповідного податку.

Щодо посилань позивача на рішення судів у справі №809/1472/16, які на його думку по інакшому вирішили даний спір, не приймаються Судом до уваги, адже в рамках наведеної справи суд апеляційної інстанції, постановою від 19.07.2017 вирішив дійсно скасувати винесені відносно ОСОБА_2 податкові повідомлення-рішення про сплату податкового зобов'язання зі сплати податку на землю за 2014-2015 роки, але лише в частині письмового вираження в них суми податку, - числове значення суми податку визнано вірним. Тоді як податкове повідомлення-рішення за 2016 рік скасовано з підстав застосування нормативно-грошової оцінки землі в розмірі 4%, яка може бути застосована лише до суб'єктів господарювання, яким він станом на 2016 рік вже не був.

Не вважаються переконливими доводи позивача про порушення судом першої інстанції його права на судовий розгляд справи, не вирішенням його та відповідача клопотання про розгляд позову з їх участю, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що отримавши позов ОСОБА_2, суд першої інстанції відкрив по ньому провадження згідно ухвали від 27.02.2018, де пунктом 2 її резолютивної частини вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідні дії суду першої інстанції не суперечать приписам статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки враховуючи характер спірних у даній справі правовідносин (розмір суми, яка застосована спірним податковим повідомленням-рішенням відповідача) вона є справою незначної складності. Винятків за яких дана справа мала б вирішуватись судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження Судом не виявлено, зокрема позивачем не було збільшено розмір позовних вимог (більше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) або зміну предмету позову.

При цьому подане клопотання позивача про розгляд справи з його участю було розглянуто судом, про що постановлено ухвалу від 27.04.2018, якою відмовлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції здійснював розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін. Судову повістку позивач отримав особисто 25.07.2018, при цьому в судове засіданні не з'явився і не скористався правом надати суду пояснення.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.08.2018 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.............................

В.П.Юрченко І.А.Гончарова Р.Ф.ХановаСудді Верховного Суду