Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 травня 2018 року

Київ

справа №809/1877/15

адміністративне провадження №К/9901/39566/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги представника позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (судді Яворський І.О., Онишкевич Т.В., Нос С.П.)

у справі № 809/1877/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області та Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року задоволено частково апеляційні скарги Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області та Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області; скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 липня 2015 року в справі та прийнято нову постанову якою:

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0016721701 від 30.12.2014 року про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в частині 24 084,70 грн. та 7 041,18 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0016751701 від 31.12.2014 року про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 31550 грн. та 7888 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

30.09.2016 до суду надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Посилаючись на те, що в постанові апеляційного суду не вирішено питання про компенсацію судових витрат сторони позивача, зокрема витрат представника позивача, пов'язаних з прибуттям до суду та добових, останній просив винести додаткову ухвалу, якою присудити стягнути з відповідачів солідарно в користь ОСОБА_3, представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, судові витрати у загальній сумі 4 200, 51 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року заяву про постановлення додаткового судового рішення залишено без задоволення.

Не погодившись з ухвалою апеляційного суду представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви щодо компенсації судових витрат.

Відповідачі заперечень на касаційну скаргу не надали, що не перешкоджає розгляду справи.

16.03.2018 справу, в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15.12.2017), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 207 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на час прийняття судового рішення) постанова суду апеляційної інстанції, крім іншого, складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат.

Зі змісту постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року вбачається, що судом питання щодо розподілу судових витрат не вирішувалось.

В заяві представника позивача про прийняття додаткового судового рішення поставлено питання про стягнення з відповідачів судових витрат в сумі 66, 51 грн. (витрати пов'язані з прибуттям до суду) та 4134 грн. добових.

До заяви також додано докази, які на думку заявника, підтверджують обґрунтованість заявлених до відшкодування сум.

Згідно з частиною 1 статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відмовивши в задоволенні заяви суд апеляційної інстанції, зокрема, послався на те, що питання про відшкодування судових витрат як до початку розгляду справи, так і під час розгляду справи в суді першої чи апеляційної інстанції не ставилось взагалі та відповідні докази здійснення судових витрат не долучались, а тому і суд апеляційної інстанції не міг вирішити питання про розподіл судових витрат під час прийняття рішення суду.

Верховним Судом висловлено правову позицію щодо застосування приписів статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті додаткового судового рішення для вирішення питання про розподіл судові витрати.

В постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 754/6742/16-а зазначено про правильність висновків суду апеляційної інстанції про відмову у постановленні додаткового судового рішення щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, з огляду на те, що на дату прийняття постанови по даній справі позивачем не заявлялись вимоги про стягнення з відповідача зазначених судових витрат та в судовому засіданні не досліджувались відповідні документи, що підтверджували б витрати щодо надання юридичних послуг, а були долучені до заяви, яка подана після винесення постанови.

Відповідно до статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

- щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

- суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

- судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, відсутність на час прийняття судового рішення щодо суті адміністративного позову вимоги сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, про розподіл судових витрат, зокрема, витрат представника позивача, пов'язаних з прибуттям до суду та добових, позбавляє суд можливості розглянути це питання при прийнятті постанови суду та унеможливлює його розгляд шляхом прийняття додаткового судового рішення.

В зав'язку з викладеним, колегія суддів Касаційного адміністративного суду доходить висновку, що касаційна скарга не спростовує правильність доводів, якими мотивовано Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, не дає підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника позивача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер