Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №826/6975/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 вересня 2018 року

справа №826/6975/16

адміністративне провадження №К/9901/54011/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року (судді Пащенко К.С., Чудак О.М., Шейко Т.І.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року (судді Коротких А.Ю., Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі №826/6975/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13 жовтня 2015 року вих. №23658/10/26-55-11-02; визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09 грудня 2015 вих. №18603/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги; визнати незаконним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 02 березня 2016 року №4343/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги; зобов'язати Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період - календарний місяць вересень 2015 року, доповнення та додатків 2, 3, 4 та 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо позивача у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Позов обґрунтовано незгодою позивача з запровадженням системи електронного адміністрування податку на додану вартість, посиланнями на відсутність в законодавстві прямої заборони контролюючому органу приймати податкову звітність, подану платником податку у паперовому вигляді.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено з підстав встановленого законом обов'язку позивача подавати податкову звітність з податку на додану вартість в електронному вигляді та невиконання ним цього обов'язку.

У червні 2018 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального (статей 2, 6, 9, 77, 242, 322 Кодексу адміністративного судочинства України) та матеріального права (окремих положень статей 46, 49, 59 Податкового кодексу України), статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практику ЄСПЛ щодо оцінки національними судами доводів сторін у судових справах («Проніна проти України»), доводить, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку кожному окремому доводу позивача, допущено ряд процесуальних порушень, та, серед іншого, справу розглянуто неповажним складом суду. Скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовної заяви у повному обсязі.

1 серпня 2018 року Верховний Суд ухвалою відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребував з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/6975/16.

16 серпня 2018 року справа № 826/6975/16 надійшла до Верховного Суду.

Відзиви відповідачів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили.

26 грудня 2014 року між позивачем та Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступником є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) укладено договір про визнання електронних документів № 3, зареєстрований за № 9075090798, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу Державної податкової служби засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

У зв'язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 1 січня 2015 року (Закон України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (абзац 2).

Листом від 13 жовтня 2015 року №23658/10/26-55-11-02 Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві повідомила позивачу, що податкова звітність з податку на додану вартість за вересень 2015 року разом з доповненнями до такої декларації подана всупереч вимогам абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме: на паперових носіях, у зв'язку з чим вказана податкова звітність не прийнята як податкова декларація.

Позивачу запропоновано повторно подати звіт з податку на додану вартість за вказаний звітний період у спосіб, передбачений пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та, за необхідності, подати доповнення, яке вважатиметься невід'ємною частиною декларації.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного рішення Головним управлінням Державної фіскальної служби прийнято рішення від 09 грудня 2015 №18603/10/26-15-11-03-11 про результати розгляду первинної скарги, а Державною фіскальною службою України - рішення від 02 березня 2016 №4343/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги, відповідно до яких рішення від 13 жовтня 2015 року залишено в силі.

Договір №9075090798 в односторонньому порядку контролюючим органом не розірвано (позивач не зазначає про протилежне), на підставі чого суди дійшли висновку про наявну в позивача можливість подати податкову звітність з податку на додану вартість в електронній формі.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, є обов'язком платника податків (підпункт 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 46.5. статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На виконання цієї норми наказом Міністерства фінансів України №966 від 23 вересня 2014 року затверджено зокрема форму податкової декларації з податку на додану вартість; Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що додається (чинні на час здійснення спірних правовідносин).

Пунктом 2 розділу ІІІ затвердженого наказом №966 Порядку визначено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу I цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства, позивач був зобов'язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов'язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону.

Посилання скаржника щодо ненадання оцінки доводам, викладеним у позові, є безпідставним, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Верховний Суд вважає, що судами апеляційної інстанції надано оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Відповідно до частини другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Посилання позивача у касаційній скарзі на ухвалення судових рішень неповажним складом суду є безпідставними оскільки склад суду першої та апеляційної інстанцій утворено з дотриманням вимог глави 3 Розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у справі №826/6975/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер