Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 травня 2018 року

Київ

справа №816/4576/15

адміністративне провадження №К/9901/28078/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року (суддя - Єресько Л.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року (судді: Чалий І.С. (головуючий), Зеленський В.В, Пянова Я.В.) у справі №816/4576/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особи-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_3) звернулась до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 3 листопада 2015 року №0070421701/1188.

В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_3 посилалася на безпідставність висновків відповідача щодо порушення нею податкового законодавства у частині формування витрат у податковій звітності, зважаючи на те, що всі понесені нею витрати пов'язані із її господарською діяльністю, а тому правомірно включено до складу витрат відповідного податкового періоду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 3 листопада 2015 року №0070421701/1188. Стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 487,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки вартість ТМЦ не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, то позивачем правомірно включено їх вартість до складу валових витрат відповідного звітного періоду.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, зважаючи на те, що придбані будівельні матеріали використані для ремонту кімнати відпочинку невиробничого призначення, що не пов'язано з одержанням доходу від виробництва та реалізації цегли, а отже протиправно віднесено позивачем до складу витрат.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, про що складено акт від 15 жовтня 2015 року №191/16-03-17-01-10/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.8, 138.2, 138.1 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок з доходів фізичних осіб за період 2014 рік у розмірі 10 375,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 3 листопада 2014 року №0070421701/1188, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у загальному розмірі 12 969,25 грн, з яких за основним платежем - 10 375,40 грн, за штрафними санкціями - 2 593,85 грн.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2, основними видами діяльності позивача є: 26.40.0 - виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів з випаленої глини, 74.20.2 діяльність у сфері геології та геологорозвідування, 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 52.48.9 роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, н.в.і.г., 51.82.0 оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_3 надавала в оренду у тимчасове платне користування приміщення магазину, загальною площею 190,6 м2 на підставі договору оренди від 31 грудня 2013 року, укладеного з ОСОБА_4 Щомісячна орендна плата складала 10 000,00 грн в т.ч. ПДВ, а з квітня 2014 року були внесені зміни згідно додатку №1 до даного договору щодо вартості орендної плати у розмірі 5 000,00 грн в т.ч. ПДВ. В ході здійснення підприємницької діяльності орендар використовував електроенергію нараховану та оплачену позивачем на підставі договору від 22 січня 2007 року за №2135 з ПАТ "Полтаваобленерго" Кременчуцька філія.

Крім того, у тому ж магазині орендує площу розміром 1 кв. м. ПАТ "Банк національний кредит" для встановлення програмно-технічного комплексу самообслуговування, а саме платіжного терміналу самообслуговування по прийому готівкових коштів у національній валюті, на підставі договору оренди частини приміщення для встановлення терміналу самообслуговування від 20 жовтня 2011 року №3092/5-1, за користування об'єктом оренди орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 500 грн, крім того ПДВ 20% - 100 грн.

На підтвердження реальності понесених витрат на оплату вищевказаної електроенергії до матеріалів справи позивачем надано рахунки за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року на оплату за активну електричну енергію згідно договору від 22 лютого 2007 року з ПАТ "Полтаваобленерго" Кременчуцька філія та платіжні доручення на оплату електроенергії.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку відносно того, що позивачем було правомірно включено до складу витрат, витрати у сумі 21 150,19 грн за використану електроенергію від ПАТ "Полтаваобленерго" Кременчуцька філія, оскільки здавання в оренду нерухомого майна є не єдиним видом підприємницької діяльності, яким займається позивач, а з метою утримання належного позивачу нерухомого майна, окремі збиткові операції можуть мати місце, зважаючи на те, що в сукупності за всіма видами підприємницької діяльності дохід позивача за 2014 рік має позитивне значення, що підтверджується відомостями податкової декларації про майновий стан і майнові доходи позивача за 2014 рік.

Доводи контролюючого органу щодо завищення задекларованих платником податку показників р. 4 "Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції" додатку 5 до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи в розмірі 32 417,13 грн, спростовано наявними у матеріалах справи копіями актів до договору №0136 від 31 жовтня 2008 року про обсяги спожитої (переданої) споживачу (субспоживачу) еклектичної енергії, рахунками на оплату, платіжними, відповідно до яких вбачається, що ФОП ОСОБА_3 спожила електричної енергії в обсязі 73 887 кВт, сума без ПДВ становить 106 747,65 грн, що свідчить про помилковість виключення відповідачем суми 32 417,13 грн на використану електричну енергію із складу витрат позивача.

Крім того, ФОП ОСОБА_3 до складу валових витрат віднесла витрати на загальну суму 15 601,90 грн за придбані будівельні матеріали (ламінат, плінтус, кут. лінолеум) на підставі в/н № ХЛ-0000065 від 23 червня 2014 року на суму без ПДВ в розмірі 15 601,90 грн, що були віднесені згідно статті 146.12 Податкового кодексу України на поліпшення основних фондів в розмірі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного періоду.

Усвою чергу, контролюючий орган посилається на те, що в 2014 році вартість придбаних будівельних матеріалів на суму 15 601,90 грн для ремонту кімнати відпочинку не пов'язано з одержанням доходу від виробництва та реалізації цегли.

Згідно з пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є виробництво цегли, позивач є власницею цілісного майнового комплексу - цегельного заводу, в якому у 2014 році проведено ремонт кімнати відпочинку за рахунок власних коштів у т.ч. шляхом придбання у ФОП ОСОБА_5 будівельних матеріалів на суму 15 601,90 грн.

Використання ТМЦ, вартість на придбання яких віднесена до складу витрат відповідних звітних періодів 2014 року, для поточного ремонту основних засобів, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності, підтверджено відповідними первинними документами.

Згідно пункту 32 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року за №561, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що балансова вартість всіх груп основних засобів позивача на початок звітного року складає 2 129 797,95 грн, що із розрахунку 10 відсотків сукупної балансової вартості сума витрат, яка пов'язана із ремонтом та покращенням об'єктів основних фондів, становить 212 979,80 грн, що свідчить про те, що оскільки вартість ТМЦ не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, то позивачем правомірно включено їх вартість до складу витрат відповідного звітного періоду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2016 року у справі № 816/4576/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду