Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.07.2018 року у справі №806/1437/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №806/1437/14

адміністративне провадження №К/9901/3330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду у складі судді Токаревої М.С. від 26 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацького Є.М., суддів Капустинського М.М., Шидловського В.Б. від 07 липня 2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2014 року №0000192202.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій по поставці олії із контрагентом та відсутності підстав для формування податкового кредиту за такими операціями не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2014 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2014 року №0000192202.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Вторметекспорт») є реальними, факт їх вчинення підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, оскільки за результатами здійснених заходів з податкового контролю та аналізу податкової звітності ТОВ «Вторметекспорт» не встановлено реальності господарських взаємовідносин товариства з платниками податків по ланцюгу постачання; не враховано й відсутність документів, які б підтверджували зберігання товару, його походження та якість.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Вторметекспорт» (код ЄДРПОУ 30127924) за жовтень 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 22 січня 2014 року №266/22-02/00375504, яким встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 3027994 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з обставин неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ «Вторметекспорт», відсутність його за зареєстрованим місцезнаходженням, а також того, що контрагенти вказаного товариства по ланцюгу постачання мають ознаки відсутності реального здійснення ними фінансово-господарських операцій. Вважає, що у позивача не було підстав для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки до перевірки не надано сертифікати походження товару, посвідчення якості тощо.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2014 року №0000192202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4541991,00 грн. у тому числі 3027994 грн. - за основним платежем та 1513997 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується Інспекцією у касаційній скарзі, між позивачем (покупець) та ТОВ «Вторметекспорт» (постачальник) було укладено договір поставки №11/9 від 11 вересня 2013 року, за умовами якого останній зобов'язався поставити позивачу олію соняшникову нерафіновану, українського походження, врожаю 2013 року. Кількість, асортимент, ціна товару, терміни його передачі та оплати, місце постачання визначаються додатками до вказаного договору, які є його невід'ємними частинами.

Згідно додатків до договору доставка здійснюється продавцем на умовах CPT - Комплекс з перевантаження та переробки тропічних олій - м. Южний та Дніпробугський морський порт термінал - м. Миколаїв. Моментом передачі товару, тобто моментом поставки, вважається дата передачі накладної. Загальна кількість товару склала 2257,24 мт на загальну суму 18167966,2 грн., в тому числі податок на додану вартість 3027994,4 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактична поставка товару постачальником підтверджується: актами прийому-передачі товару, у яких вказано пункти розвантаження товару, відомості щодо одержання вантажу; видатковими накладними про поставку товару; податковими накладними; довіреностями на отримання матеріальних цінностей. Вказані документи, як зазначено судами, містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогам Закону №996-XIV, тобто є первинними документами у розумінні цього Закону.

Розрахунки за отриманий товар здійснені безготівково, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

В подальшому, як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, вказаний товар було реалізовано позивачем на експорт таким компаніям як «Альфа Трейдінг Лімітед» (Малайзія) та «Луї Дрейфує Комодітіз Суіс CA» (Швейцарія), підтвердженням чого є залучені до матеріалів справи копії договорів про надання митно-брокерських послуг, зовнішньоекономічних контрактів, митних декларацій.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Судами вірно зауважено, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Вторметекспорт» не містить об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки в останньому відсутній аналіз первинних документів по взаємовідносинам із позивачем і він ґрунтується лише на аналізі податкової звітності контрагента позивача, що не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення спірних операцій із позивачем.

Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

Доводи ж Інспекції про непідтвердження факту передачі товарів з огляду на ненадання до перевірки документів, які б свідчили про зберігання товару, його походження та якість, за відсутності доказів витребування цих документів до початку чи в ході проведення перевірки та відмови позивача у їх наданні, не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства. До того ж, податкове законодавство не ставить право платника на формування податкових вигод у залежність від наявності у нього таких документів.

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Судами ж в ході розгляду даної справи встановлено наявність належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують фактичне (реальне) здійснення спірних оподатковуваних операцій.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі про відсутність фактичної поставки товарів позивачу не ґрунтуються на положеннях законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

У відповідності до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду