Оскільки приватна власність на з/д водного фонду неможлива, вимогу про її повернення слід розглядати як негаторний позов, на який не розповсюджується строк позовної давності (ВП/ВС у справі № 372/1684/14-ц від 07 квітня 2020 р.)

Фабула судового акту: На превеликий жаль в Україні непоодинокі випадки не тільки самозахоплення земель водного фонду, зокрема земельних ділянок, які розташовані на прибережних захисних смугах, а і систематичне так зване «узаконення» цього незаконного захоплення.

Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони від забруднення і засмічення, збереження їх водності, тощо. Статтями 61-62 ЗК України та статтями 89-90 ВК України встановлюється особливий порядок використання земель прибережних захисних смуг, насамперед зміна власника земельних ділянок у межах смуг, передання таких земельних ділянок у приватну власність дозволяються лише у випадках прямо передбачених законом. Мова іде про статтю 59 ЗК України – «Право на землі водного фонду», яка передбачає, що з/д прибережних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам лише на умовах оренди.

До того ж відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, як це часто буває на практиці, не свідчить про відсутність самої смуги, оскільки її розмір в такому випадку встановлюється ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України. Тому орган місцевого самоврядування чи орган державної влади при виділенні земельних ділянок поряд із об’єктами водного фонду за відсутності проекту землеустрою однозначно не має право порушувати встановлені законом межі прибережних захисних смуг.

В даній справі органом місцевого самоврядування була виділена земельна ділянка начебто «для ведення особистого селянського господарства», яка належала до земель водного фонду, тобто знаходилася прямо біля берегу мальовничого озера, містила у собі пляж і межувала із водою. На цю з/д в установленому порядку був виданий державний акт, і протягом деякого часу ця з/д була двічі перепродана.

Прокурор в особі місцевого органу державної влади звернувся із позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення з/д та витребування з/д з незаконного володіння кінцевого покупця на користь держави.

Справа розглядалася судами неодноразово та декілька років. У підсумку суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив порушення закону при виділенні спірної з/д, проте відмовив прокурору на підставі пропуску строку позовної давності. Ще через пару років касаційна скарга прокурора потрапила до ВП ВС, яка скасувала рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направила справу на новий розгляд.

Слід підкреслити, що поступово змінюється практика у подобному типі спорів. У попередні роки позов про витребування з/д із чужого незаконного володіння розглядався судами як віндикаційний. Тобто навіть при очевидній та підтвердженій доказами протиправності володіння відповідачем з/д суд застосовував наслідки пропущення позивачем строків позовної давності і з цієї причини відмовляв у задоволенні позову на підставі ст. 261 ЦК України (хоча при певних обставинах суд поновлював строк).

Тепер суд розглядає вимогу про повернення з/д як негаторний позов, який може бути поданий у будь-який час тривання порушення прав позивача без строку позовної давності. Логіка проста: якщо з/д згідно закону в принципі не може бути передана від держави у приватну власність, то юридично вона і залишається непереданою. А рішення органу місцевого самоврядування, правовстановлюючі документи на ланцюжкових власників, проект землеустрою, тощо – це все і є перешкодами у використанні з/д законним власником (державою), які мають бути усунені судом.

Водночас багато суддів як і раніше вважають, що новий підхід суперечить принципу правової визначеності та принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю.

Разом з цим сама ВП ВС направляючи справу на новий розгляд у своїй постанові підкреслила, що при розгляді негаторного позову суду слід оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною з/д, легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення з/д законному володільцю...

Іншими словами усі подібні спори де ціна з/д істотна будуть завершуватися у ЄСПЛ.

Аналізуйте судовий акт: Якщо власник з/д не підписував договір оренди землі, то для того щоб повернути собі земельну ділянку від агрохолдингу слід подавати негаторний позов, на який строки позовної давності не розповсюджуються (ВС/КЦС, № 358/815/17 від 19 серпня 2020 р.)

За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача мають застосовуватися положення закону, згідно з якими сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ВП ВС,права № 907/50/16, 20.11.18)

Повернення земельної ділянки у комунальну власність: коли подається віндикаційний, а коли негаторний позов і коли для прокурора починається строк позовної давності для звернення із позовом (ВСУ від 17 лютого 2016 року № 6-2407цс15)

Начебто добросовісний набувач перекупив земельну ділянку у прибережній захисній смузі, проте суд повернув цю ділянку у власність громади і не допомогла навіть практика ЕСПЛ (ВС/ВП від 15 травня 2018р. у справі № 372/2180/15-ц)

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу, тобто таке, що спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном, виключає застосування набувальної давності (ВП ВС, справа № 910/17274/17, 14.05.19)

Читайте статю: Для витребування земель прибережної захисної смуги має застосовуватися виключно негаторний позов

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 372/1684/14-ц

Провадження № 14-740цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, ухваленого суддею Зінченком О.М., та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, постановлену у складі суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С., Березовенко Р.В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог

1. У березні 2014 року міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області (далі - прокурор) звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області посилаючись на те, що 14 березня 2008 року ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,2212 га для ведення особистого селянського господарства, а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,3746 га для ведення особистого селянського господарства. Обидві земельні ділянки розташовані на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області. 16 березня 2008 року вони отримали державні акти на право власності на ці земельні ділянки.

2. 21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відчужили за договорами купівлі-продажу зазначені земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в подальшому, 03 червня 2009 року, продали їх ОСОБА_5

3. Посилаючись на те, що зазначені земельні ділянки були передані у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із порушенням норм земельного законодавства, оскільки сільська рада розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, прокурор просив визнати незаконними та скасувати зазначені вище рішення сільської ради в частині передачі земельних ділянок відповідачам, а також витребувати з незаконного володіння на користь Держави ці земельні ділянки.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Справа переглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, в задоволенні позову прокурора відмовлено.

5. Судові рішення, мотивовані тим, що позовні вимоги прокурора є доведеними, проте при зверненні до суду ним пропущено строк позовної давності, про застосування наслідку спливу якого просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся із касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій просив судові рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов прокурора задовольнити у повному обсязі.

7. Касаційна скарга мотивована тим, що Обухівська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держземагенства в Київській області не брали участі у процедурі оформлення права власності на спірні землі відповідачів, а отже не знали та не могли знати про порушення прав держави прийняттям оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування до моменту пред`явлення прокурором позову, а тому строк позовної давності для них не пропущено.

8. Крім того, прокурор посилався на те, що позов пред`явлено на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення в державну власність земель водного фонду, які фактично протиправно залишаються у власності фізичних осіб.

Рух справи у суді касаційної інстанції

9. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

10. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.

11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.

14. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

15. Обґрунтовуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду послалася на те, що у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) Велика Палата Верховного Суду визначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України необхідно розглядати як непов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

16. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від зазначеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду, оскільки до 2018 року судова практика була іншою, зокрема суди виходили із того, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі статей 387 388 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16).

17. Відхід від роками виробленої практики щодо можливості оспорювання в судовому порядку незаконних рішень органів місцевого самоврядування та державної влади, непоширення позовної давності на вимоги про витребування земельних ділянок, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суперечить принципу правової визначеності.

18. Крім того, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, правові висновки, висловлені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), суперечать принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю (п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц), який системно впроваджується у практику Верховного Суду. Зокрема, з одного боку, зроблено висновок, що незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, а з іншого - земельні ділянки витребовуються від громадян, які є їх власниками згідно записів у відповідних державних реєстрах.

19. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що поданий прокурором позов у частині вимоги про витребування спірних земельних ділянок у державну власність є віндикаційним позовом. При цьому колегія суддів зазначила, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, повинно поширюватися положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності повинен починатися від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

20. 15 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

21. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

22. Судами встановлено, що рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області площами 0,2212 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0024) та 0,3746 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0023) відповідно. 16 березня 2008 року вони отримали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.

23. 21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частинах.

24. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 0,2212 га та 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області з кадастровими номерами 3223186800:03:027:0024, 3223186800:03:027:0023.

25. 03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, площею 0,2212 га з ОСОБА_5 . За ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку, однак державний акт на право власності на згадану земельну ділянку в управлінні Держземагенства в Обухівському районі Київської області відсутній.

26. Крім того, стосовно земельної ділянки із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 була проведена реєстрація права власності на ім`я ОСОБА_6 в реєстраційній службі на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року.

27. 20 березня 2015 року ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу відчужила земельну ділянку із кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 ОСОБА_7

28. Пред`являючи позов, прокурор посилався на те, що сільська рада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.

29. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. (стаття 19 ЗК України).

30. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

31. Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

32. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

33. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

34. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

35. Крім того, за положеннями ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

36. Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

37. Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

38. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

39. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

40. Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

41. Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2). Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із нормою ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України у сучасній редакції.

42. Згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

43. Суд першої інстанції у порушення наведених вище вимог процесуального закону належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони знаходяться у безпосередній близькості від урізу води «Голубого озера».

44. Разом з тим, від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявили відповідачі.

45. Проте, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

46. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (див. пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.

47. У рішенні суду першої інстанції міститься посилання на рішення Підгірцівської сільської ради Київської області від 22 листопада 2013 року про визнання «Голубого озера» недіючим закинутим кар`єром, який залитий водою, проте це рішення судом взагалі не проаналізовано. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році судом не наведено та не проаналізовано. Тобто, суд уникнув оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А крім того, не визначив, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві (див. пункти 125-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункти 125-126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)).

48. Згідно з ч. 2 ст. 303 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

49. Апеляційний суд наведеного порушення норм процесуального законодавства щодо оцінки доказів та відображення у рішенні результатів цієї оцінки, допущених районним судом, не виправив, а лише констатував, що суд першої інстанції визнав позовні вимоги прокурора доведеними. Відтак, суд апеляційної інстанції сам припустився порушення вимог ЦПК України щодо належної оцінки доказів у справі.

50. Велика Палата Верховного Суду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлена можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відтак, вважає за необхідне скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

51. За таких умов підстав для відступу від правової позиції, висловленої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) не вбачається.

Щодо судових витрат

52. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

53. Оскільки справа передана до суду першої інстанції на новий розгляд, тобто її розгляд не закінчено, тому питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

С.В. Бакуліна В.С. Князєв

Ю.Л. Власов Л.М. Лобойко

М.І. Гриців Н.П. Лященко

Д.А. Гудима О.Б. Прокопенко

В.І. Данішевська Л.І. Рогач

Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Г. Яновська