Оскільки особи вселилися в кімнату в гуртожитку на підставі спец. ордера, проявляють інтерес до жилого приміщення, зареєстровані за його адресою та не мають іншого житла - то вони не втрачають право користування таким (№ 759/14973/17 )

У цій справі ВС КЦС розглядав вимогу про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням у гуртожитку ДСНС. Так у кімнату спочатку вселився чоловік, який проходив службу, потім його дружина і син. ВС КЦС аналізував підстави для задоволення вимоги про втрату права користування, стосовно таких гуртожитків.

Фабула судового акту: Чоловіку, який проходив службу в Державній пожежній охороні м. Києва (далі - ДСНС), було надано для проживання двохкімнатне жиле приміщення у гуртожитку сімейного типу та видано ордер. Згодом, на основі протоколу засідання комісії з житлово-побутової роботи ДСНС там зареєстровано його дружину та її дитину. У 2016 році (пропрацювавши більше 10 років) чоловік був звільнений зі служби.

Вважаючи, що він із сім’єю фактично не проживають у спірному приміщенні (підтверджується актами про непроживання), а також працюють та проживають у Республіці Польща) - ГУ ДСНС у м.Києві подав позов до суду до всіх трьох - про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позивач посилався на те, що оскільки спірне житлове приміщення не звільнено відповідачами, воно позбавлено права користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Судом першої інстанції (рішення якого було підтримане апеляційним судом) позов ГУ ДСНС задоволено. Рішення мотивовано тим, що як встановлено судом, що відповідачі, перебуваючи на реєстраційному обліку у жилому приміщенні (квартирі) безперервно не проживають у ньому понад встановлені законом строки без поважних причин (статті 71, 72 ЖК УРСР). Факт встановлення лічильника холодної води та сплати за житлово-комунальні послуги доводить, що відповідачі не втрачають інтерес до спірного жилого приміщення, проте це не є доказом постійного їх проживання у гуртожитку. Щодо втрати права користування житлом дитиною - суд вважав, що це не призведе до порушення його прав, оскільки він там тривалий час не проживає. При цьому він врахував, що право користування житловим приміщенням неповнолітньої дитини є похідним від права її батьків. Та обставина, що відповідачі, обравши собі інше місце проживання, залишилися перебувати на реєстраційному обліку, значення для вирішення цього спору не має, оскільки наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування чи відмови в цьому.

Представником відповідачів було подано касаційну скаргу. ВС КЦС врахував обставини справи і касаційну скаргу задовольнив частково - а рішення судів попередніх інстанцій - скасував. ВС КЦС мотивував наступним:

Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщеннямвнаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Відповідно до частини першої-другої статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Згідно з частиною другою статті 128 ЖК УРСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Аналіз статті 71 ЖК УРСРдає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

За правилами частин першої-третьої статті 132 ЖК Української РСР сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Отже у цій справі: Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не дослідили доказів на підтвердження обставин непроживання відповідачів більше шести місяців у спірній квартирі у зв`язку із втратою інтересу до житла.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідачі вселилися в кімнату в гуртожитку на підставі спеціального ордера, проявляють інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на момент подання позову, то відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є їх єдиним «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також судами у цій справі не враховано, що звільнення відповідача зі служби та виключення його з кадрів ДСНС України у відставку із зняттям із військового обліку не є підставою для припинення права відповідача на користування службовим жилим приміщенням. Таким чином, ВС КЦС відмовив позивачу у визнанні осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Аналізуйте судовий акт: При виселенні з іпотечного майна, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення (ВС у справі № 290/853/19 від 15.07.2021 р.);

Орган реєстрації НЕ МАЄ ПРАВА вимагати надання договору найму квартири для реєстрації місця проживання особи (КАС/ВС у справі № 523/9759/16-а від 01.08.2019);

Наявність зареєстрованих осіб у житлі набутому позивачем на підставі договору купівлі-продажу іпотечного майна, правомірно обмежує право останнього на користування майном (ВС КЦС справа №199/163/19 від 04.08.2021 р.);

Позбавити права користування занедбаною квартирою, на яку було видано ордер - можливо (КЦС/ВС у справі № 227/1044/20 від 21.07.2021)

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/14973/17

провадження № 61-16549св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В.,

суддів:Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 ,

третя особа- служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Святошинського районного суду

м. Києва від 03 березня 2020 року у складі судді Шум Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2017 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (далі - ГУ ДСНС України у м. Києві) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , третя

особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що будівля АДРЕСА_1 є гуртожитком при 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві, який розташований у комплексі державної пожежної рятувальної частини № 18 ГУ ДСНС України у м. Києві та перебуває на його балансі.

Вказувало, що ОСОБА_1 , який проходив службу в Державній пожежній охороні м. Києва, на підставі протоколу від 01 серпня 2008 року

№ 7 засідання житлової комісії Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у м. Києві (далі - ГУ МНС України у м. Києві), правонаступник якого ГУ ДСНС України у м. Києві, у 2008 році було надано для проживання двохкімнатне жиле приміщення № НОМЕР_1 у гуртожитку сімейного типу по АДРЕСА_1 та видано ордер № 131.

Зазначало, що на основі протоколу засідання комісії з житлово-побутової роботи ГУ ДСНС України у м. Києві від 24 грудня 2014 року № 9 в зазначеному житловому приміщенні при 18-ДПРЧ зареєстровано дружину ОСОБА_2 та її дитину ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 звільнений зі служби у 2016 році і на час звернення до суду з цим позовом не є працівником ГУ ДСНС України у м. Києві, що підтверджується довідкою від 18 вересня 2017 року № 402. ОСОБА_2 у трудових відносинах з ГУ ДСНС України у м. Києві не перебувала та не перебуває, остання не відноситься до категорії осіб, які не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Право проживання та користування спірним житловим приміщенням інших членів сім`ї є похідним від права наймача. Відповідачі фактично не проживають у спірному приміщенні з лютого 2017 року і по час звернення до суду із цим позовом, що підтверджується актами про непроживання останніх.

Посилалося на те, що оскільки спірне житлове приміщення не звільнено відповідачами, воно позбавлено права користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Враховуючи викладене, ГУ ДСНС України у м. Києві просило суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року позовну заяву ГУ ДСНС України у м. Києві задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що як встановлено судом, що відповідачі, перебуваючи на реєстраційному обліку у жилому приміщенні (квартирі) АДРЕСА_2 , безперервно не проживають у ньому понад встановлені законом строки без поважних причин (статті 71, 72 ЖК УРСР). Факт встановлення лічильника холодної води 19 липня 2017 року та сплати за житлово-комунальні послуги доводить, що відповідачі не втрачають інтерес до спірного жилого приміщення, проте він не є доказом постійного проживання відповідачів у гуртожитку.

Також суд, відповідно до статті 82 ЦПК України, посилався на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2016 року у справі № 759/16001/15-ц у якому встановлено, що ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 тимчасово проживає у м. Краків, держава Польща, у зв`язку з трудовими відносинами.

Суд вважав, що визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом, в якому він тривалий час не проживає, не призведе до порушення його прав. При цьому він врахував, що право користування житловим приміщенням неповнолітньої дитини є похідним від права її батьків. Та обставина, що відповідачі, обравши собі інше місце проживання, залишилися перебувати на реєстраційному обліку у гуртожитку, значення для вирішення цього спору не має, оскільки наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням чи відмови в цьому.

Відповідачі з лютого 2017 року по час ухвалення рішення судом першої інстанції в спірній кімнаті не проживають, а відтак останні є такими, що втратили право користування вказаним жилим приміщенням. Більше того, суд звернув увагу, що незаконне утримання відповідачами вказаної службової кімнати позбавляє можливості державу забезпечити житловою площею інших працівників ГУ ДСНС України у м. Києві, які потребують поліпшення житлових умов, чим спричиняється шкода їх законним інтересам та правам, а також інтересам держави в частині можливості забезпечення останніх службовими житловими приміщеннями.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 03 березня 2020 року у частині солідарного стягнення з

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави 1 600,00 грн судового збору змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 533,00 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , на користь держави 1 067,00 грн судового збору.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що колегія суддів апеляційного суду погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є такими, що втратили право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2 .

Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визнання неповнолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житлом, в якому він тривалий час не проживає, не призведе до порушення його прав, оскільки право користування житловим приміщенням неповнолітньої дитини є похідним від права її батьків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних рішеннях суди не врахували, що малолітній ОСОБА_3 не має на праві власності іншого житла та не може самостійно визначати своє місце проживання, а позивач не довів, що останній забезпечений будь-яким житлом.

На позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСРстроки у житловому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами. Відповідачами надано суду докази їх тимчасового перебування у Республіці Польща у зв`язку з умовами та характером роботи. Довідки про перетин кордону, які містяться у матеріалах справи, доводять той факт, що відповідачі поверталися в Україну у спірне приміщення, у зв`язку з чим строк їх тимчасової відсутності переривався.

У судовому засіданні не визначено статус спірного житлового приміщення (на предмет службового), що робить висновки судів першої та апеляційної інстанцій із посиланням на норми та судову практику, які стосуються службового житла, безпідставними. У той же час, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 серпня 2020 року у справі

№ 569/18718/17, громадяни, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менше 10 років, не підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Клопотання ОСОБА_1 , подане представником ОСОБА_4 , про зупинення дії рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 03 березня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду в

ід 06 жовтня 2020 року задоволено частково. Зупинено дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року.

У грудні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року справу за позовом

ГУ ДСН України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі законного представника

ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ГУ ДСНС України

у м. Києві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , у якому воно просило зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Будівля АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 серпня 2008 року № 87 «Про затвердження Реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожитки у Святошинському районі міста Києва» є гуртожитком при 18-ДПРЧ (колишня 18-ДПЧ) ГУ ДСНС України у м. Києві.

Згідно з довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві від 14 вересня 2017 року

№ 65/6/4948 на його балансі обліковується будівля 18 державної пожежної рятувальної частини ГУ ДСНС України у м. Києві, яка знаходиться за адресою: вул. Пшенична, 18, м. Київ.

На підставі спільного рішення керівництва та протоколу засідання житлової комісії ГУ МНС України у м. Києві від 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 , який працював начальником ВВОДВ ГУ МНС України у м. Києві, було видано ордер № 131 на право зайняття житлового приміщення в гуртожитку сімейного типу при 18-ПДПЧ по АДРЕСА_3 на сім`ю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_1 , його дружину ОСОБА_6 , дочку ОСОБА_7 .

Згідно із протоколом № 9 засідання комісії з житлово-побутової роботи

ГУ ДСНС України у м. Києві від 24 грудня 2014 року, відповідно до звернення ОСОБА_1 прийнято рішення внести зміни в облікову справу та надано дозвіл на реєстрацію дружини ОСОБА_2 та її дитини

ОСОБА_3 за місцем проживання в гуртожитку при 18-ДПРЧ.

Відповідно до довідки Святошинського РУГУ ДСНС України у м. Києві з місця проживання сім`ї та прописки від 13 вересня 2017 року № 25/2536 за адресою: АДРЕСА_1 у гуртожитку кімнаті № 10 зареєстровані ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 .

За змістом довідки ГУ ДСНС України у м. Києві від 18 вересня 2017 року

№ 402 ОСОБА_1 дійсно проходив службу в органах та підрозділах цивільного захисту з 06 червня 2005 року по 06 січня 2016 року. Відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу звільнений зі служби та виключений з кадрів ДСНС України у відставку за п/п 3 пункту 176 (за станом здоров`я), із зняттям з військового обліку. Згідно з наказом ГУ ДСНС України у м. Києві від 06 січня 2016 року № 7 о/с.

Згідно з довідкою ГУ ДСНС України у м. Києві від 18 вересня 2017 року № 401 ОСОБА_2 в облікових даних ГУ ДСНС України у м. Києві не значиться і не значилася.

У період часу з 01 лютого 2017 року до 15 вересня 2017 року та з 01 березня 2018 року до 07 жовтня 2018 року інвентаризаційною комісією 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві проводились перевірки раціонального використання житлових приміщень у гуртожитку 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві, зокрема приміщення № 10 за адресою: АДРЕСА_1 про що складено відповідні акти, згідно яких встановлено, що на 4-му поверсі квартири АДРЕСА_4 , яка надана ОСОБА_1 у темну пору доби світло не світиться, на дзвінки не відповідають, власний транспорт на території підрозділу не паркують.

Згідно із рапортів начальника 18-ДПРЧ ГУ ДСНС України у м. Києві Москаленка В. В від 30 січня 2018 року , 03 лютого 2018 року, 06 лютого

2018 року, 12 лютого 2018 року, 17 лютого 2018 року, 23 лютого 2018 року,

28 лютого 2018 року, 04 березня 2018 року, 12 березня 2018 року, 16 березня 2018 року, 20 березня 2018 року, 26 березня 2018 року, 30 березня 2018 року, 02 квітня 2018 року, 06 квітня 2018 року, 09 квітня 2018 року, 15 квітня

2018 року, 19 квітня 2018 року, 25 квітня 2018 року, 29 квітня 2018 року,

01 травня 2018 року, 07 травня 2018 року, 09 травня 2018 року під час добових чергувань у вказаний період часу було здійснено візуальне спостереження за квартирою АДРЕСА_5 з інтервалом приблизно 2 години та виявлено, що вікна закриті та в темну пору доби світло не світиться.

Відповідно до інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29 травня 2018 року № 28935/18 про перетин державного кордону України в період з 01 лютого 2017 по 29 травня 2018 року ОСОБА_1 перетинав кордон України наступним чином: 20 березня 2017 року (в`їзд), пункт пропуску Краківець -

27 березня 2017 року (виїзд) пункт пропуску Шегині; 19 липня 2017 року (в`їзд) пункт пропуску Краківець - 25 липня 2017 року (виїзд) пункт пропуску Краківець; 07 квітня 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Мостиська - 11 квітня 2018 року (виїзд) - пункт пропуску Мостиська.

Згідно із вказаною інформацією ОСОБА_2 перетинала кордон України наступним чином: 20 березня 2017 року (в`їзд) пункт пропуску Краківець -

01 червня 2017 року (виїзд) пункт пропуску Шегині; 13 липня 2017 (в`їзд) пункт пропуску Краківець - 03 серпня 2017 року (виїзд) пункт пропуску Шегині;

05 серпня 2017 року (в`їзд) пункт пропуску Шегині - 18 серпня 2017 року (виїзд) пункт пропуску Мостиська.

ОСОБА_3. перетинав кордон України наступним чином: 18 серпня

2017 року (виїзд) пункт пропуску Мостиська.

Відомостей щодо повернення відповідачів до країни станом на 29 травня 2018 року не відображено.

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 22 листопада 2018 року

№ 0-184-47042/0/15-18 за період з 01 червня 2018 року по 09:00 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 перетинав кордон України наступним чином:

15 липня 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Краківець - 21 липня 2018 року (виїзд) пункт пропуску Краківець; 30 серпня 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Краківець - 02 вересня 2019 року (виїзд) пункт пропуску Грушів; 04 листопада 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Шегині - 08 листопаада 2018 року (виїз) пункт пропуску Мостиська.

ОСОБА_2. перетинала кордон України наступним чином: 29 червня

2018 року (в`їзд) пункт пропуску Мостиська - 03 липня 2018 року (виїзд) пункт пропуску Мостиська; 04 серпня 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Мостиська - 27 серпня 2018 (виїзд) пункт пропуску Мостиська.

ОСОБА_3. перетинав кордон України 29 червня 2018 року (в`їзд) пункт пропуску Мостиська - 27 серпня 2018 року (виїзд) за межі кордону України, пункт пропуску Мостиська.

Відомостей щодо повернення відповідачів до країни станом на 21 листопада 2018 року не відображено.

Відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва

від 14 листопада 2016 року у справі № 759/16001/15-ц встановлено, що ОСОБА_2 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 тимчасово проживає у м. Краків, держава Польща, у зв`язку з трудовими відносинами.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року у справі

№ 759/16001/15-ц надано дозвіл на виїзд за межі України до Республіки Польща ОСОБА_3 , у супроводі матері ОСОБА_2 , без згоди батька у період з 13 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року.

У вказаному рішенні зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_2 . Проте, проживає у Республіці Польща, де і працює.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із копіями трудових договорів, які були долучені до апеляційної скарги, ОСОБА_1 був підписаний трудовий договір у м. Кракові на період з 01 березня 2017 року до 31 грудня 2017 року; ОСОБА_2 були підписані трудові договори у м. Кракові на період з 31 грудня 2018 року та з 19 квітня 2019 року.

Також із засвідченого перекладу з польської мови витягу з Центрального Реєстру та Інформації про господарську діяльність Республіки Польща вбачається, що ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність у

м. Краків з 15 вересня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК Українипередбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_4 , підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої-другої статті 71 ЖК УРСРпри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно із статтею 72 ЖК Українивизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до статті 127 ЖК УРСРдля проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно з частиною другоюстатті 128 ЖК УРСРжила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Статтею 129 ЖК УРСРпередбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою про вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК УРСР, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖКУPCP), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Розглянувши спір та визнавши ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням та встановивши при цьому, що відповідачі тимчасово проживають у м. Кракові Республіки Польща, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 71 ЖК УРСР, тоді як вибуття у інше місце постійного проживання є підставою для застосування до таких правовідносинстатті 107 ЖК УРСР, на яку позивач не посилався.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України»

від 18 грудня 2008 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Необхідно зазначити, що статтею 71 ЖК УРСРвизначено умови відповідно до яких особу, може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Аналіз статті 71 ЖК УРСРдає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутністю поважних причин для такого не проживання.

Відтак, на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСРстроки у жилому приміщенні, а на відповідача довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібні висновки висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження

№ 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі №333/6160/17 (провадження №61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 12 травня

2021 року у справі № 301/288/20 (провадження № 61-2566св21).

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК Української РСР).

За правилами частин першої-третьої статті 132 ЖК Української РСРсезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСРбез надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

За змістом частини першої статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У статті 81 ЦПК Українизазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не дослідив доказів на підтвердження обставин непроживання відповідачів більше шести місяців у спірній квартирі у зв`язку із втратою інтересу до житла. При цьому суди зазначали, що факт встановлення лічильника холодної води 19 липня

2017 року та сплати за житлово-комунальні послуги доводять, що відповідачі не втрачають інтерес до спірного житлового приміщення.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, задовольняючи позов суд не дослідив належним чином доказів поважності причин непроживання у квартирі відповідачів, оскільки як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року надано дозвіл на виїзд за межі України до Республіки Польща ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_2 без згоди батька у період з 13 квітня 2017 року по

30 листопада 2018 року, що свідчить про тимчасовий характер перебування за кордоном.

Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки відповідачі вселилися в кімнату в гуртожитку на підставі спеціального ордера, проявляють інтерес до спірного жилого приміщення, зареєстровані за його адресою, не мають іншого житла на момент подання позову, то відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є їх єдиним «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Також судами у цій справі не враховано, що звільнення ОСОБА_1 зі служби та виключення його з кадрів ДСНС України у відставку із зняттям із військового обліку не є підставою для припинення права відповідача на користування службовим жилим приміщенням.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК Українисуд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

з частиною тринадцятоюстатті 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У пункті 1 частини другої статті 141 ЦПК Українивизначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

У зв`язку ухваленням судового рішення про відмову у задоволенні позову, з ГУ ДСНС України у м. Києві на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмір 2 400,00 грн і судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 200, 00 грн, а всього

5 600,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову Головного управлінняДержавної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 5 600,00 грн (п`ять тисяч шістсот гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович