Постанова

Іменем України

12 травня 2021 року

м. Київ

справа № 301/288/20

провадження № 61-2566св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів - виконавчий комітет Іршавської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 травня

2020 року у складі судді Даруда І. А., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів:

Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Мацунича М. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів - виконавчий комітет Іршавської міської ради,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до ОСОБА_3, який є їх батьком, третя особа без самостійних вимог на стороні позивачів - виконавчий комітет Іршавської міської ради, з позовом, у якому просили визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою

АДРЕСА_1.

2. Позовна заява мотивована тим, що вони разом зі своєю матір'ю ОСОБА_6 проживають в однокімнатній квартирі

АДРЕСА_1 та є її наймачами.

3. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у цій квартирі, однак уже більше 9 років у ній добровільно не проживає, комунальні платежі не сплачує, кореспонденцію за вказаною адресою не отримує, особистих речей у квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться. Шлюб з їх матір'ю ОСОБА_6 розірвано рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області 25 жовтня 2016 року.

4. Указували, що перешкод у користуванні квартирою вони відповідачу не здійснювали, останній сам залишив квартиру ще у 2010 році, визначивши собі інше місце проживання.

5. Наведене підтверджується актом обстеження факту проживання, складеного комісією Іршавської міської ради Закарпатської областівід 03 лютого 2020 року № 39, засвідченим сусідами.

6. Посилаючись на вказані обставини, норми статтей 71, 72 ЖК Української РСР, статтю 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", позивачі просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області

від 19 травня 2020 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з підстав, передбачених статтею 71 ЖК Української РСР.

8. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не проживає в спірному жилому приміщенні більше 9 років, його реєстрація у спірній квартирі порушує права позивачів, оскільки обмежує право вільно користуватися та розпоряджатися ним, тому є правові підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 19 травня

2020 року залишено без змін.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт реєстрації відповідача ОСОБА_3 у спірній квартирі не є достатньою підставою для збереження за ним права користування житлом, у якому він був відсутнім без поважних причин понад 6 місяців, а отже, відповідно до статей 71, 72 ЖК УРСР уважається таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

11. Апеляційний суд також констатував, що відповідач ОСОБА_3 не надав жодних доказів і такі є відсутніми у матеріалах справи: про створення йому перешкод у проживанні в спірній квартирі, в якій він сам добровільно припинив проживати принаймні, згідно з його поясненнями, 6 років тому, про виконання ним, як наймачем квартири, обов'язків по утриманню житла, здійснення оплати за його користування, комунальних платежів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішення спору судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом постанові від 10 квітня 2019 року у справі №640/16022/16-ц, відповідно до якої припинення сімейних відносин не позбавляє права на користування жилим приміщення, до якого особа вселилася як основний наймач на законних підставах.

14. Початок відліку часу відсутності особи понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійною місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада

2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18,

від 26 лютого 2020 року у справі №333/6160/17, провадження № 61-7317св19, від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

15. Судами попередніх інстанцій не враховано, що для правильного застосування статті 71 ЖК Української РСР суди мають установити такі обставини: 1) чи є відповідач наймачем житлового приміщення або членом сім'ї наймача; 2) скільки часу відповідач не проживає у спірному приміщенні; 3) які існують поважні причини його непроживання у жилому приміщенні понад встановлені строки.

16. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (постанова Верховного Суду

від 18 березня 2020 року по справі № 449/601/18, провадження № 61-12029св19).

17. Аргументом касаційної скарги також зазначено те, що доводи позивачів щодо самостійного несення ними витрат по утриманню спірної квартири є безпідставними, оскільки вони не позбавлені права на зворотну вимогу (регрес).

18. Апеляційний суд не дав належної оцінки тій обставині, що позивачі в судовому засіданні визнали факт вчинення ними перешкод відповідачу у проживанні в спірній квартирі - зміна замків на вхідних дверях, ключ від яких відповідачу не надали, та що вони не проживають у спірній квартирі, однак позбавляють відповідача можливості проживати у ній та використати право щодо її приватизації.

19. Касаційна скарга також містить посилання на те, що позивачі не аргументували ні мету, яку вони переслідували, подавши позов про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, ні співрозмірність відповідній меті. А обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis "Dakus v. Ukraine", № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ,

від 14 грудня 2017 року).

Доводи інших учасників справи

20. У відзиві ОСОБА_1 заперечила проти доводів касаційної скарги, посилається на відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки висновки судів попередніх інстанцій є правильними та такими, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та правильному застосуванню до спірних правовідносинах норм матеріального та процесуального права.

21. Зазначає, що наведені у касаційній скарзі аргументи аналогічні наведеним в апеляційній скарзі та вже були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 374 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував.

22. Інші учасники справи отримали копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з доданими до неї додатками, однак відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

24. Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. На підставі рішення міськвиконкому № 135 від 14 жовтня 1994 року відповідачу ОСОБА_3 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_6 та сину ОСОБА_1, видано ордер на квартиру

АДРЕСА_2.

26. Згідно довідки Іршавської міської ради Закарпатської області

від 04 лютого 2020 року будинку АДРЕСА_3 присвоєно нову поштову адресу: АДРЕСА_4.

27. Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області

від 25 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 07 листопада

2016 року, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, зареєстрований 22 жовтня 1988 року у Жигайлівському сільському РАЦС Корочанського району Білгородської області Російської Федерації, за актовим записом № 22. З цього рішення також слідує, що звертаючись із цим позовом, позивач ОСОБА_3 зазначав, зокрема, що сімейне життя між подружжям не склалося, шлюбні відносини припинені

з 2011 року.

28. Станом на 29 вересня 2016 року у спірній квартирі проживають та зареєстровано три особи, сторони у справі, а саме: ОСОБА_3 (власник) з 11 червня 2003 року, син ОСОБА_2 з 10 грудня 2013 року та дочка ОСОБА_1.

29. Відповідно до акту обстеження факту проживання від 03 лютого

2020 року № 39, складеного комісією Іршавської міської ради у присутності свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1, але фактично з 2010 року у ній не проживає. Причини непроживання відповідача в акті не зазначені.

30. Спірна квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та перебуває у комунальній власності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

31. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

34. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

36. Правовою підставою позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали норми статей 71, 72 ЖК Української РСР.

37. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 посилався на те, що спірна квартира є єдиним його житлом, він має намір брати участь у її приватизації. Також вказував на неприязні відносини з позивачами, постійні сварки та суперечки. Посилався на відсутність доступу до спірної квартири у зв'язку зі зміною позивачами замків на вхідних дверях, ключі від яких йому не були надані.

38. За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

39. З обставин справи, встановлених судом, убачається, що спірна квартира виділялась із державного фонду на сім'ю ОСОБА_2 із 3 осіб:

ОСОБА_3 та членів його сім'ї: дружину ОСОБА_6 та сина ОСОБА_1. Пізніше, в установленому законом порядку була вселена дочка ОСОБА_1, а дружина ОСОБА_6 - знята з реєстраційного обліку.

40. Згідно із частиною першою статті 64 Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

41. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

42. Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (Kryvitska and Kryvitskyy v.

Ukraine", заява № 30856/03).

43. Звертаючись з даним позовом до суду, позивачі вказували на те, що відповідач тривалий час не проживає за місцем реєстрації без поважних причин, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

44. Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

45. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

46. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

47. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

48. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

49. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18, від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18, від 26 лютого 2020 року у справі №333/6160/17, провадження №61-7317св19, від 18 березня 2020 року

у справі № 182/6536/13-ц, провадження № 61-23089св19.

50. Відповідно до частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

51. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

52. На підтвердження доводів позовної заяви позивачами було надано акт обстеження факту проживання від 03 лютого 2020 року, складений комісією Іршавської міської ради Закарпатської області у присутності свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, відповідно до якого ОСОБА_3 зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1, але фактично з 2010 року у ній не проживає.

53. Разом із тим, вказаний акт у повній мірі не відображає обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме причини непроживання.

54. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 не надав жодних доказів того, що стороною позивачів йому створено перешкоди у проживанні в спірній квартирі, в якій він сам добровільно припинив проживати близько 9 років тому, а протягом останніх шести років він проживає у своєї співмешканки за адресою: АДРЕСА_5, де і надалі бажає проживати. По відношенню до спірної квартири має лише намір її приватизувати. Не несе обов'язків по утриманню житла, здійснення оплати за його користування, комунальних платежів.

55. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач втратив інтерес до спірної квартири, при цьому суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки запереченням відповідача ОСОБА_3 про неприязні відносини між сторонами та заміну позивачами замків на вхідних дверях, що унеможливило доступ відповідачу до спірної квартири.

56. Факт проживання відповідача у співмешканки за адресою: АДРЕСА_5, у повній мірі не свідчить про існування у нього права користування чи власності на вказане майно та не спростовує доводи відповідача про те, що спірна квартира є єдиним його житлом.

57. У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії"

(Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).

58. Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

59. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

60. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

61. Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі "Зехентнер проти Австрії"

(Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009..).

62. Позивачі не аргументували ні мету, яку вони переслідували, подавши позов про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом, ні співрозмірність відповідній меті. А обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов'язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis "Dakus v. Ukraine", № 19957/07,

§ 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

63. Залишаючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд залишив поза увагою, що під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі "Кутцнер проти Німеччини", пункт 60) та не дослідив питання на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дотримання балансу між захистом права користування позивачів та захистом права відповідача на користування жилим приміщенням.

64. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

65. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

66. За таких обставин Верховний Суд зробив висновок, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263, частині 4 статті 411 ЦПК України, не може вважатись законною і обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 січня 2021 року скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук