Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 71. Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров’я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

{Пункт 1 частини третьої статті 71 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2181-VIII від 07.11.2017}

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий строк.

{Стаття 71 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3187-12 від 06.05.93, № 1525-III від 02.03.2000, № 2377-IV від 20.01.2005, № 2394-VI від 01.07.2010}

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ": 

Аналізуйте судовий акт: Малолітня дитина не втрачає право користування житлом за будь-яких обставин: ні внаслідок тимчасової відсутності понад шість місяців згідно ст. 71 ЖК України, ні внаслідок вибуття згідно ст. 107 ЖК України (ВС/КЦС у справі № 755/16152/16-ц)

Очевидно законодавство не дає нам прямої відповіді в принципі за яких обставин малолітні діти можуть втратити право на користування житловим приміщенням, наприклад квартирою. Більш того остаточно суди не роз’яснили, хто зі сторін спору повинен доводити поважність або неповажність причин тимчасової відсутності малолітніх дітей у квартирі, яким чином встановлювати наявність у них іншого житла для проживання, та якими доказами і кому підтверджувати вибуття малолітніх дітей в інше жиле приміщення на постійне проживання.

Загалом судді не хочуть брати на себе відповідальність і підтверджувати втрату малолітньою дитиною права на проживання чи знімати її з реєстрації у квартирі навіть, коли фактичні обставини вказують на необхідність це зробити.

В цій справі зареєстрована у квартирі мати з двома дітьми вже декілька років фактично мешкає з чоловіком за кордоном, проте бореться за свої права проживання та права проживання дітей. Її сестра – позивач звернулася до суду із позовом про визнання дітей таким, що втратили право проживання у квартирі і суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст. ст. 71, 72 ЖК України такий позов задовільнив.

Проте суд касаційної інстанції скасував ці рішення і направи справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд підкреслив, що існують дві окремі підстави для позову про визнання особи такою, що втратила право на проживання.

По –перше – на підставі ст. 71 ЖК України, коли встановлюється факт тимчасової відсутності особи у жилому приміщенні понад шість місяців без наявності поважних причин (за виключенням перелічених у цій статті випадків). Важливо, що процесуальний закон покладає обов’язок довести факт відсутності особи понад шість місяців на позивача, а поважність причин такої відсутності на відповідача. В цій справі факт тимчасової відсутності відповідача та її дітей підтверджувався Акти про непроживання, засвідченими начальником ЖЕКу.

Проте, що стосується малолітніх дітей, то ВС вважає, що оскільки діти не можуть самостійно визначати своє місце проживання, то факт їх непроживання у жилому приміщенні НЕ є безумовною підставою про визнання їх, такими що втратили право користування житлом.

Іншими словами на підставі ст. ст. 71 та 72 ЖК України малолітніх дітей виселити з житла неможливо. Хоча це і напряму суперечить ст. 29 ЦК України – «місце проживання фізичної особи», зокрема її частині 4, яка передбачає, що місцем проживання дитини до 10 років є місце проживання її батьків або одного з них, опікуна, усиновлювача, тощо.

По – друге - на підставі ст. 107 ЖК України, коли особа вибуває на постійне проживання до іншого населеного пункту чи в інше жиле приміщення, в тому ж населеному пункті і відбувається розірвання договору найму ( за ініціативою наймача).

Тут ВС підкреслює, що факт вибуття з жилого приміщення та набуття малолітніми дітьми права власності або права користування іншим жилим приміщенням повинен доводитися позивачем, і це є його процесуальним обов’язком. За таким підходом відповідачу навіть при наявності у дитини у власності нерухомості достатньо про це промовчати, і в позові буде відмовлено.

В цій справі позивач не зміг надати суду докази із –за кордону про місце проживання дітей (окрім віз у паспортах), а суд не вважав за потрібне ці відомості витребувати у відповідача. Суд прийняв просту заяву відповідача, про те що діти іншого житла не мають, а термін дії візи у 5 років підтверджує за думкою суду тимчасовий характер непроживання.

ВС також зазначив, що на підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Проте такі фактичні дані НЕ можуть стосуватися дітей внаслідок їх обмеженої цивільної дієздатності.

Отже, не зрозуміло, яким чином, щодо малолітніх дітей у конкретній справі застосовувати ст. 107 ЖК України. Мабуть ніяким.

ВС також пояснив, що ст. 405 ЦК України "про втрату особою права користування житлом у разі відсутності понад рік без поважних причин" застосовується до відносин, які виникли між власником житла та членами його сім’ї. У випадку, коли жодна із сторін спору не має права власності на житло, а мова іде лише про права користування чи проживання стаття 405 ЦК України не застосовується.

Насамкінець слід додати, що несплата дитиною комунальних послуг, також не є підставою для визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. В цій справі суд цинічно порадив позивачу пошукати за кордон її законних представників і звернутися до них із обґрунтованим позовом.

Аналізуйте судовий акт: Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, факт її не проживання не є підставою для позбавлення права користування цим житлом (ВС/КЦС,справа № 368/750/16-ц,27.11.19)

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, винесеного на користь відповідача за первісним позовом, та ухвалив нове рішення, яким визнав неповнолітню дитину такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – квартирою, та скасував її реєстрацію за цією адресою. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що малолітня дитина в спірній квартирі зареєстрована з 2008 року, однак жодного дня там не проживала, оскільки фактично проживала разом з матір`ю у квартирі, де остання є її власником у розмірі 1/3 частини та там зареєстрована, речі відповідача у спірній квартирі відсутні, а тому відповідно до статей 71,72 ЖК Української РСР позовні вимоги є правомірними, ґрунтуються на вимогах закону.

Втім, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду зазначене судове рішення скасував, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням були відхилені.

Висновки касаційного суду зводяться на наступного.

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

За положеннями частини першої ст.ст. 71, 72 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Підстава, на якій місце проживання малолітньої дитина реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона за фактом народження набула права користування цим житлом на законних підставах.

Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Аналізуйте судовий акт: Наймач НЕ втрачає право на користування жилим приміщенням, якщо існує поважна причина його відсутності більше шести місяців у цьому приміщенні (ВССУ від 13 вересня 2017р. у справі № 521/4123/16-ц)

Приклад застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій статті 71 ЖК України, яка передбачає право збереження наймача на користуванням жилим приміщенням у випадку його відсутності протягом шести місяців. Згідно частини 2, ст. 71 ЖК України суд може подовжити встановлений законом шестимісячний строк, у випадку наявності у наймача поважної причини невикористання жилого приміщенням.

В даній справі орган місцевого самоврядування намагався виселити сім’ю із декількома неповнолітніми, яка була зареєстрована але не проживала у комунальному житловому приміщенні більше шести місяців. Причиною невикористання жилого приміщення, яку суд визнав поважною, була невідповідність квартири з 1989 року санітарним нормам, що ставить під загрозу життя осіб, які б в ній проживали. Настирливий орган місцевого самоврядування замість того, щоб провести ремонт у комунальній квартирі, оскаржував рішення суду у апеляційному та касаційному порядку, проте у підсумку залишився ні з чим.

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0