ОП КГС: Зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу можливе ЛИШЕ за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам (ОП КГС у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020)

24.12.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ОП КГС: Зменшення розміру відшкодування витрат на правову допомогу можливе ЛИШЕ за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам (ОП КГС у справі № 910/13071/19 від 20.11.2020) - 0_88555800_1608816834_5fe498c2d8382.jpg

Фабула судового акту: Аналіз судових рішень, у яких касаційні суди висловлюють свої позиції щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, викликають жвавий інтерес у колег. Найчастіше, що можна прочитати у коментарях читачів є думка про те, що суди не в праві втручатись у договірні відносини, які існують між адвокатом та його клієнтом та повинні відшкодовувати витрати на професійну правову допомогу у обсязі, який вказано у відповідних заявах та суми яких підтверджуються належними та допустимими доказами.

Я так категорично поділяю таку думку колег. Так, мною неодноразово у своїх дописах зазначалось, що саме повне відшкодування витрат на правову допомогу не тільки буде відповідати самій по собі меті такого стягнення, а й додатково стимулювати сторони спорів утримуватись від свавільного порушення прав іншої сторони. Але суди не дуже бажають слухати позицію адвокатської спільноти.

Але ж є і гарні новини.

«Лед тронулся» як сказав О. Бендер.

В даному дописі увазі читача пропонується постанова Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у якій останній констатував, що втручання в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару може мати місце лише за наявності певних обставин.

Все як у старому анекдоті: « Но! Есть один нюанс…»

Досить лірики, перейдемо до аналізу судового рішення.

У даній справі позивачем на рішення судів першої та апеляційної інстанції було подано касаційну скаргу.

Відповідач проти її задоволення заперечив тау відзиві на скаргу , зокрема, зазначив, що у цій справі визначено здійснити перегляд постанови апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; відтак, вимоги позивача про стягнення 5 000 грн. за участь його представника у судовому засіданні є безпідставними. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, підтверджуючим документом витрат на професійну правничу допомогу є договір, розрахункові, інші фінансові документи, які скаржником не надано. Отже, спірні витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Переглядаючи цю справу ОП КГС зробила висновок про те, що відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення передбачене ст. 129 ГПК України є одним із принципів господарського судочинства. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Однак, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

У даній справі відповідачем не надано Верховному Суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування, а тому його доводи в цій частині визнано необґрунтованими.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КГС: Зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе ЛИШЕ у разі заявлення відповідного клопотання сторони (ВС/КГС у справі № 911/4242/15 від 24.11.2020)

В окремих випадках суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу (ВС/КЦС у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020)

Витрати на правничу допомогу у справах окремого провадження не відшкодовуються (ВС/КЦС № 607/1219/18 від 25.03.2020)

Дії зі складання та подачі скарг до ВККС України, ВРЮ не є пов’язаними із розглядом справи, а тому не можуть бути враховані при відшкодуванні витрат на гонорар адвоката (ВС/ВП № 755/9215/15-ц від 19.02.2020)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 910/13071/19

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод",

відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця"

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

від 29.04.2020

у складі колегії суддів: Тищенко О.В. (головуючий), Дикунська С.Я., Тарасенко К.В.

у справі № 910/13071/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 174 889, 02 грн.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. 20.09.2019 поштовим відправленням Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (далі - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", позивач) звернулося до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", відповідач) з позовом про стягнення 174 889, 02 грн., з яких 89 838, 15 грн. пені, 70 078, 08 грн. інфляційних втрат, 14 972, 79 грн. - 3% річних за весь час користування коштами, 34 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також 2 623, 34 грн. судового збору.

1.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого позивачем товару (продукції) в строк, визначений у договорі, а саме не пізніше 14.12.2018 по податковій накладній №117 від 22.11.2018, тоді як фактично оплату було здійснено 31.01.2019 та прострочено строк виконання зобов`язання на 47 днів; зазначені обставини стали підставою для нарахування позивачем відповідачу 89 838, 15 грн. пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також 14 972, 79 грн. - 3% річних на суму основного боргу та 70 078, 08 грн. інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. 02.12.2019 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача 174 889, 02 грн. грошових коштів, 34 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 2 623, 34 грн. судового збору.

2.1. Розглядаючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що 31.10.2018 між позивачем - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", як постачальником, та відповідачем - АТ "Укрзалізниця", як покупцем, укладено договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.707)ю (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у передбачені договором строки у власність покупцю певну продукцію (далі - товар), відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

2.2. Судом встановлено, що пунктом 5.1. Договору сторони передбачили умови поставки товару, відповідно до яких поставка товару здійснюється на умовах FСА (згідно з Інкотермс 2010) - (ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"); товар повинен бути підготовлений постачальником до вивозу не пізніше 10 календарних днів з дня направлення письмового повідомлення; в разі постачання товару залізничним транспортом постачальник зобов`язується використовувати лише вагони ПАТ "Укрзалізниця"; необхідною умовою поставки товару є тільки письмове повідомлення покупця постачальнику на відвантаження товару в кількості та вартості постачання; представник покупця при прийнятті товару зобов`язаний звірити відповідність кількості й асортименту товару, зазначеному в накладній, та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару; датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної при поставці автотранспортом або дата штампу залізничної станції на залізничній накладній про приймання до перевезення; товар за Договором може постачатися партіями; товар повинен бути затарений і спакований постачальником таким чином, щоб не допустити псування або знищення його під час транспортування.

2.3. Суд також встановив, що згідно з пунктом 4.2. Договору сторони домовились, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акта прийому-передачі товару (із зазначенням номерів кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.

2.4. Судом встановлено, що після одержання повідомлення №01-06/8488 від 16.11.2019 позивач на виконання вимог підпунктів 5.1.2, 5.1.4 пункту 5.1. Договору здійснив поставку товару, що підтверджується накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 на загальну суму 3 876 000 грн.; відповідач взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару за Договором своєчасно не виконав, розрахувавшись з позивачем за поставлений товар лише 31.01.2019, тоді як оплата поставки товару мала бути здійснена не пізніше 14.12.2018 за податковою накладною №117 від 22.11.2018.

Судом встановлено, що відповідач заперечив проти доводів позивача, зауваживши на тому, що позивачем не було своєчасно надано належно оформлених документів, які є підставою для проведення відповідачем оплати за поставлений товар.

2.5. Застосувавши положення частин першої, другої статті 193, частин першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, частин першої, третьої статті 549, статей 610, 611, частини першої 612, частини другої статті 712 ЦК України та оцінивши подані сторонами докази, місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, а заперечення відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені на суму 89 838, 15 грн., 3% річних на суму 14 972, 79 грн. та інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., встановлено його обґрунтованість та з огляду на відсутність контррозрахунку відповідача зроблено висновок про відсутність підстав для відмови у позові.

Застосувавши до спірних правовідносин положення статей 126, 129 ГПК України, місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 34 500 грн. витрат позивача на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом спору в суді першої інстанції, з огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі та підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами у справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3. 29.04.2020 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/13071/19 скасовано в частині стягнення інфляційних втрат, викладено резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у цій справі у новій редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 98 938 (дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн. 15 коп. пені, 14 972 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 79 коп. 3% річних, 1 708 (одну тисячу сімсот вісім) грн. 67 коп. судового збору, 22 470 (двадцять дві тисячі чотириста сімдесят) грн. 98 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.".

Стягнено з позивача на користь відповідача 1 372, 01 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції, стягнено з відповідача на користь позивача 1 954 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

3.1. Апеляційним судом встановлено, що у листопаді 2018 року позивач поставив відповідачу продукцію (товар) за накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 на загальну суму 3 876 000 грн.; зазначена накладна та акт №27 приймання-передачі від 22.11.2018 підписані уповноваженими представниками сторін; доказів наявності спорів щодо якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять; водночас, акт містить відмітку про відсутність претензій до постачальника відносно кількості та якості переданого товару.

3.2. Суд звернув увагу на те, що з урахуванням приписів пункту 14 Інструкції П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", пункту 12 Інструкції П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", положень пунктів 4.2, 5.1.1, 6.2.4 Договору, належними та допустимими доказами надання позивачем неповного комплекту документів відповідачу для проведення оплати товару мають бути акт приймання-передавання із зазначенням переліку відсутніх документів, а також докази повернення відповідачем рахунку без оплати з підстав неналежного оформлення позивачем документів, зазначених у пункті 4.2. Договору.

Апеляційним судом встановлено, що акт приймання-передавання №27 від 22.11.2018 не містить будь-яких даних щодо відсутності документів по якості товару та позивачем не надано доказів повернення відповідачем на адресу позивача рахунку без оплати в порядку пункту 6.2.4 Договору.

3.3. Проаналізувавши пункт 4.2. Договору, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони погодили, що оплата має бути здійснена протягом 10 банківських днів з дати поставки та не раніше дати реєстрації податкової накладної; суд зауважив, що саме дата реєстрації податкової накладної є кінцевим терміном оплати за отриманий товар, а наступний день є початком відліку для нарахування відповідачу штрафних санкцій.

Судом встановлено, що податкова накладна №117 від 22.11.2018 (за накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018) зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.12.2018, тоді як фактичну оплату за поставлений товар було здійснено відповідачем 31.01.2019.

З огляду на таке, суд погодився з висновками місцевого суду про те, що відповідачем порушено умови договору поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.707)ю від 31.10.2018 щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару до 14.12.2018.

3.4. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку, що такий розрахунок арифметично правильний та обґрунтований, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 89 838, 15 грн. пені та 14 972, 79 грн. - 3% річних.

3.5. Водночас, апеляційний суд не погодився з висновками місцевого суду в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., нарахованих за період з 15.12.2018 по 30.01.2019, та зауважив, що місцевий суд не здійснив належного перерахунку інфляційних втрат, нарахованих позивачем, а обмежився посиланням на розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та обставини відсутності контррозрахунку відповідача.

3.5.1. Апеляційний суд прийняв до уваги, що прострочення відповідача з оплати товару за договором розпочалося з 15.12.2018, тобто становить менше місяця, та врахувавши те, що інфляційні втрати визначаються за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, дійшов висновку, що нарахування індексу інфляції за прострочення відповідача в оплаті за поставлений товар у грудні 2018 року є неправомірним.

3.5.2. Апеляційним судом прийнято до уваги обставини здійснення відповідачем оплати основного боргу за Договором 31.01.2019 (в останній день місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж) та зроблено висновок про те, що нарахування відповідачу суми інфляційних втрат за прострочення в оплаті товару за січень 2019 року є неправомірним.

Суд звернув увагу на те, що у січні місяці 2019 року 31 календарний день, день оплати заборгованості не враховується при розрахунку інфляційних втрат, прострочення відповідача з оплати товару за Договором за січень 2019 року становить менше місяця, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, який (січень 2019 року) у даному випадку є неповним.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 70 078, 08 грн., які нараховано за період з 15.12.2018 по 30.01.2019 у цій справі не підлягають задоволенню.

На підтвердження своїх висновків у цій частині апеляційний суд зіслався на правові позиції Верховного Суду у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та у постановах Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18 та від 13.02.2019 у справі №924/312/18.

3.5.3. Суд визнав необґрунтованими доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про необхідність застосування рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду. Водночас, суд зауважив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (застосовану судом апеляційної інстанції у даній справі).

3.6. Апеляційним судом спростовано, як необґрунтовані, доводи відповідача про те, що за умовами пункту 4.2. Договору обов`язок оплатити за товар наступає лише за умови своєчасного надання позивачем відповідачу належним чином оформлених документів, оскільки ненадання таких документів не є відкладальною умовою в розумінні положень статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора відповідно до статті 613 ЦК України. Тому наявність або відсутність таких документів, ураховуючи наявність підписаних відповідачем накладних на поставку та актів приймання-передачі товару, не звільняє відповідача від обов`язку з оплати за отриманий товар.

3.7. Апеляційний суд, взявши до уваги підтверджений належними та достатніми доказами факт надання адвокатом позивача професійної правничої допомоги у цій справі на суму 34 500 грн., з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг, погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість таких витрат.

Водночас, зважаючи на прийняття апеляційним судом рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених апеляційним судом позовних вимог на суму 22 470, 98 грн.

Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

4. 19.05.2020 поштовим відправленням позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за грудень 2018 року та січень 2019 року на суму 70 078, 08 грн. та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення у цих частинах та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог на спірну суму, в іншій частині постанову апеляційного суду від 29.04.2020 залишити без змін.

5. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Сухового В.Г. - головуючого, Міщенка І.С., Берднік І.С., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2020.

5.1. Ухвалою 10.06.2020 Верховний Суд у складі судді Сухового В.Г. касаційну скаргу ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" у справі №910/13071/19 залишив без руху. Визначені ухвалою Суду недоліки поданої 19.05.2020 касаційної скарги усунуто скаржником 25.06.2020 та надано Суду уточнену касаційну скаргу від 23.06.2020 із зазначенням підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

5.2. Ухвалою 27.07.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів: Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С. відкрив касаційне провадження у справі №910/13071/19 за касаційною скаргою ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" та ухвалив здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

5.3. Ухвалою 17.09.2020 Верховний Суд у зазначеному складі передав справу №910/13071/19 за позовом ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" до АТ "Укрзалізниця" про стягнення 174 889, 02 грн. на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020.

6.1. Ухвалою 06.10.2020 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. прийняла до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №910/13071/19 разом із касаційною скаргою ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 та ухвалила здійснити перегляд постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

6.2. У зв`язку з відпусткою суддів Булгакової І.В., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13071/19 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Баранця О.М., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Пількова К.М., Ткача І.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020.

7. 06.10.2020 позивачем подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат під час розгляду справи №910/13071/19 касаційним судом та покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката на суму 4 000 грн.

Підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

8. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги позивача у справі №910/13071/19 дійшла висновку про необхідність відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що у разі якщо прострочення виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то у такому випадку виключається застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, а тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг.

8.1. Колегія суддів Верховного Суду зауважила, що у справі №924/312/18 (постанова Верховного Суду від 13.02.2019), предметом розгляду якої було стягнення, зокрема, інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.04.2015 по 30.03.2018, колегія суддів дійшла висновку, що невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

8.2. У постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18 викладено таку правову позицію: "якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць".

8.3. Також, колегія суддів під час розгляду касаційної скарги у справі №910/13071/19 зазначила про правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №916/1883/16 про розрахунок індексу інфляції не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, що здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

8.4. При розгляді справи №910/13071/19 колегія суддів Верховного Суду зауважила, що відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (лист "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997), які застосовуються у судовій практиці і викладена у них позиція має сталий характер, вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця - інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

За висновком колегії суддів у справі №910/13071/19, методика розрахунку інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, з урахуванням листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" №62-97р від 03.04.1997, передбачає такий математичний підхід округлення: якщо час прострочення у неповному місяці більше півмісяця, це дорівнює 1 (одному) місяцю, якщо менше - дорівнює 0, та індекс інфляції за такий неповний місяць не враховується у розрахунках інфляційних втрат.

Зважаючи на роз`яснення Верховного Суду України у рекомендаціях (лист №62-97р від 03.04.1997) про те, що якщо час прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати становить неповний місяць, то інфляційна зміна нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, тобто за час прострочення відповідача у справі №910/13071/19 у першому неповному місяці з 15 по 31 грудня (з урахуванням індексу інфляції за грудень 2018 року (100,8%)) та у другому неповному місяці з 01 по 30 січня включно (з урахуванням індексу інфляції за січень 2019 року (101,0%)), колегія суддів Верховного Суду вбачала підстави для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах №910/5625/18, №924/312/18, №916/1883/16, щодо нарахування інфляційної складової боргу за періоди, у яких прострочення тривало повний місяць до моменту повного погашення боргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача

9. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що апеляційним судом помилково відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 70 078, 08 грн. інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідача у грудні 2018 року - січні 2019 року в оплаті вартості поставленої позивачем продукції, так як інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Такий порядок обчислення інфляційних втрат відповідає пункту 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", згідно з яким розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних) індексів.

Також, скаржник зазначив, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції, повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

10. Скаржник аргументував, що прострочення відповідача у виконанні зобов`язання з оплати у період, що становить менше місяця, виключає застосування до нього передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України відповідальності у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

На підтвердження своїх доводів у цій частині скаржник зіслався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №910/21564/16.

Скаржник зауважив, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Водночас, скаржник зазначив, що у цій справі прострочення відповідача у виконанні зобов`язання з оплати становить більше місяця, а саме у період з 15.12.2018 по 31.01.2019, тому є обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат на суму основного боргу відповідача за період з грудня 2018 року по січень 2019 року.

11. Скаржник доводив, що відмова апеляційного суду у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат зумовила зменшення розміру стягнених місцевим судом з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу і задоволення таких витрат апеляційним судом пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що також є незаконним.

12. Скаржник визначив підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду від 29.04.2020 у цій справі пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та зазначив, що апеляційний суд у питанні застосування частини другої статті 625 ЦК України керувався висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.07.2019 у справі №905/600/18, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18. Разом з тим, на думку скаржника, застосування правових позицій, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, мало наслідком обмеження права кредитора на стягнення суми інфляційних втрат за 47 календарних днів прострочення, що не відповідає змісту частини другої статті 625 ЦК України, яка встановлює право на відшкодування інфляційних втрат за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання боржником без будь-яких додаткових умов щодо обчислення індексів інфляції чи інших умов його розрахунку. Зазначені обставини, за твердженнями скаржника, є підставою для відступу Верховним Судом від раніше викладених висновків щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

13. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" зауважило, що індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; якщо прострочення у виконанні зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається нарахування відповідачу інфляційних втрат за цей місяць як відповідальності за невиконання грошового зобов`язання в порядку частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням встановлених апеляційним судом обставин прострочення відповідача в оплаті товару за Договором з 15.12.2018, що становить менше місяця, та зважаючи на те, що інфляційні втрати визначаються за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, то нарахування індексу інфляції за грудень 2018 року є неправомірним.

14. Відповідач погодився з висновком апеляційного суду про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат за несвоєчасну оплату товару у січні 2019 року, оскільки прострочення відповідача у цьому місяці тривало неповний місяць (30 календарних днів); основну суму боргу за Договором було сплачено 31.01.2019, тоді як день оплати заборгованості не враховується у період прострочення відповідача.

15. Щодо вимог позивача про розподіл його витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції на суму 9 000 грн. відповідач зазначив, що згідно з пунктом 1 ухвали Касаційного господарського суду від 27.07.2020 у цій справі визначено здійснити перегляд постанови апеляційного суду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження; відтак, вимоги позивача про стягнення 5 000 грн. за участь його представника у судовому засіданні є безпідставними. Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат від 19.05.2020, підтверджуючим документом витрат на професійну правничу допомогу є договір, розрахункові, інші фінансові документи, які скаржником не надано. Отже, спірні витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

16. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів, викладених у пунктах 9-12 описової частини цієї постанови.

А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій

17. Верховний Суд зауважує, що в силу приписів статті 300 ГПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, касаційний суд переглядає зазначені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Предметом касаційного оскарження у справі №910/13071/19 позивачем визначено постанову апеляційного суду від 29.04.2020 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 70 078, 08 грн. інфляційних втрат за період з 15.12.2018 по 30.01.2019 та в частині зменшення до 22 470, 98 грн. заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

18. З огляду на таке, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по січень 2019 року у зв`язку із простроченням відповідача щодо оплати вартості поставленої продукції та в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

19. Розглядаючи доводи позивача про незаконність відмови апеляційного суду у стягненні з відповідача на користь позивача 70 078, 08 грн. інфляційних втрат, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги таке.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку. Таке зобов`язання в силу частини третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.

20. Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

21. Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

22. Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

23. Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 і в даному випадку Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності від неї відступати.

24. Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

25. Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

26. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

27. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати на суму 70 078, 08 грн. щодо оплати поставленого товару на суму 3 876 000 грн. на підставі договору та згідно накладної №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 за період прострочення з 15.12.2018 по 30.01.2019.

Місцевий суд погодився з розрахунком інфляційних втрат, який викладено позивачем у позовній заяві, зазначивши про ненадання відповідачем контррозрахунку на спростування заявлених позивачем вимог у цій частині (том 1, а.с. 8).

Апеляційний суд надав оцінку обставинам настання строку виконання зобов`язання відповідача з оплати товару 15.12.2018, що становило менше місяця у грудні 2018 року, врахував факт оплати відповідачем за Договором 31.01.2019, тобто в останній день календарного місяця січня 2019 року, та з огляду на встановлене дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат за грудень 2018 року та січень 2019 року, зазначивши про те, що прострочка за грудень 2018 року та січень 2019 року складала неповні місяці, а тому нарахування інфляційних збитків за неповні місяці не повинно здійснюватися.

28. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що при з`ясуванні підставності нарахування кредитором інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України судам належить визначити конкретну дату (подію), з настанням якої пов`язується строк виконання грошового зобов`язання; дослідити обставини виконання зобов`язання боржником (борг погашався частинами чи однією сумою у повному обсязі) та з`ясувати період у часі, упродовж якого мало місце прострочення боржника у виконанні зобов`язання перед кредитором.

29. Положеннями частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридине значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Частиною п`ятою статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

30. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, сторони спору у справі №910/13071/19 уклали договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.707)ю від 31.10.2018, за умовами якого позивач взяв на себе зобов`язання у погоджені в Договорі строки поставити відповідачу продукцію (товар) відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), а відповідач зобов`язався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього Договору (пункт 1.1. Договору) (том 1, а.с. 60-67).

Судами встановлено, що сторони у пункті 4.2. Договору погодили порядок здійснення оплати та визначили, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, за умови своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної або залізничної накладної, акта прийому-передачі товару (із вказаними номерами кожної одиниці товару), документів якості на поставлений товар та податкової накладної, в якій зазначено код товару згідно УКТ ЗЕД.

31. Суди встановили, що поставка продукції позивачем на користь відповідача на суму 3 876 000 грн. підтверджується накладною №КСЗ-0001173 від 22.11.2018; у день поставки, 22.11.2018, на виконання вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивач, як постачальник продукції, склав податкову накладну №117 від 22.11.2018 та 14.12.2018 зареєстрував її в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відміткою ДФС України на звороті податкової накладної (том 1, а.с. 72-зворот).

Виходячи із принципу свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, сторони спору у пункті 4.2. Договору пов`язали закінчення строку виконання відповідачем-покупцем зобов`язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції із днем реєстрації продавцем податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і цей день не враховується при обчисленні періоду прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції.

Відтак, з урахуванням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов`язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, а саме з наступного дня після проведення реєстрації податкової накладної позивачем-постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п`ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на встановлені судами обставини проведення позивачем реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.12.2018 та зважаючи на те, що 15.12.2018 є вихідним днем (субота), то днем закінчення строку виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленої йому позивачем 22.11.2018 продукції на підставі накладної №КСЗ-0001173 від 22.11.2018 є перший робочий день - 17.12.2018 (понеділок).

32. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає помилковими висновки місцевого та апеляційного судів про те, що прострочення відповідача в оплаті продукції розпочалося 15.12.2018 та зауважує, що першим днем невиконання грошового зобов`язання відповідачем є 17.12.2018.

Відтак, при розрахунку суми інфляційних втрат позивачу належало виходити із періоду прострочення відповідача з 17.12.2018 по 30.01.2019, без урахування дня фактичної оплати вартості поставленої продукції 31.01.2019.

33. При перевірці правильності нарахування позивачем інфляційних втрат на суму основного боргу відповідача у грудні 2018 року - січні 2019 року Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертається до власних висновків щодо методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць, викладених у пунктах 25-26 мотивувальної частини цієї постанови.

Верховний Суд зазначає, що у грудні 2018 року прострочення відповідача тривало з 17-го по 31-й день календарного місяця грудня, тобто 15 календарних днів.

Отже, за період з 17 по 31 грудня 2018 року прострочення склало менше півмісяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в позові в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат за прострочення в оплаті продукції у грудні 2018 року.

34. Відмовляючи в позові в частині інфляційних втрат за січень 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що прострочення відповідача у цьому календарному місяці становило менше місяця (погашення боргу здійснено 31 числа січня 2019 року), що виключає застосування до спірних правовідносин інфляційної складової боргу.

Верховний Суд вважає помилковими висновки апеляційного суду у цій частині позовних вимог, оскільки за встановлених судами обставин вбачається, що прострочення відповідача у січні 2019 року тривало з 1-го по 30-те число, тобто 30 днів, що становить більше півмісяця (> 15 днів), та з урахуванням математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, заокруглюється до одного місяця.

Відтак, за неповний місяць прострочення відповідача у січні 2019 року нараховується інфляційна складова боргу, виходячи з індексу інфляції у січні 2019 року.

За офіційними даними Державного комітету статистики України у січні 2019 року індекс інфляції становив 101,0%.

З метою дотримання принципу процесуальної економії, касаційний суд вважає за можливе розрахувати суму інфляційних втрат у зв`язку із простроченням відповідача в оплаті вартості продукції на суму 3 876 000 грн. у січні 2019 року (з 1 по 30 число):

3 876 000 грн. * 101,0% = 3 914 760 грн. (основний борг + інфляційна складова), з яких інфляційні втрати - 38 760 грн. (3 914 760 грн. - 3 876 000 грн.).

З огляду на таке, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним змінити резолютивну частину постанови апеляційного суду від 29.04.2020 в частині відмови у позові про стягнення 38 760 грн. інфляційних втрат за січень 2019 року та задовольнити позовні вимоги у цій частині.

Висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову про стягнення 31 318, 08 грн. інфляційних втрат колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованим.

35. Розглядаючи вимоги касаційної скарги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у заявленому позивачем розмірі 34 500 грн., Верховний Суд зазначає, що місцевим судом було здійснено розподіл судових витрат у справі в порядку статей 126, 129 ГПК України пропорційно до задоволених позовних вимог. Однак, зважаючи на часткову відмову у позові про стягнення інфляційних втрат на суму 31 318, 08 грн. (70 078, 08 грн. - 38 760 грн.) за грудень 2018 року за наслідком касаційного перегляду цієї справи, стягненню з відповідача підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу за розгляд справи місцевим судом в розмірі 28 290 грн. та 2 151, 14 грн. судового збору.

Отже, постанову апеляційного суду від 29.04.2020 у цій справі в частині розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції слід змінити та стягнути з відповідача на користь позивача 28 290 грн. витрат на оплату послуг адвоката у місцевому суді, а також 2 151, 14 грн. судового збору.

36. Верховний Суд, змінюючи постанову апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення 38 760 грн. інфляційних втрат та задовольняючи позовні вимоги у цій частині, керуючись частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України, дійшов висновку про зміну розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції, стягнення з позивача на користь відповідача 708, 30 грн. судового збору та стягнення з відповідача на користь позивача 2 460 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи апеляційним судом.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

37. Доводи скаржника, зазначені у пунктах 9-11 описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 19-35 мотивувальної частини постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

38. У судовій практиці господарських судів існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

38.1. Об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає за доцільне роз`яснити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

38.2. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

39. З огляду на правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у пункті 25 мотивувальної частини цієї постанови, про те, що якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова нараховується в залежності від математичного округлення часу прострочення у неповному місяці, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами позивача за змістом пункту 12 описової частини цієї постанови та вбачає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та від 17.10.2018 у справі №916/1883/16, про те, що якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до боржника (відповідача) відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

В. Судові витрати

40. Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

41. Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

42. Виходячи із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

43. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із касаційною скаргою у справі №910/13071/19, заявив вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції на суму 9 000 грн. та надав Верховному Суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у цій справі (том 3, а.с. 1-5, 30-31).

06.10.2020 позивач подав заяву про розподіл судових витрат з оплати витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції на суму 4 000 грн., до якої долучив належно засвідчені фотокопії Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність №849 від 28.12.2010 на ім`я адвоката Гнатенка С.І., договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, укладеного між позивачем та адвокатом Гнатенком С.І., угоди про внесення змін до договору від 24.01.2018 "Про надання правової допомоги адвокатом" від 28.12.2018, угоди від 24.01.2018 до договору про надання правової допомоги адвокатом від 14.05.2020, прейскуранта цін на послуги з надання професійної правової допомоги адвокатом від 28.12.2018 (том 3, а.с. 94-110).

Також, 06.10.2020 позивачем надано детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) у справі №910/13071/19 станом на 08.09.2020 із зазначенням виду та обсягу наданих адвокатських послуг у годинах; акт приймання-передавання наданих послуг від 08.09.2020 до Договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018 на суму 4 000 грн. за надання правової допомоги із складення тексту касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19, підписаний адвокатом Гнатенком С.І. та від імені клієнта Головою правління ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" Самусенком В.В. (том 3, а.с. 111-115).

44. 02.11.2020 АТ "Укрзалізниця" подано заперечення щодо заяви позивача про розподіл судових витрат, у яких відповідач зауважив на тому, що згідно з пунктом 4.1. договору про надання правової допомоги, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018, якщо за місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не заявила про намір припинити його дію, тому договір пролонгувався до 31.12.2019; однак, у 2020 році представник позивача діяв без договору про надання правової допомоги та, відповідно, неправомірно підписав та подав касаційну скаргу та інші документи у справі.

Відповідач, з посиланням на статті 26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", зазначив, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору у письмовій формі, зокрема, лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону. На підтвердження своїх доводів відповідач зіслався на правову позицію Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі №817/66/16.

За таких обставин, відповідач доводив, що на підставі наданих позивачем доказів неможливо достовірно встановити дійсні послуги з професійної правничої допомоги та просив суд відмовити позивачу у задоволенні його заяви про розподіл судових витрат у суді касаційної інстанції.

45. З матеріалів справи вбачається, що укладенням угоди від 28.12.2018 про внесення змін до договору від 24.01.2018 "Про надання правової допомоги адвокатом", адвокат Гнатенко С.І. та позивач-клієнт доповнили договір прейскурантом цін на послуги з надання професійної правової допомоги у редакції від 28.12.2018 та ввели його в дію з 01.01.2019. Отже, такими конклюдентними діями сторони договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018 фактично пролонгували його дію на наступний 2019 рік на тих самих умовах (пункт 4.1. договору від 24.01.2018) (том 3, а.с. 99-105).

Також, матеріалами справи підтверджується факт укладення між адвокатом Гнатенком С.І. та позивачем-клієнтом угоди від 14.05.2020 до договору про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018, у якій сторони погодили, що клієнт доручає адвокату подати до суду касаційної інстанції касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду у справі №910/13071/19 із визначенням вартості послуг із складання касаційної скарги у розмірі 4 000 грн. (том 3, а.с. 110).

Отже, адвокат Гнатенко С.І. та клієнт-позивач не припиняли правовідносин за договором про надання правової допомоги адвокатом від 24.01.2018 у 2020 році, так як у травні 2020 року уклали угоду до чинного договору від 24.01.2018 з визначенням повноважень адвоката Гнатенка С.І. на представництво інтересів клієнта - ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" у суді касаційної інстанції при розгляді справи №910/13071/19.

Відтак, є помилковими доводи відповідача про надання адвокатом Гнатенком С.І. послуг із професійної правової допомоги позивачу у справі №910/13071/19 у суді касаційної інстанції без оформлення договору про надання правової допомоги.

46. Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

47. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано Верховному Суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

За таких обставин, надаючи оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката із складення касаційної скарги у справі №910/13071/19 в розмірі 4 000 грн. зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі 174 889, 02 грн., Верховний Суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції пропорційно до суми задоволених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 280 грн. таких витрат.

48. Також, за результатами касаційного перегляду у справі №910/13071/19 на відповідача слід покласти судові витрати позивача за розгляд справи у суді касаційної інстанції пропорційно до суми задоволених позовних вимог, а саме судовий збір за подання касаційної скарги на суму 4 302, 28 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 126, 129, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі №910/13071/19 змінити, виклавши її резолютивну частину у такій редакції:

"1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/13071/19 скасувати в частині стягнення інфляційних втрат на суму 31 318, 08 грн.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/13071/19 у новій редакції з урахуванням скасованої частини рішення місцевого суду:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 98 938 (дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот тридцять вісім) грн. 15 коп. пені, 14 972 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 79 коп. - 3% річних, 38 760 (тридцять вісім тисяч сімсот шістдесят) грн. інфляційних втрат, 2 151 (дві тисячі сто п`ятдесят одна) грн. 14 коп. судового збору, 28 290 (двадцять вісім тисяч двісті дев`яносто) грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

3. У решті позовних вимог відмовити".

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) 708 (сімсот вісім) грн. 30 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 2 460 (дві тисячі чотириста шістдесят) грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції".

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код: 40075815) на користь Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" (39621, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 141, ідентифікаційний код 05756783) 4 302 (чотири тисячі триста дві) грн. 28 коп. судового збору за розгляд справи судом касаційної інстанції та 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

5023
Просмотров
4
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
0