20.08.2018 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Незасвідчені або неправильно засвідчені копії документів можуть бути належними, проте недопустимими доказами у справі і є підставою для скасування судового рішення (ВС/КГС у справі № 904/8549/17 від 11 липня 2018 р.)

Фабула судового акту: Сама справа є цікавою і прокурору вдалося фактично довести удаваність договору про спільну діяльність між загальноосвітньою школою та приватним елеватором. Насправді школа передала в оренду 60 га землі приховавши цю незаконну дію під ширмою спільною діяльністю.

Так прокурором був поданий позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність та зобов'язання звільнити земельну ділянку, і як доказ існування такого правочину була надана копія договору про спільну діяльність із додатковими угодами.

Проте сам договір про спільну діяльність не був засвідчений належним чином, а саме відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003".

Суд  першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовільнив позов, суд касаційної інстанції скасував такі рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ВС підкреслив, що хоча ксерокопії документів і можна вважати належними доказами, проте вони не можуть бути допустимими, оскільки у випадках передбачених законодавством певні  обставини справи повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України та  ст. 91 ГПК України для того щоб бути допустимим доказом будь який документ повинен бути залучений до матеріалів справи або в оригіналі або із відміткою  про засвідчення копії документа, яка складається  зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Отже, спір вирішений на підставі недопустимих доказів є порушенням процесуального права, ухвалені рішення підлягають скасування, а справа передається на новий розгляд.

Дивно, але ВС зовсім не врахував той факт, що відповідачі (школа та елеватор) не пояснили судам чим їх договір про спільну діяльність відрізняється від копії договору про спільну діяльність надану прокурором, і яким чином це спростовує удаваність такого договору…

Аналізуйте судовий акт: Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині рішення містяться висновки суду про її права та обов'язки (ВС/КГС № 911/2635/17 від 11.07.2018)

Ухвали суду про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення МОЖУТЬ бути оскаржені в апеляційному порядку (ВС/ВП № 18/1544-10 від 19.06.2018)

УСІ без винятку апеляційні та касаційні скарги подані в порядку господарського судочинства підлягають оплаті судовим збором (ВС/ВП № 915/955/15 від 29.05.2018)

 Відповідач переміг у касаційному суді: його витрати на адвоката стягуються з позивача, але їх розмір може бути зменшений судом за певних обставин (ВС/КГС у справі № № 923/567/17 від 11 червня 2018р.)

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа №  904/8549/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Насадчук Ж.Д.,

позивача - не з'явився,

відповідача-1 - Сірооченко А.В.,

відповідача-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 (Широбокова Л.П., Подобєд І.М., Кузнецова І.Л.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 (Суховаров А.В.) у справі № 904/8549/17

за позовом Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до 1) Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - Позивач) з позовом до Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орільський об'єднаний елеватор" (далі - Відповідач-2) про: 1) визнання недійсним договору про спільну діяльність №31-1 від 04.10.2011 та додаткових угод до нього від 10.04.2014, від 22.12.2015; 2) зобов'язання Відповідача-2 звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 60,0 га, кадастровий номер 1223855100:01:001:7165.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір не відповідає вимогам статей 31929396 ЗК Українистаттям 1130-1132 ЦК України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі статей 203215 ЦК України, оскільки надана Відповідачу-1 в постійне користування для учбово - дослідного господарства земельна ділянка державної форми власності, надана Відповідачу-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку; умови спірного договору свідчать, що сторони фактично уклали договір оренди землі, що суперечить чинному законодавству та цілям, для яких надана земельна ділянка Відповідачу-1.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 позов задоволено. Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний правочин не спрямований на настання обумовлених ним наслідків та укладений всупереч приписам статей 929596 ЗК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Відповідач-1 подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволення позову відмовити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Відповідач-1 не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях посилаючись на те, що: 1) надана Прокурором ксерокопія договору та додаткових угод до нього не є допустимим та достовірним доказом, оскільки не доведено, що Прокурором отримано ці документи в порядку, передбаченому законом від Відповідачів та не доведено обставин, за яких Прокурором взагалі отримані ці ксерокопії; 2) висновок суду апеляційної інстанції, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту, ґрунтується на ксерокопії Державного акту на право користування землею №097060, проте на час видачі акту такої форми власності, як комунальна не існувало; 3) на момент виникнення спірних правовідносин (04.10.2011) погодження на укладення спірного договору з Позивачем було неможливе з огляду на дату створення цього органу - 12.06.2015;   3) судами не було залучено до участі у справі Відділ освіти Новомосковської районної державної адміністрації, якою також підписано ксерокопії наданих Прокурором додаткових угод до спірного договору; 4) суди дійшли хибного висновку, що земельна ділянка передавалась в користування Відповідачу-2, оскільки земля не вибувала з володіння та користування Відповідача-1; 5) суд апеляційної інстанції не дослідив за захистом яких інтересів звернувся до суду з даним позовом Прокурор.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін з тих підстав, що: 1) судами вірно встановлено, що спірний договір укладений всупереч вимогам статей 929596 ЗК України; 2) доводи Позивача щодо відношення земельної ділянки до комунальної форми власності не підтверджені жодним належним доказом.

Прокурором 04.07.2018 подано відзив на касаційну скаргу. Однак, враховуючи встановлений ухвалою Верховного Суду від 11.06.2018 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу, який не перевищує 10 днів з дня вручення цієї ухвали, а згідно з інформацією з сайту "Укрпошти" ухвалу суду Прокурору вручено 20.06.2018, тому, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначений відзив суд залишає без розгляду.

Відповідач-2 не надав відзив на касаційну скаргу, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі №904/8549/17 у касаційному порядку.

Позивач та Відповідач-2 в судове засідання 11.07.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином. Зважаючи на зазначене, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників зазначених осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора та представника Відповідача-1, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на підставі Державного акту на право користування землею №097060 від 1991 року, виданого Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради, Відповідачу-1 надано в безстрокове та безоплатне користування 60 га землі в межах згідно з планом землекористування для навчально-дослідного господарства.

Між Відповідачем-1 (Школа) та Відповідачем-2 (Елеватор) 04.10.2011 укладено договір про спільну діяльність №31-1, за умовами якого (з урахуванням додаткових угод №1 від 10.04.2014, №2 від 22.12.2015) сторони зобов'язались спільно діяти в галузі сільськогосподарського виробництва з метою розвитку обох підприємств та отримання прибутку. Для цього Школа зобов'язалася надати в обробіток земельну ділянку загальною площею 60 га, з яких 50 га пашні та 10 га саду (багаторічних насаджень), якою навчальний заклад користується відповідно до акту на право постійного користування, а Елеватор зобов'язався проводити комплексні роботи по обробітку землі власними засобами.

За виконаний комплекс робіт Елеватор здійснює Школі плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об'єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року (пункти 3.1, 3.2 договору).

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор, як зазначають суди першої та апеляційної інстанцій, послався на те, що вказаний договір не відповідає вимогам статей 31929396 ЗК Українистаттям 1130-1132 ЦК України та не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі статей 203215 ЦК України, оскільки надана Відповідачу-1 в постійне користування для учбово - дослідного господарства земельна ділянка державної форми власності, надана Відповідачу-2 для ведення сільгоспвиробництва з метою отримання прибутку; умови спірного договору свідчать, що сторони фактично уклали договір оренди землі, що суперечить чинному законодавству та цілям, для яких надана земельна ділянка Відповідачу-1.

Згідно статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Колегія суддів зазначає, що статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Так, судами встановлено, що за виконаний комплекс робіт Елеватор здійснює Школі плату в грошовій формі, залишаючи в своєму розпорядження весь вирощений об'єм сільськогосподарської продукції. Розмір оплати визначається за домовленістю сторін, але не може бути меншим від розміру орендної плати, встановленого чинним законодавством з урахуванням індексів інфляції на день розрахунків та змінами в законодавстві, згідно нормативно-грошової оцінки землі. Повний розрахунок по договору здійснюється до 31 грудня поточного року (пункти 3.1, 3.2 договору), а тому суди дійшли висновку, що такий перерозподіл коштів, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції та отримання Відповідачем-1 плати за користування цією земельною ділянкою.

Статтями 929596 ЗК України визначено право постійного користування земельною ділянкою, права землекористувачів та обов'язки землекористувачів.

Здійснюючи розгляд справи, господарські суди попередніх інстанцій, надавши оцінку матеріалам справи та врахувавши норми чинного законодавства, дійшли висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення, оскільки оспорюваний договір укладений всупереч приписам статей 929596 ЗК України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків відповідно до статей 203215 ЦК України.

Водночас, під час здійснення розгляду справи в суді першої інстанції, до матеріалів справи судом було залучено заперечення Відповідача-2 проти позову, в якому зазначено, що всупереч вимогам частини 2 статті 36 ГПК України надана Прокурором до матеріалів справи копія договору є неналежним доказом. Про наведене було вказано Відповідачем-1 в апеляційній скарзі.

Однак, місцевий господарський суд на зазначене уваги не звернув. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що Відповідачами не зазначається в чому відмінність між умовами укладеного ними договору та копією, яка надана Прокурором, а тому оскільки надана Прокурором копія договору отримана ним в ході вивчення стану законності додержання законодавства навчальними закладами, невідповідність її оригіналу Відповідачами не спростована, в силу статті 91 ГПК України суд вважає, що Прокурором надано належний та допустимий доказ.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до статті 32 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора до суду з даним позовом, до 15.12.2017) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду (стаття 36 ГПК України).

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Всупереч зазначеним вимогам законодавства, місцевий господарський суд прийняв рішення за відсутності в матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, якими обґрунтовує свій позов Прокурор.

Обґрунтування суду апеляційної інстанції щодо прийняття до справи таких документів в тому вигляді, в якому їх надано Прокурором, колегія суддів не може прийняти, оскільки такі документи не є допустимими доказами. Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому, питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судами вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданих Прокурором в обґрунтування позовних вимог, а саме: державний акт на право користування землею №097060 від 1991 року, договір про спільну діяльність № 31-1 від 04.10.2011, з додатковими угодами до нього №1 від 10.04.2014, №2 від 22.12.2015, лист Позивача від 20.06.2017 та інші документи (а.с. 21-41, т.с. 1).

Невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права.

Також суди не з'ясували, чи рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Відділу освіти Новомосковської районної державної адміністрації з точки зору наявності (чи відсутності) у нього прав та обов'язків за спірним договором (додатковими угодами).

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300310 ГПК України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Доводи касаційної скарги по суті заявлених позовних вимог не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції, оскільки це виходить за межі касаційного перегляду.

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300301308310314315317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Мар'янівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2017 у справі № 904/8549/17 скасувати.

3. Справу № 904/8549/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                Суховий В.Г.

Судді                                                                                          Берднік І.С.

                                                                                                    Міщенко І.С.

11
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення