Надзвичайно невигідне матеріальне становище як підстава недійсності шлюбного договору

Поняття шлюбного договору знаходиться на перетині цивільного й сімейного правового регулювання.

Шлюбний договір, як і будь-який інший договір, – це домовленість сторін (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Але особливість цього договору у його суб'єктному складі: сторонами в ньому є наречені (особи, які збираються зареєструвати шлюб) чи подружжя.

Сімейні відносини регулюються Сімейним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині 2 статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, тому відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частина 3 статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Читайте статтю: Аліменти з “неочікуваного” виду доходу - сум компенсації податку на доходи фізичних осіб

Про необхідність застосування норм ЦК України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

В українському правопорядку шлюбний договір може регулювати лише майнові відносини між подружжям, і не може застосовуватися для регулювання особистих немайнових відносин подружжя (інтимного життя, побутових обов'язків тощо).

Для визнання судом оспорюваного шлюбного договору (його частини) недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення шлюбного договору (його частини); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне приватне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Виходячи зі змісту статей 9 103 СК України, статей 203 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;

2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частинах 4, 5 статті 93 СК України є обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Читайте статтю:  Спільна опіка над дитиною у форматі 50/50: що кажуть норми і судова практика

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині 4 статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-230цс14, Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 року в справі № 756/7489/15-ц, від 01.09.2020 року в справі № 626/2014/17, від 11.09.2020 року в справі № 355/232/19.

Виходячи з вказаної правової позиції Верховного Суду, саме на особі, яка вважає, що умовами шлюбного договору її поставлено в надзвичайно невигідне матеріальне становище, лежить тягар доказування такого становища.

Тобто, якщо позивач вважає, що шлюбним договором його постановлено у вкрай невигідне матеріальне становище, то саме позивач повинен подати до суду належні, достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження такого становища, а не перекладати тягар спростування існування такого становища на відповідача.

Підстав для визнання шлюбного договору недійсним немає, якшо його зміст в момент укладання відповідав внутрішньому волевиявленню сторін, договір посвідчений нотаріально та спрямований на реальне настання правових наслідків, умовами договору визначався правовий статус нерухомого майна, а не передавалось це майно у власність іншим особам, і головне - договір не суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

Автор статті: адвокат Дубчак Леся Сергіівна