Стаття 121. Зміст ухвали про повідомлення чи виклик

Господарський процесуальний кодекс України (СОДЕРЖАНИЕ) Прочие кодексы

2414

Просмотров

Просмотров

Добавить в избраное

1. Ухвала, якою суд викликає учасників справи в судове засідання або для участі у вчиненні відповідної процесуальної дії, повинна містити:

1) ім’я (прізвище, ім’я, по-батькові) фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій адресується ухвала;

2) найменування та адресу суду;

3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;

4) назву та номер справи, за якою робиться виклик;

5) зазначення, як хто викликається особа;

6) зазначення, чи викликається особа у підготовче засідання, в судове засідання або для участі у вчиненні певних процесуальних дій (із їх зазначенням);

7) роз’яснення про наслідки неявки залежно від процесуального статусу особи, яка викликається, і про обов’язок повідомити суд про причини неявки.

2. Ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання або вчинення іншої процесуальної дії повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, зазначення процесуального статусу особи, яка повідомляється, вказівку про те, яку дію буде вчинено, дату, час і місце її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов’язковою.

3. Якщо разом із ухвалою про виклик чи повідомлення надсилаються копії відповідних документів, в ухвалі повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про право подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

{Частина третя статті 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2234-VIII від 07.12.2017 }

122/379

Добавить в избраное

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Аналізуйте судовий акт: Перелік обставин, які повинен встановити суд для надання відстрочки виконання ухваленого рішення суду у кожному конкретному випадку (ВГСУ від 14 грудня 2016 р. у справі № 922/796/15)

Законодавство надає право суду відстрочити примусове виконання вже ухваленого рішення суду, проте не передбачає конкретних випадків, коли це право суд може застосувати. Серед широко загалу юристів - це суб’єктивне право судді на кшталт «на розсуд суду». З іншого боку така невизначеність спокушає суддю на неправомірну вигоду. Адже, як в справі, що ми розглядаємо, можна ухвалити рішення про стягнення десятків мільйонів, проте надати відстрочку у стягненні цих коштів на 3 роки. Зрозуміло, що за 3 роки, команда юристів може перевести активи підприємства будь-якого розміру.

Право суду надати відповідачу відстрочку передбачено і у ст. 121 ГПК, і у ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження».

В цій справі ВГСУ залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасоване рішення ухвалу суду про відстрочення рішення суду про стягнення коштів на 30 місяців заначив наступне. Перелік "обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення" у національному законодавстві є доволі нечітким. Обмеження стосовно можливого та допустимого строку відстрочки (розстрочки) виконання остаточного рішення у законі відсутнє. Відповідно, суд, який приймав рішення, має широкі дискреційні повноваження щодо підстав та строку для надання відстрочки виконання рішення, і у кожному конкретному випадку за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази і вирішує питання про наявність чи відсутність обставин для вчинення таких процесуальних дій.

Проте так чи інакше, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Аналізуйте судовий акт: Незадовільний фінстан відповідача та криза у державі не є підставою для розстрочення виконання рішення суду, адже сторони справи перебувають у рівних економічних умовах (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 914/1488/15)

До цієї ухвали ВГСУ вважалось, що задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду – це право суду, яке суд реалізує на власний розсуд. Іноді відповідачу було достатньо написати заяву, подати суду дані про кредиторську заборгованість, заборгованість із заробітної плати, вже ухвалені рішення, за якими безспірно стягувались кошти, і це все разом було достатніми підставами для надання судом розстрочки (відстрочки) на рік чи більше. Особливо це працювало для сільськогосподарських підприємств, які мають прибутки тільки восени, державних підприємств, комунальних підприємств, тощо.

Так трапилось і в цьому випадку в суді першої інстанції, коли відповідачу задовільнили заяву про розстрочення з підставим відсутності коштів та економічної кризи в державі. Проте, суд апеляційної інстанції, і з ним погодився суд касаційної інстанції, скасували цю ухвалу і зазначили наступне. По-перше- і відповідач, і позивач знаходяться у рівних економічних умовах і в одній державі, тому незадовільний фінансовий стан відповідача є недостатньою причиною для розстрочення. По-друге, і це важливо, відповідачем НЕ надані докази, які ускладнили або зробили би неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів, якщо суд би не задовільнив заяву відповідача про розстрочення.

Отже, знову ВГСУ говорить А – «немає доказів», проте не говорить Б – « які це повинні бути докази». Ясно одне, як було раніше – вже не працює, і вочевидь нас чекає нова судова практика в цій частині господарського процесу: розстрочення та відстрочення виконання рішення суду