Стаття 12. Форми господарського судочинства

Аналізуйте судовий акт: Неприйняття рішення про дозвіл на розроблення техдокументації із землеустрою не є підставою виникнення спору про право цивільне, що обумовлює підвідомчість спору адміністративному суду 

 Судова справа, що пропонується увазі користувачів сайту відповідає, принаймні, на два питання. Перше, - чи можливо через суд зобов’язати місцеву владу  прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). І друге, - який саме суд має розглядати такий позов. Відповідь на перше питання є очевидною, адже за приписом частині другій статті  124  Конституції України юрисдикція   судів   поширюється   на   всі  правовідносини,  що виникають у державі, а згідно з частиною четвертою  статті  13 Конституції України держава забезпечує захист  прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Історія ж відповіді на друге питання така. Фізичною особою-підприємцем, що не є учасником цієї судової справи, складено нотаріально засвідчену заяву, відповідно до якої він  не заперечує проти вилучення орендованої ним  земельної ділянки на користь кооперативу (позивач). З огляду на це кооператив звернувся до міської ради із відповідною заявою. Проте, міською радою рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не прийнято. Жодної мотивації відмови у прийнятті рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, або зауважень до поданих документів не наведено, що і стало підставою для звернення кооперативу до господарського суду з відповідним позовом.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, - зобов'язано міську раду прийняти рішення, яким надати кооперативу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Але постановою  апеляційного господарського суду це рішення скасовано та припинено провадження у справі, з чим погодився і ВГСУ.

ВГСУ наголосив, що відповідно до ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у т.ч. щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Системний аналіз норм права дає підстави вважати, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду), так само як і відмова в наданні  відповідного дозволу не засвідчує порушення права на земельну ділянку, яке ще не виникло, а констатує лише порушення права на отримання дозволу органу розпорядження землею.

Відтак, з огляду на те, що у спірних правовідносинах питання прийняття відповідачем рішення про надання такого дозволу буде лише наслідком здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій в частині розпорядження землями територіальної громади, і воно не є самостійною підставою для констатації наявності спору про право цивільне, що вказує на публічно-правовий характер такого спору, а це в свою чергу, свідчить про підвідомчість цього спору адміністративному суду.

Як зазначив касаційний суд, аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15.

Доречно нагадати, що саме така позиція також ви словна ВСУ у постановах від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, та від 11 жовтня 2016 року № 21-1625а16. Разом з цим заслуговують на увагу інші позиції Верховного Суду України (див.,наприклад, постанову від 11 жовтня 2016 року № 21-2158а16 і постанова від 22 листопада 2016 року № 21-1932а16), в яких зазначено, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації)  оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Отже, є підстави вважати, що правильне визначення підвідомчості подібних спорів залежить від комплексу факторів, і один з них, - це присутність у спорі правовідносин власності чи зобов’язань за цивільно-правовим договором. За наявності останніх слід вести мову про не підвідомчість спору адміністративному суду.

Аналізуйте судовий акт: Спори про визнання недійсним рішення загальних зборів, які порушують права осіб, які НЕ є учасниками товариства не розглядаються за правилами господарського судочинства –п 4, ч.1, ст. 12 ГПК України (ВСУ від 1 лютого 2017р., № 3-1299гс16)

Фабула судового акту: Постанова ВСУ, яка роз’яснює межі підвідомчості корпоративних спорів господарським судам і скасовує три «по суті правильних» судових актів у справі, які ухвалені на користь позивача, але помилково за правилами господарського судочинства.  

Пункт 4, ч.1, ст. 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов’язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; Разом з цим, закон визнає учасником товариства лише ту особу, яка є власником його частки у статутному капіталі.

ВСУ підкреслив, що недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які НЕ є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

У справі, що переглядалась позивач намагався визнати рішення загальних зборів товариства А недійсними, проте позивач НЕ був учасником товариства А, а був учасником товариства Б. При цьому саме товариство Б було в свою чергу учасником товариства А. І тут ВСУ констатував хибність розширеного тлумачення поняття «корпоративні спори», які підвідомчі господарським судам. 

Скасовуючи попередні судові акти у справі ВСУ звернув увагу не те, що суди приймали до розгляду позов керуючись положеннями про істотну участь  ЗУ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». ВСУ зазначив, що цей закон не регулює корпоративні відносини, і наведені у ньому визначення термінів не можуть бути вирішальними при визначенні підвідомчості справи господарському суду. У підсумку ВСУ припинив провадження у справі. 

Аналізуйте судовий акт: Спір між учасниками товариства (фізичними та юридичними особами) щодо часток у статутному капіталі вирішується за правилами господарського судочинства (ВСУ від 14 вересня 2016 р. у справі № 6-457цс16)

Фабула судового акту: Увага: спільне засідання господарської та цивільної палат ВСУ: Конкретизоване чергове питання підвідомчості спорів. ВСУ скасував всі судові рішення та закрив провадження у справі про спір між учасниками (фізичними та юридичними особами) щодо часток у статутному капіталі  товариства з обмеженою відповідальністю, який розглядався в порядку, передбаченому ЦПК України. ВСУ встановив, що така категорія спорів повинна розглядатись за правилами господарського судочинства.  

Правова позиція ВСУ від 14 вересня 2016 року у справі № 6-457цс16: Продаж частки у статутному капіталі товариства означає відчуження сукупності корпоративних прав та обов’язків, пов’язаних з участю особи в товаристві, серед яких, зокрема право на управління товариством, на отримання частини прибутку від діяльності товариства. Особа, яка придбала частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у встановленому порядку, одночасно отримує право на участь у вказаному  товаристві.

Оскільки спір виник між учасниками товариства щодо купівлі-продажу часток у статутному фонді цього товариства, що пов’язано з розпорядженням корпоративними правами, тому спір є корпоративним, а отже справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.