Стаття 11. Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит

Аналізуйте судовий акт: Списання банком коштів з рахунку отримувача споживчого кредиту поза межами строку позовної давності та без законних на те підстав прямо заборонено Законом України «Про захист прав споживачів» (ВССУ, справа № 173/1535/15-ц, 09.11.16)

Громадянин звернувся до суду із позовом до банку в порядку захисту прав споживачів, посилаючись на та, що 21 липня 2006р. в магазині ним було придбано мобільний телефон. Для придбання цього телефону між ним та банком було укладено кредитний договір, відповідно до якого банк перерахував кошти за придбаний телефон, а він, повинен був повернути банку кошти та сплатити відсотки за користування кредитом.

В період 2006-2007 років він здійснював деякі платежі банку, та вважав, що повернув кредит у повному розмірі і сплатив відсотки, проте у 2015 року після його працевлаштування та отримання зарплатної картки цього ж банку , останній без будь-яких виконавчих документів та попереджень, зняв з його рахунку кошти. За поясненнями працівників банку, кошти були списані в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, а тому просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно списані гроші в сумі 12667 грн. 46 коп.

Рішенням суду перщої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду   позов задоволено, стягнуто з банку на користь позивача вказану грошову суму, незважаючи на відсутність доказів повернення заборгованості. Касаційний суд з такими рішеннями погодився, виходячи, зокрема з наступного.

Згідно із п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, тому суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та встановили, що банк здійснив списання коштів з рахунку позивача поза межами строку позовної давності та без законних на те підстав, що прямо заборонено наведеною нормою закону.

Довідка:  доречно зазначити, що  відповідно до роз’яснень пленуму ВССУ,  при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному звязку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (п. 31 постанови від 30.03.12 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»)

Аналізуйте судовий акт: Комісії щомісяця за обслуговування кредиту є незаконними, якщо банк не доведе, які саме послуги надаються позичальнику за таку комісію (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1746цс16)

 Фабула судового акту: Жадібність банків немає меж, тому поряд із законними і логічними процентами за користування кредитними коштами, банки прописують прямі та завуальовані комісії, на які позичальник при підписанні кредитного договору може навіть і не звернути увагу. Наприклад, це щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Що це взагалі таке?

Саме таким питання перейнявся ВСУ, коли розглядав цю справу і формулював правову позицію.  І зрозумілою відповіді від представників банку ВСУ не отримав. А отримав пояснення на кшталт «позичальник підписував договір – тому «бачили очі, що купували».  ВСУ такій підхід не задовільнив, то він скасував ухвалу ВССУ, рішення суду апеляційної інстанції і залишив в силі рішення суду першої інстанції. Цим рішенням визнано недійсним умову договору споживчого кредитування, яка зобов’язує позичальника щомісячно сплачувати банку комісію за обслуговування кредиту з моменту його укладання.   

Отже, розпочинається епоха визнання недійними умов кредитних договорів, якими банки встановлюють для позичальників купу незрозумілих комісій! 

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1746цс16: Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.