Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19)

Фабула судового акта: В цій справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду дійшов категоричного висновку про те, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця (позивач) за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Саме з таким результатом розглянуто позов особи про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини і касаційну скаргу іншого претендента на спадщину – брата позивача, який стверджував, що позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо його проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини. Як стверджував скаржник, позивач дійсно відвідував батька, привозив йому продукти, однак ніколи постійно не проживав з ним.

Оскільки в постанові ВС/КЦС не приділено уваги доказовій базі рішення, є сенс навести деякі з них, що зазначені в постанові апеляційного суду, а саме: підтвердження самим відповідачем пояснень позивача про те, що він здійснював догляд за батьком, хоча «догляд, на його думку, був неналежним, оскільки позивач щоденно уходив на роботу, інколи їздив до м. Миколаєва по особистим та робочим справам».

Даний факт знайшов відображення в акті проживання, складеному головою квартального комітету та підписаний трьома сусідами, які допитані судом в якості свідків і підтвердили факт постійного проживання позивача разом з батьком з 2011 по час смерті батька. «Та обставина, що вказані особи не знають подробиць життя сім'ї … не впливає на достовірність тих фактів, з приводу яких вони давали пояснення».

Аналізуйте судовий акт: Спадкоємець вважається таким, що проживав разом із спадкодавцем і прийняв спадщину, навіть, якщо перебував у тривалому відрядженні, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини (ВССУ від 2 листопада 2016р., № 716/309/14-ц)

ВС: Та обставина що позивач не знав про смерть спадкодавиці, оскільки вона проживала в іншому населеному пункті, не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини (справа № 198/476/16-ц, 18.01.18)

ВС/КЦС: Незвернення спадкоємця за оформленням спадкових прав на належну йому земельну частку (пай) після смерті спадкодавця не є підставою для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді (ВС/КЦС, справа № 2о-55/2008, 4.07.18)

ВС/КАС: Суд не має права позбавити спадкоємця обов’язкової частки у спадщині, такий спосіб захисту прав інших спадкоємців законодавством не передбачений (ВС/КАС від 30 травня 2018р. у справі № 483/597/16-ц)

Непрацездатність спадкоємця для отримання обов’язкової частки у спадщині на підставі ст. 1241 ЦК України повинна бути доведена в момент відкриття спадщини (ВССУ від 226 квітня 2016р. у справі № 204/8193/2014-ц)

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 484/747/17

провадження № 61-44149св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Первомайську Миколаївської області помер його батько - ОСОБА_6. Після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1. За законом спадкодавцями першої черги є він та його брат - ОСОБА_5

З листопада 2011 року він проживав разом із батьком у квартирі АДРЕСА_1 та здійснював догляд за ним, хоча і був зареєстрований за іншою адресою.

Після смерті батька, із заявою про прийняття спадщино до нотаріуса він не звертався, оскільки вважав, що спадкове майно він набуде у власність на підставі спадкового договору, укладеного між ним і батьком 06 травня 2011 року. Однак, рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 червня 2014 року цей спадковий договір було визнано недійсним.

На підставі вказаного, він пропустив установлений законом строк для прийняття спадщини, однак на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкоємцем.

Вказував, що документів, які підтверджуються його проживання з батьком він не має, ОСОБА_4 просив суд встановити факт його проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 28 листопада 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини і визнати за ним право власності на вищезазначену квартиру.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 грудня 2017 року позовну вимогу ОСОБА_4 про визнавання права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом за заявою позивача залишено без розгляду.

Рішенням Первомайського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 дійсно доглядав за своїм батьком, піклувався про нього, допомагав йому по господарству. Однак, ці обставини не свідчать про те, що позивач на час відкриття спадщини постійно проживав зі спадкоємцем, а лише вказують, що він виконував свій обов'язок щодо надання допомоги своїм непрацездатним батькам. Крім того, факт постійного проживання особи може бути встановлений лише на підставі документів, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, які позивачем у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України надані не були.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Первомайського районного суду Миколаївської області від 05 червня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 28 листопада 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1.

Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Встановлення такого факту йому необхідно для вирішення спадкових прав.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є необґрунтованою, оскільки позивач у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо його проживання зі спадкоємцем на час відкриття спадщини. Так, позивач дійсно відвідував батька, привозив йому продукти, однак ніколи постійно не проживав з ним. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не врахував показання свідків, зокрема, дільничного лікаря, яка вказала, що батько з 2011 року, після смерті матері, проживав один.

У листопаді 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частин третьої і четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

З урахуванням вказаного, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_4 зі спадкодавцем ОСОБА_6 з 28 листопада 2011 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки встановлення цього факту необхідне йому для вирішення спадкових прав.

Доводи касаційної скарги стосуються лише переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк