Посилання на конкретну фізичну особу у контексті зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (ВС/КЦС, № 484/2781/19-ц)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube
Посилання на конкретну фізичну особу у контексті зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (ВС/КЦС, № 484/2781/19-ц) - 0_36812500_1611563913_600e838959e51.jpg

Фабула судового акту: При вирішенні справ про захист честі, гідності та ділової репутації суди як правило оперують поняттями достовірності тієї чи іншої інформації, яка на думку позивача спричиняє шкоду особі щодо якої її розповсюджено, а також поняттю «оціночності» тих чи інших суджень та тверджень з боку відповідача.

У даній справі депутат міської ради звернувся із позовом до іншого депутата зі своєї ж фракції із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що на засіданні бюро парторганізації відповідач у своєму виступі поширив інформацію, що він здійснив замах на його життя з власною помстою у зв`язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов задовольнив. Приймаючи таке рішення суди послались на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача, які за диспозицією статті 129 КК України є кримінальним правопорушенням, за відсутності факту скоєння такого правопорушення позивачем необхідно вважати саме твердженнями, а не оцінюючими судженнями.

Відповідачем на вказані рішення було подано касаційну скаргу, яку КЦС залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції – без зміни.

Мотивуючи таке рішення КЦС послався на те, що за положеннями ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

З сукупності норм ст. 62 Конституції України та ст. 17 Кримінального процесуального кодексу випливає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Отже у даному випадку висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє останній, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Проте, у матеріалах справи міститься довідка органу досудового розслідування про те, що згідно з яким у останнього відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження, розповсюджені відповідачем дані є недостовірними.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Недопустимим є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні (ВС/КЦС у справі № 642/2581/17 від 09.12.2020)

Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору (ВС/КЦС у справі № 757/32917/17-ц від 07.05.2020)

Оприлюднення інформації про кримінальні провадження із зазначенням імені особи за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, стосовно неї, є незаконним і порушує її права (ВС/КЦС,справа № 760/20787/18, 31.10.19)

Звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію (ВС/КЦС,справа № 523/4380/15-ц, 20.12.18)

Критика публічної особи, навіть і перебільшена, не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 761/8035/16-ц від 28.03.2018)

Постанова

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 484/2781/19-ц

провадження № 61-13499св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Сакари Н. Ю., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020 року у складі судді Закревського В. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина» відповідач у своєму виступі поширив інформацію, що він здійснив замах на його життя з власною помстою у зв`язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації. Така інформація є недостовірною і поширена з метою опорочити його честь, гідність та ділову репутацію як публічної особи - депутата Первомайської міської ради, члена партії Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина», оскільки цей наклеп справляє враження на суспільство, що його дії є аморальними та зневажливими щодо закону. Звинувачення у вчинені злочину спричинили моральні страждання і переживання, так як він був принижений в очах членів партії, депутатів, мешканців територіальної громади і був вимушений постійно виправдовуватися.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію: «Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції «Батьківщина» - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою ОСОБА_1 з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ..», - поширену 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина» та відшкодувати 50 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію: «Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції «Батьківщина» - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою ОСОБА_1 з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ..», - поширену 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина». Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що аналіз змісту досліджуваної інформації дозволяє визначити її наступні характеристики: ОСОБА_1 прямо називається та пов`язується у свідомості однопартійців з кримінальними діями щодо відповідача у справі. Виступає у заяві відповідача на засіданні бюро як аморальна, жорстока, бездушна особа, яка з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь може здійснити навіть замах на вбивство голови фракції. Вказана інформація не містить будь-яких припущень, викладена в стверджувальній формі, оскільки розповідається автором від свого імені, як особи, яка постраждала в цій ситуації та приклала не мало зусиль у розголошенні корупційних схем позивача у ЗМІ, що робить цю інформацію ще більш достовірною перед членами бюро. Крім того, суду не надано доказів про те, що депутат міської ради ОСОБА_1 скоїв замах на життя голови фракції «ВО «Батьківщина», депутата міської ради ОСОБА_2 , у тому числі з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь, хоча за статтею 81 ЦПК України, такий обов`язок покладено саме на відповідача.Більше того, особисті твердження ОСОБА_2 спростовуються листом Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області від 22 травня 2019 року № Г-203/7019, згідно з яким у провадженні СВ Первомайського ВП ГУНП відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження, крім кримінального провадження № 12019150110000638 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369-2 КК України, в якому позивача допитано як свідка. Оскільки розповсюджена інформація про ОСОБА_1 є недостовірною, містить пряме обвинувачення у неправомірній поведінці позивача, то немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висловлювання відповідача щодо дій позивача, які в силу статті 129 КК України є кримінальним правопорушенням, за відсутності факту скоєння такого правопорушення позивачем необхідно вважати саме твердженнями, а не оцінюючими судженнями.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У вересні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 686/7636/17 (провадження № 61-14875св18) та від 28 лютого 2020 року у справі № 712/3220/18-ц (провадження № 61-10616св19).

Також як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суди необґрунтовано відхилити клопотання про дослідження доказів та інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Суд не задовольнив клопотання про допит свідків, які могли підтвердити, що 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина» ОСОБА_2 був відсутній.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів відповідають нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 є депутатом Первомайської міської ради Миколаївської області, обраний від Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина».

27 березня 2019 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 від 26 березня 2019 року зареєстровано провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 129 КК.

24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина», в якому приймало участь 6 із 9 його членів розглядалось, в тому числі питання «Аналіз дій депутата міської ради, члена бюро ОСОБА_1 ».

Із цього питання порядку денного виступив голова фракції «Батьківщина» у Первомайській міській раді Миколаївської області ОСОБА_2 , який серед іншого, зазначив «Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції «Батьківщина» - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою ОСОБА_1 з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ».

За даними начальника СВ Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області від 22 травня 2019 року, кримінальні провадження щодо ОСОБА_1 відсутні, а також зазначено, що він був допитаний як свідок у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 3692 КК України.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому. Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє ОСОБА_2 , підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності ОСОБА_1 до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада2000 року).

Суд зауважує, що оскаржувані твердження зроблені не в рамках кримінального провадження, а упродовж засідання бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина». Твердження, зроблені депутатом ОСОБА_2 щодо вчинення злочину іншим депутатом - ОСОБА_1 , зокрема замах на життя голови фракції «Батьківщина», були далекими від обережних.

Враховуючи викладене, за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , депутат ОСОБА_2 під час засідання бюро поширив щодо ОСОБА_1 інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а саме те, що він здійснив замах на життя голови фракції «Батьківщина».

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що поширена ОСОБА_2 інформація про ОСОБА_1 не є оціночними судженнями.

Крім того, у своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суд в оскаржуваних судових рішеннях не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 686/7636/17 (провадження № 61-14875св18), Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 712/2320/18-ц (провадження № 61-10616св19).

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

У справі № 686/7636/17 (провадження № 61-14875св18), на яку міститься посилання як на приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах, судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті ВГО «Журналісти проти корупції» ОСОБА_5 , який є журналістом та головою Хмельницького осередку цього громадського об`єднання, розмістив статтю: «Дурість Шепетівських чиновників? Хто перевірить ТОВ «Шепетівка Енергоінвест» на корупційні дії?», за змістом «… Не важко зрозуміти, що користуючись своїм посадовим становищем ОСОБА_6 намагається своїми діями приховано вимагати хабара. Всі мої зауваження, що в одному випадку ТОВ діє протизаконно і порушує низку законодавчих актів, на ОСОБА_6 ніякого впливу не мали», «… на сьогодні ТОВ «Шепетівка Енергоінвест» так і не надала громадянці С. довідку про стан оплати за спожиту теплову енергію. Я думаю, що ні в кого не має сумніву, що чиновники тепломережі, своїми діями і користуючись службовим становищем, намагаються спонукати і примусити громадянку С. дати хабар». Верховний Суд погодився з тим, що висловлювання відповідача є оціночним судження, яке не підлягає спростуванню.

Наведене свідчить про те, що хоча вимоги в обох справах і стосувалися захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, проте обставини справи, зміст поширеної інформації та суб`єктний склад (зокрема, преса, яка виконує роль «сторожового пса суспільства») у порівнюваних справах є абсолютно різними.

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 712/2320/18-ц (провадження № 61-10616св19), зроблений висновок про те, що ОСОБА_8 , щодо якого поширена спірна інформація, був публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації щодо такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Разом з тим, у справі, що переглядається, ОСОБА_1 хоча і є публічною особою, яка потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики з приводу того, як він виконував або виконує свої функції, проте поширена щодо позивача інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, а отже, наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою вказаною заявником, яка наведена як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.

Доводи заявника про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів та інше клопотання учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання ОСОБА_2 про допит свідків, виходив із того, що він без поважних причин не з`являвся у судові засідання та не подавав цього клопотання у суді першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо недоведеності та переоцінки доказів у справі, таким доводам надавалась оцінка судом апеляційної інстанції і вони мотивовано відхилені. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2020року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

2725
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
ЕСПЧ
0