15.04.2019 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Невірне зазначення норми закону у наказі, як підстави для звільнення, не свідчить про незаконність такого наказу (ВС/КЦС № 524/3490/17-ц від 27.03.2019)

Невірне зазначення норми закону у наказі, як підстави для звільнення, не свідчить про незаконність такого наказу (ВС/КЦС № 524/3490/17-ц від 27.03.2019) - 0_61930500_1555236119_5cb3051797387.jpg

Фабула судового акту: У даному випадку судами розглядався трудовий спір про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги звільнений працівник вмотивував тим, що він був незаконно звільнений з роботи, оскільки заяву про звільнення за згодою сторін подав під психологічним тиском.

Суди першої та апеляційної інстанцій з такими доводами позивача не погодились та визнали звільнення законним.

Працівник із такими рішеннями не погодився та подав касаційну скаргу ,яку вмотивував тим, що підставою для звільнення у заяві зазначено пункт 1 статті 36 КЗпП України, проте в наказі підставою для звільнення зазначено за угодою сторін, пункт 1 статті 26 КЗпП України, отже, в обох документах звільнення відбулося за різними статтями та причинами. Крім того, суди не перевірили, що заява про звільнення за згодою сторін написана під психологічним тиском та в умовах шантажу.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та надаючи оцінку законності судовим рішенням Касаційний цивільний суд визнав останні законними та вказав, що підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України. При цьому однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін, що визначено пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

При цьому доводи скаржника про те, що підставою для звільнення у заяві зазначено пункт 1 статті 36 КЗпП України, проте в наказі підставою для звільнення зазначено за угодою сторін, пункт 1 статті 26 КЗпП України, отже, в обох документах звільнення відбулося за різними статтями та причинами, є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися із заявою про виправлення описки у наказі про звільнення, при цьому зазначена описка не впливає на правильність та обґрунтованість висновків судів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не перевірили, що заява про звільнення за згодою сторін написана під психологічним тиском та в умовах шантажу, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, адже суди дали належну правову оцінку єдиному доказу, а саме аудіо запису розмови, яким не підтверджено факту вчинення психологічного тиску відповідачем на позивача під час написання заяви про звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Аналізуйте судовий акт: Звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, не обмежується будь-яким строком (ВС/КЦС,справа № 134/1781/16-ц, 05.12.18)

Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви працівника й можливе у відпустці/на лікарняному (ВС/КЦС у справі № 640/498/17-ц від 26 грудня 2018 р.)

Не є порушенням трудової дисципліни невиконання обов'язків, які виходять за межі трудових або виходять за межи трудового договору (ВС/КЦС № 336/3679/17 від 21.03.2018)

Визнання наказу про звільнення незаконним АВТОМАТИЧНО тягне за собою поновлення працівника на роботі та обов'язок роботодавця виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу (справа № 223/30/16-ц від 25.09.2017)

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 524/3490/17-ц

провадження № 61-31015св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Джей Ті Інтернешнл Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2017 року у складі судді Рибалки Ю. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Мартєва С. Ю., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Джей Ті Інтернешнл Україна» (далі - ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він був незаконно звільнений з роботи, оскільки заяву про звільнення за згодою сторін подав під психологічним тиском.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_4 просивпоновити його на роботі на посаді машиніста автоматизованих ліній переробки тютюну четвертого розряду виробництва сигарет, папірос та тютюну ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна» та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що звільнення позивача проведено відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для звільнення у заяві зазначено пункт 1 статті 36 КЗпП України, проте в наказі підставою для звільнення зазначено за угодою сторін, пункт 1 статті 26 КЗпП України, отже, в обох документах звільнення відбулося за різними статтями та причинами. Крім того, суди не перевірили, що заява про звільнення за згодою сторін написана під психологічним тиском та в умовах шантажу.

У листопаді 2017 року від ПАТ «Джей Ті Інтернешнл Україна» надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 працював у відповідача на посаді машиніста автоматизованих ліній переробки тютюну четвертого розряду виробництва сигарет, папірос та тютюну.

16 березня 2017 року подав заяву про звільнення з роботи за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Цього ж дня сторонами, за взаємною згодою, підписано угоду про припинення трудового договору.

16 березня 2017 року виданий наказ № С13-К про звільнення позивача, з яким останній ознайомлений, отримав його копію, копію угоди про припинення трудового договору (звільнення) за взаємною згодою сторін та трудову книжку. При звільненні позивач отримав вихідну допомогу (компенсацію) від роботодавця у сумі 118 090,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) статтею 45 цього Кодексу.

Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли правильних висновків що звільнення ОСОБА_4 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що підставою для звільнення у заяві зазначено пункт 1 статті 36 КЗпП України, проте в наказі підставою для звільнення зазначено за угодою сторін, пункт 1 статті 26 КЗпП України, отже, в обох документах звільнення відбулося за різними статтями та причинами, є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений можливості звернутися із заявою про виправлення описки у наказі про звільнення, при цьому зазначена описка не впливає на правильність та обґрунтованість висновків судів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди не перевірили, що заява про звільнення за згодою сторін написана під психологічним тиском та в умовах шантажу, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, адже суди дали належну правову оцінку єдиному доказу, а саме аудіо запису розмови, яким не підтверджено факту вчинення психологічного тиску відповідачем на позивача під час написання заяви про звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

4175
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
ЕСПЧ