Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви працівника й можливе у відпустці/на лікарняному (ВС/КЦС у справі № 640/498/17-ц від 26 грудня 2018 р.)

Фабула судового акту: Традиційно, великим головним болем роботодавців було звільнення працівника, з яким укладався строковий трудовий договір, адже наприкінці такого строку працівник часто йшов на лікарняний, й такий стан справ міг тривати місяцями.

Крапку в цьому питанні й різному правозастосуванні поставив Верховний Суд в постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 640/498/17-ц (провадження № 61-5428св18), в якій акцентовано увагу на наступних ключових моментах.

1. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
2. Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
3. Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.
4. Згідно з пунктом 2 части першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
5. Звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України.
6. Верховний Суд дійшов висновку, що докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права, відтак касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, адже відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що позивача було призначено вчителем англійської мови на підставі трудового договору, відповідно до умов якого сторонами було погоджено строк його дії, а саме - по 19 серпня 2016 року, та відповідно по закінченню трудового договору наказом від 19 серпня 2016 року звільнено позивача із займаної посади, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством.

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 640/498/17-ц

провадження № 61-5428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради,

представники відповідача: Ліпейко Володимир Іванович, Головченко Євген Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення Київського районного суду

м. Харкова від 02 березня 2017 року в складі судді Попрас В. О. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 вересня 2015 року вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем та займала посаду вчителя англійської мови у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 110. З 16 червня 2016 року по 12 серпня 2016 року вона перебувала у тарифній відпустці та з урахуванням вихідних днів повинна була стати до роботи 15 серпня 2016 року. 13 серпня

2016 року рекомендованим листом вона надсилала адміністрації школи заяву про продовження відпустки у зв'язку із тим, що у період з 21 червня 2016 року по 07 липня 2016 року вона перебувала на лікарняному. Проте, наказом

від 19 серпня 2016 року №487-к/тр її звільнено з посади на підставі

пункту 2 статті 36 КЗпП України. Вважала, що її звільнено незаконно, оскільки щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку. Також, вважала, що строк звернення до суду нею не пропущено, оскільки трудову книжку отримано нею лише 14 грудня 2016 року.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради від 19 серпня 2016 року № 487-к/тр про звільнення ОСОБА_4 з посади вчителя англійської мови у Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 110 Харківської міської ради Харківської області (далі - ХЗОШ), а також поновити її на вказаній посаді.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 12 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що звільнення позивача проведено з додержанням вимог чинного трудового законодавства.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

У березні 2018 року Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що наказом Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради від 17 вересня 2015 року №775-к/тр

ОСОБА_4 була призначена вчителем англійської мови у ХЗОШ з 21 вересня 2015 року по 19 серпня 2016 року, на підставі її заяви від 17 вересня 2015 року, уклавши трудовий договір відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України.

З 16 червня 2016 року по 12 серпня 2016 року ОСОБА_4 перебувала у тарифній відпустці.

У період з 21 червня 2016 року по 07 липня 2016 року ОСОБА_4 знаходилася на лікарняному.

13 серпня 2016 року ОСОБА_4 направила рекомендованим листом на адресу ХЗОШ заяву про продовження відпустки.

Під час перевірки, проведеної Головним управлінням держпраці у Харківській області, було встановлено, що вказаний лист ХЗОШ було отримано 18 серпня 2016 року та передано директору ХЗОШ 22 серпня 2016 року про що

ОСОБА_4 була повідомлена листом від 13 жовтня 2016 року

№ Т-659/02ю04/12.-14/8086.

Наказ про продовження відпустки ОСОБА_4 не видавався.

Наказом Управління освіти адміністрації Київського району Харківської міської ради від 19 серпня 2016 року №487-к/тр на підставі подання ХЗОШ

ОСОБА_4 звільнено з посади вчителя англійської мови у ХЗОШ, відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Факт відмови ОСОБА_4 19 серпня 2016 року від ознайомлення під підпис з наказом про її звільнення, про відмову отримати трудову книжку та грошові кошти, нараховані як розрахунок при звільненні, зафіксовано відповідними актами.

Листом від 19 серпня 2016 року № 637 адміністрацією ХЗОШ № 110 було повідомлено ОСОБА_4 про необхідність отримати трудову книжку та остаточний розрахунок.

Копію наказу від 19 серпня 2016 року № 487-к/тр про звільнення ОСОБА_4 отримала 21 серпня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Припинення трудового договору по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже виразив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно він виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений.

Згідно з пунктом 2 части першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40 41 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10 60 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що позивача було призначено вчителем англійської мови на підставі трудового договору, відповідно до умов якого сторонами було погоджено строк його дії, а саме - по 19 серпня 2016 року, та відповідно по закінченню трудового договору наказом від 19 серпня 2016 року звільнено позивача із займаної посади, дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача з роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, відповідачем дотримані всі вимоги передбачені трудовим законодавством.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П. Курило

М. Є. Червинська