У разі досягнення особою повноліття на момент постановлення судового рішення примусові заходи виховного характеру до неї не застосовуються (ВС/ККС № 198/8/17 від 12.04.2018)

Фабула судового акту: Положеннями частини 2 статті 97 Кримінального кодексу України визначено, що примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Водночас ч. 1 ст. 105 КК України передбачено, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. При цьому до такої особи застосовуються певні примусові заходи, перелік яких визначено ч. 2 ст. 105 КК України.

У даній справі ухвалою місцевого суду у застосуванні примусових заходів виховного характеру стосовно винної особи було відмовлено у зв’язку із досягненням останньою на час постановлення ухвали повноліття.

Проте, апеляційним судом таке рішення було скасовано. Мотивуючи своє рішення суд апеляційної інстанції вказав, що положеннями ст. 501 КПК України передбачено, що в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд приймає лише 2 види рішень: ухвалу про застосування примусових заходів виховного характеру, якщо прокурором буде доведено вчинення неповнолітнім, зазначеним у ст. 498 КПК України, суспільно-небезпечного діяння, чи ухвалу про відмову в застосуванні примусових заходів виховного характеру, якщо суд дійде висновку, що прокурор під час судового розгляду не довів факт вчинення суспільно-небезпечного діяння неповнолітнім, і закриває провадження, інших підстав для відмови в застосуванні примусових заходів виховного характеру законом не передбачено.

З урахуванням вказаної норми закону апеляційний сул вказав, що з урахуванням викладеного, щодо винної особи, яка до досягнення віку кримінальної відповідальності, у віці 15 років, вчинила суспільно-небезпечне діяння, що має ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до закону слід застосовувати особливий порядок здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, незважаючи на те, що він досяг повноліття під час здійснення кримінального провадження, та згідно із ст. 498 КПК України застосувати примусові заходи виховного характеру. З урахуванням того, що перелік примусових заходів є вичерпним, колегія суддів прийшла до висновку, що до нього можливо застосувати примусовий захід виховного характеру-застереження.

Проте із таким висновком не погодився Касаційний кримінальний суд.

Так переглядаючи справу за касаційною скаргою захисника ККС зазначив, що застосовуючи до винної особи примусовий захід медичного характеру у вигляді застереження, апеляційним судом залишено поза увагою, що застереження, як примусовий захід виховного характеру, визначений п.1 ч.2 ст.105 КК України полягає у роз'ясненні судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Аналіз вказаних норм ст.ст. 97, 105 КК України свідчить про те, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані виключно до неповнолітнього. Вони застосовуються, не лише за умови вчинення особою, яка після досягнення 11-річного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, а і якщо під час постановлення ухвали про застосування таких заходів, особа перебувала у неповнолітньому віці.

Проте всупереч зазначених вимог закону, суд апеляційної інстанції застосував примусові заходи виховного характеру до винної особи, яка на момент розгляду клопотання досягла повноліття.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Ст. 270 КК України (порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки) Суб’єктом зазначеного злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку (ВС/ККС справа № 657/692/15-к, 17.05.18)

ВС/ККС: Наявність попередніх судимостей за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень ст. 75 КК України (ВС/ККС № 755/6254/17 від 19.07.2018)

ВС/ККС: Особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого (ВС/ККС № 308/1397/13-к від 31.07.2018)

Заява потерпілих про призначення покарання не пов’язаного з позбавленням волі не свідчить про їх бажання звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС № 702/880/16-к від 10.05.2018)

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 198/8/17

провадження № 51-609 км 17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ляшка О.О.,

прокурора Дехтярук О.К.

захисника Михайлюка Б.Л. ( у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Михайлюка БогданаЛеонідовича на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12013040620000350 про застосування примусових заходів виховного характеру щодо

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополь Запорізької області, жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,

у зв'язку із вчиненням суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року відмовлено у застосуванні примусових заходів виховного характеру щодо ОСОБА_2, який вчинив суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, у зв'язку із досягненням ОСОБА_2, на час постановлення ухвали, повноліття.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року, апеляційну скаргу керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області задоволено, ухвалу Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 скасовано в частині відмови у застосуванні щодо останнього примусових заходів виховного характеру. До ОСОБА_2 застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження. В іншій частині ухвалу Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області залишено без зміни.

Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуваючи у віці 15 років, тобто не досягнувши віку, з якого може настати кримінальна відповідальність, не маючи права на керування транспортними засобами, 04 вересня 2013 року приблизно о 16 годині 00 хвилин, керуючи автомобілем марки «Ваз-21051», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, у салоні якого перебували пасажири ОСОБА_3, ОСОБА_4, і ОСОБА_5, слідував по правій смузі по ходу свого руху, по автомобільній дорозі «Мерефа-Павлоград-Лозова» у Юр'ївському районі Дніпропетровської області від м. Павлоград Дніпропетровської області в напрямку с.Варварівка Юр'ївського району Дніпропетровської області. У зазначений час, у зустрічному напрямку по правій смузі по ходу свого слідування здійснював рух автомобіль марки «Шкода Октавиа А-5», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7, в салоні якого знаходились пасажири ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Водій, ОСОБА_2, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, порушуючи вимоги п.14.2 «в» ПДР України, з метою обгону, виїхав на зустрічну смугу руху, де помітив автомобіль «Шкода Октавиа А-5» д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_7 Застосувавши гальмування, водій автомобіля ВАЗ 2105 ОСОБА_2 виїхав на ліве, по ходу свого руху узбіччя, де допустив зіткнення передньою частиною транспортного засобу з передньою частиною автомобіля «Шкода Октавиа А-5».

У результаті дорожньо-транспортної пригоди, пасажиру автомобіля марки «Ваз-21051» ОСОБА_3 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть останнього. Водієві автомобіля марки «ШкодаОктавиа А-5» ОСОБА_7 та пасажирам ОСОБА_8 і ОСОБА_9 були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Вимоги касаційних скарг та доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Михайлюк Б.Л. просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року відносно ОСОБА_2, якою щодо останнього застосовано примусові заходи виховного характеру у виді застереження, через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Захисник, не оспорюючи того, що ОСОБА_2 вчинив суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, стверджує, що на момент розгляду клопотання судом, ОСОБА_2 досяг повноліття, що виключає можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Михайлюк Б.Л. вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.

Прокурор Дехтярук О.К. заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Вимогами частини 2 статті 97 КК України визначено, що примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

В свою чергу, стаття 105 КК України передбачає, що примусові заходи виховного характеру, перелік яких визначений частиною другою цієї статті, можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Застосовуючи до ОСОБА_2 застереження, апеляційним судом залишено поза увагою, що застереження, як примусовий захід виховного характеру, визначений п.1 ч.2 ст.105 КК України полягає у роз'ясненні судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані виключно до неповнолітнього . Вони застосовуються , не лише за умови вчинення особою, яка після досягнення 11-річного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, а і якщо під час постановлення ухвали про застосування таких заходів, особа перебувала у неповнолітньому віці.

Із оскаржуваного судового рішення вбачається, що всупереч зазначених вимог закону, суд апеляційної інстанції застосував примусові заходи виховного характеру до ОСОБА_2, який на момент розгляду клопотання досяг повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 500 КПК України судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд при постановленні ухвали про застосування примусового заходу виховного характеру у виді застереження до ОСОБА_2, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є безумовними підставами для скасування судового рішення. Тому, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого належить урахувати вказівки касаційного суду, й ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 434 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Михайлюка Богдана Леонідовича задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2017 року стосовно ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді: