Спрощена процедура судового розгляду не застосовується у разі заперечення, зокрема, ціни цивільного позову (ВС/ККС № 728/47/15-к від 23.04.2019)

Фабула судового акту: Положеннями частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягає обставиною, що підлягає доказуванню є, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Таким чином, для розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, сторони мають визнавати і не заперечувати проти розміру завданої злочином шкоди і, відповідно, ціни цивільного позову.

У даній справі особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України та звільнено від відбування покарання із випробуванням та без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Цим же вироком було задоволено цивільні позови лікувального закладу та потерпілого.

Зазначений вирок апеляційним судом було залишено без зміни.

На вказані рішення засудженим та прокурором було подано касаційні скарги.

Так, засуджений свою скаргу вмотивував тим, що цивільний позов було розв'язано несправедливо оскільки розмір стягнутих із засудженого коштів у рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підтверджено належними доказами.

В свою чергу касаційну скаргу прокурора обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, адже засуджений, частково визнавши цивільний позов потерпілого, не повною мірою підтвердив фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, її наслідків.

Із такими доводами Касаційний кримінальний суд погодився.

Так у своїй постанові ККС вказав, що ч. 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Недотримання цих положень є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Відхиляючи доводи скаржників про порушення ч. 3 ст. 349 вказаного Кодексу, апеляційний суд обмежився цитуванням положень цієї норми, твердженням про те, що обставини вчинення злочину та кваліфікація діяння ніким не оспорювались, а сторона захисту не погоджується лише з цивільним позовом, дані на підтвердження доведеності якого було досліджено.

Однак така позиція апеляційного суду є непереконливою, адже згідно зі ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належать до предмета доказування.

Водночас, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 КПК України, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.

Аналізуйте судовий акт: Справа НЕ закривається при постановленні вироку про звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав (ВС/ККС № 60/18016/15-к від 09.04.2019)

ВС/ККС: Шкода, завдана вчинення злочину, передбаченого ст. 365 КК України, може бути і немайновою (ВС/ККС № 167/1547/15-к від 03.04.2019)

ОП ККС: За подання цивільного позову потерпілим судовий збір НЕ сплачується, а при задоволенні цивільного позову у кримінальному провадженні судовий збір із засудженого НЕ стягується (ОП ККС у справі № 187/291/17 від 23 січня 2019 р.)

Дійшла висновку, що у випадку заподіяння кримінальним правопорушенням шкоди у вигляді смерті потерпілого звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим не можливе (ВП ВС, справа № 439/397/17, 16.01.19)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 728/47/15-к

провадження № 51-3318км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор'євої І. В.,

суддів Бущенка А. П., Голубицького С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Зінорук В. В.,

захисника МазуркевичаМ.А.,

прокурора Пашкова Є. Є.,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого Халимона О. М. та першого заступника прокурора Чернігівської області на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 листопада 2016 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 липня 2016 року, залишеним без змінапеляційним судом, ОСОБА_2було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь: комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівська обласна лікарня» - 5418,25 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених закладом на лікування потерпілого; ОСОБА_3 - 99 704,03 грн та 50 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно, крім того, 37 129,54 грн - утраченого потерпілим щомісячного заробітку за період із 10 лютого 2015 року по 23 червня 2016 року; на користь держави 5413,68 грн - у рахунок відшкодування процесуальних витрат.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 19 липня 2014 року о 20:00 ОСОБА_2, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем ВАЗ-21099 (державний номерний знак НОМЕР_1), рухаючись по вул. Пушкіна у м. Бахмачі, всупереч вимогам пунктів 2.9а, 16.11 Правил дорожнього руху, не надав перевагу в русі мотоциклу Zongshen (державний номерний знак НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_3, який рухався по головній дорозі на вул. Чернігівській. Унаслідок цього ОСОБА_2 допустив зіткнення з указаним мотоциклом, водій якого отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритого переламу діалізу обох кісток лівого передпліччя та внутрішньо-суглобового переламу нижньої третини лівої стегнової кістки зі зміщенням, черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забійної рани підборіддя.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановлені щодо нього вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку скаржника, такий позов було розв'язано несправедливо, розмір стягнутих із засудженого коштів у рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підтверджено належними доказами, а висновки судів нижчих інстанцій про протилежне є необґрунтованими. Аргументуючи позицію, скаржник наголошує на відсутності у вироку розрахунків витрат, пов'язаних із посиленим харчуванням потерпілого; зазначає, що останній не підтвердив витрат у розмірі 31 188 грн на придбання металевих пластин для проведення операції, а надана квитанція на цю суму є сумнівною. Також ОСОБА_2 заперечує правомірність стягнення з нього витрат, понесених близькими родичами потерпілого (проїзд на приватних автомобілях) через відвідування ОСОБА_3 у лікарні. Крім того, засуджений вважає незаконним застосування судом індексу інфляції при визначенні розміру завданої матеріальної шкоди та помилковим розрахунок відшкодування втраченого потерпілим щомісячного заробітку. На думку скаржника, суд також необґрунтовано відхилив позовні вимоги потерпілого до страхової компанії.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК, згадані рішення щодо ОСОБА_2 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що місцевий суд не мав правових підстав для розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, адже засуджений, частково визнавши цивільний позов потерпілого, не повною мірою підтвердив фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), зокрема, її наслідків. Оскільки ОСОБА_2 вчинив ДТП у стані алкогольного сп'яніння, сторона обвинувачення вважає, що обраний засудженому захід примусу без застосування додаткового покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, є явно несправедливим через м'якість. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не усунув допущених порушень і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу ОСОБА_2, а також вважав слушними доводи у скарзі сторони обвинувачення про порушення ч. 3 ст. 349 КПК; прокурор підтримав касаційну скаргу згаданої сторони в частині м'якості заходу примусу, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді, заперечивши обгрунтованість касаційних вимог засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія судів дійшла висновку, що подані скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

У силу приписів ст. 419 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Загальними вимогами цивільного процесуального права передбачено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Недотримання цих положень є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_2 не дотримався наведених законодавчих приписів.

Так, за матеріалами провадження, вирок оскаржили в апеляційному порядку обвинувачений та прокурор. У своїх скаргах, серед іншого, вони зазначали про недодержання місцевим судом вимог ч. 3 ст. 349 КПК, що потягло за собою порушення права обвинуваченого на захист. Крім того, ОСОБА_2, наводячи конкретні доводи, майже аналогічні викладеним у касаційній скарзі, заперечував правильність вирішення цивільного позову потерпілого, а прокурор стверджував про невиправдану м'якість заходу примусу через незастосування додаткового покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Тому скаржники просили скасувати оспорюване рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Залишаючи скарги без задоволення, апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК не перевірив належним чином усіх доводів апелянтів, не зіставив їх із фактичними даними у справі й в ухвалі, не давши вичерпних відповідей із посиланням на відповідні норми права, переконливо не спростував аргументів сторін.

Відхиляючи доводи скаржників про порушення ч. 3 ст. 349 вказаного Кодексу, апеляційний суд обмежився цитуванням положень цієї норми, твердженням про те, що обставини вчинення злочину та кваліфікація діяння ніким не оспорювались, а сторона захисту не погоджується лише з цивільним позовом, дані на підтвердження доведеності якого було досліджено.

Однак така позиція апеляційного суду є непереконливою, адже згідно зі ст. 91 КПК вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належать до предмета доказування.

Водночас, виходячи зі змісту ч. 3 ст. 349 зазначеного Кодексу, якщо принаймні одна з обставин, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, заперечується стороною, спрощену процедуру судового розгляду застосовано бути не може.

У цьому провадженні характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому внаслідок ДТП, насамперед було встановлено на підставі висновку судово-медичного експерта № 101 від 28 серпня 2014 року, який під час судового розгляду не досліджувався. Між тим, відображені у ньому фактичні дані безпосередньо пов'язані з наслідками ДТП, а також з іншими проведеними на підставі ухвал суду експертними дослідженнями, якими було обґрунтовано цивільні вимоги потерпілого. Попри це при здійсненні апеляційного провадження суд не з'ясував, чи не заперечувався стороною захисту згаданий висновок від 28 серпня 2014 року під час судового розгляду, а отже, й усі фактичні наслідки вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, викладені в апеляційних скаргах доводи з питань додержання місцевим судом положень ч. 3 ст. 349 КПК належно розглянуто не було.

Визнаючи правильним вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого, апеляційний суд не перевірив, чи було його розглянуто відповідно до закону. У своїй ухвалі суд не проаналізував змісту жодного з доказів, якими обґрунтовано доведеність розміру сум, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3, а також не зазначив правової позиції щодо оцінки таких доказів із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення. При цьому суд апеляційної інстанції також залишив поза увагою те, що в оспорюваному вироку не міститься точного розрахунку присуджених сум для відшкодування матеріальної шкоди.

У контексті викладеного оскаржену ухвалу не можна вважати законною, обґрунтованою та вмотивованою, її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, про що слушно йдеться в поданих касаційних скаргах.

За таких обставин згадана ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Тому, зважаючи на доводи та вимоги у касаційних скаргах, їх слід задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи, зазначені в апеляційних скаргах, а також інші доводи прокурора та засудженого в касаційних скаргах, у тому числі щодо правомірності індексації сум відшкодування шкоди, й за результатами здійснення апеляційного провадження прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 22 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною іоскарженню не підлягає.

Судді