Непідписана керівником прокуратури постанова про призначення прокурора у кримінальному провадженні повноважень процесуальному керівнику НЕ надає (ВС/ККС № 235/6337/18 від 17.12.2019)

Фабула судового акту: Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України свого часу вніс революційну новацію щодо функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань, внесення певних відомостей до якого має своїм наслідком початок досудового розслідування кримінального провадження.

Окрім цього, до ЄРДР також вносяться відомості про особу, які здійснює досудове розслідування та прокурора, який здійснює процесуальне керівництво, основні процесуальні рішення, які прийнято у провадженні тощо.

Однак, слід звернути увагу читача, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України, а саме ст. 110 КПК України, визначає, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне. При цьому постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

Також слід зауважити, що відповідно до п. 1 Розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 № 139 до ЄРДР серед інших відомостей вносяться дані про прізвище, ім’я, по батькові керівника прокуратури, органу досудового розслідування, слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво.

Нібито все чітко і зрозуміло… Однак, на практиці виникає питання – чи є витяг з ЄРДР документом, який надає повноваження прокурору здійснювати процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні? Що має законну силу – постанова чи витяг?

Касаційний кримінальний суд однозначно говорить, що постанова.

У даній справі засудженою на вирок суду першої інстанції було подано апеляційну скаргу, яку вмотивовано тим, що процесуальне рішення у кримінальному провадженні, а саме постанова про призначення групи прокурорів не містить підпису керівника місцевої прокуратури. У зв`язку із цим вказана постанова незаконною і такою, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 110 КПК України. Отже, виходячи з положень ст. 37 КПК України, у прокурорів у кримінальному провадженні не було повноважень здійснювати та приймати будь-які процесуальні рішення, а тому всі рішення, прийняті ними, є незаконними.

Апеляційний суд такі доводи слушними не визнав та апеляційну скаргу залишив без задоволення.

Така відмова стала підставою для оскарження як вироку суду так і ухвали апеляційного суду в касаційному порядку.

ККС розглянувши доводи касаційної скарги, які були майже ідентичними доводам скарги апеляційної, визнав їх обґрунтованими та останню задовольнив.

Приймаючи таку постанову ККС зазначив, що апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи дійсно міститься постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні керівника місцевої прокуратури без підпису останнього, однак дійшов помилкового висновку про те, що у прокурора відсутній обов`язок у кожному випадку виносити постанову не врахувавши, що відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК України всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови.

Водночас постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК України.

Таким чином виходячи з положень ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 37, ч. ч. 1, 3, 6 ст. 110 КПК України, постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст. 36 КПК України, у кримінальному провадженні, є обов`язковою, як і підписання відповідною особою, що її винесла.

Не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з повноваженнями, передбаченими ст. 36 КПК, і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Долучення витягу з ЄРАУ до кримінальної справи не обов’язкове, ордера та копії свідоцтва буде достатньо (ВС/ККС № 201/1058/19 від 13.11.2019)

ВС/ККС: У разі істотних порушень КПК положення ст. 349 КПК України щодо неможливості оскарження рішення НЕ застосовуються (ВС/ККС № 128/1802/18 від 17.09.2019)

Вирішуючи питання щодо допустимості доказу, суд має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (ВС/ККС, № 639/8329/14-к,08.10.19)

Отримання доказів до внесення відомостей до ЄРДР тягне за собою визнання таких доказів недопустимими (ВС/ККС № 607/14707/17 від 07.08.2019)

Постанова

іменем України

17 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 235/6337/18

провадження № 51-2641км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Трояна О.Л.,

захисника Очеретька Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 6 грудня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду

від 19 березня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050410001472, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Димитрова Донецької області, жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої вироком Димитровського міського суду Донецької області від 22 грудня 2017 року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до двох років позбавлення волі та на підставі ст. ст. 75 76 КК звільненої від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 6 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з часу виконання даного вироку.

Цим же вироком вирішено питання щодо речового доказу та процесуальних витрат.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою в тому, що вона 30 серпня 2018 року приблизно о 14-ій год 30 хв., знаходячись у підсобному приміщенні ПрАТ «Красноармійський динасовий завод», розташованого за адресою: Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 3, скориставшись відсутністю власниці мобільного телефону ОСОБА_2 та інших оточуючих, впевнившись, що за її злочинними діями ніхто не спостерігає і вони залишаться ніким не помічені, діючи таємно, умисно викрала мобільний телефон марки «SamsungDuos» моделі SM-J200 вартістю 1665 грн 83 коп., заподіявши ОСОБА_2 матеріальну шкоду на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо неї скасувати і закрити кримінальне провадження. Вказує на те, що процесуальне рішення - постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містить підпису керівника місцевої прокуратури. У зв`язку з цим вважає зазначену постанову незаконною і такою, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Крім того, на думку засудженої, виходячи з положень ст. 37 КПК, у прокурорів у кримінальному провадженні не було повноважень здійснювати та приймати будь-які процесуальні рішення, а тому всі рішення, прийняті ними, є незаконними. Посилається на те, що апеляційний суд формально розглянув доводи її апеляційної скарги, при цьому всупереч вимогам ст. ст. 401 402 КПК в ході апеляційного розгляду до провадження було долучено Витяг з ЄРДР, що був наданий прокурором без складання відповідного письмового клопотання про долучення зазначеного доказу до справи. На обґрунтування вказаних доводів засуджена ОСОБА_1 наводить також приклади з практики Верховного Суду (справи № 754/7062/15-к та № 761/20108/15-к).

Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, подав на касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 заперечення. Просить дослідити в судовому засіданні постанову про призначення групи прокурорів від 31 серпня 2018 року, яку долучено до заперечення та вказано як оригінал, та залишити касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Троян О.Л. вважав касаційну скаргу засудженої необґрунтованою, просив у її задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без зміни.

Захисник Очеретько Є.О. підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити і скасувати судові рішення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Очеретька Є.О., прокурора Трояна О.Л.,перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин (ч. 1 ст. 433 КПК).

У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.

Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати на них вичерпну відповідь, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.

Проте при розгляді даного кримінального провадження вищенаведені вимоги закону апеляційним судом не дотримано.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду обвинувачена ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважала, що постанова від 31 серпня 2018 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні в складі прокурорів Зарубіна М.М. та Стьопіна М.О. є такою, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 110 КПК, оскільки в ній не має підпису керівника Красноармійської місцевої прокуратури. З огляду на викладене, обвинувачена вказувала на те, що відповідно до ст. 37 КПК прокурорам Зарубіну М.М. та Стьопіну М.О. не було надано повноважень прокурора у кримінальному провадженні № 12018050410001472, а тому прийняті ними процесуальні рішення та участь прокурора Зарубіна М.М. в суді першої інстанції є незаконними.

Залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченої без задоволення, апеляційний суд у повній мірі не перевірив наведені у ній доводи та не навів в ухвалі вичерпних відповідей.

Так, апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи дійсно міститься постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні керівника Красноармійської місцевої прокуратури Щепіхіна О.В. без підпису останнього, при цьому дійшов помилкового висновку про те, що у прокурора відсутній обов`язок у кожному випадку виносити постанову.

При цьому судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до положень ч. 1 ст. 110 КПК всі рішення прокурора є процесуальними рішеннями, а згідно з вимогами ч. 3 цієї ж статті рішення прокурора приймається у формі постанови.

Частиною 1 ст. 37 КПК визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Таким чином, рішення керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні є процесуальним і має бути винесено у формі постанови.

Крім того, апеляційним судом залишено поза увагою й те, що постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення, що передбачено ч. 6 ст. 110 КПК.

Дійсно, кримінальний процесуальний закон не містить вимоги про те, що постанова керівника відповідного органу прокуратури про визначення прокурора чи групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні в обов`язковому порядку має бути надана суду разом з обвинувальним актом чи під час судового розгляду.

Проте, згідно з положеннями ч. 2 ст. 92 КПК обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає, а відповідно до ст. 94 КПК обов`язок оцінки доказів з точки зору їх допустимості покладено на суд.

Оскільки ж сторона захисту поставила під сумнів легітимність процесуальних дій прокурорів та допустимість отриманих під час досудового розслідування доказів внаслідок відсутності, з точки зору сторони захисту, повноважень у прокурорів Зарубіна М.М. та Стьопіна М.О. щодо участі у кримінальному провадженні під час досудового розслідування та судового провадження, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був ретельно перевірити й оцінити надані стороною обвинувачення документи на підтвердження повноважень відповідних прокурорів.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду зазначено, що це може бути не обов`язково оригінал постанови про призначення групи прокурорів від 31 серпня 2018 року, але жодних доказів, на яких ґрунтується цей висновок, не наведено.

Між тим, на підтвердження того, що прокурори Зарубін М.М. та Стьопін М.О. наділені відповідними повноваженнями у цьому кримінальному провадженні, апеляційний суд послався, зокрема, на Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12018050410001472 від 30 серпня 2018 року, тоді як постанову про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні в складі прокурорів Зарубіна М.М. та Стьопіна М.О. винесено керівником Красноармійської місцевої прокуратури Щепіхіним О.В. лише 31 серпня 2018 року.

Також колегія суддів звертає увагу на практику з цього питаннясуду касаційної інстанції. Зокрема, у постановахвід 19 квітня 2018 року(справа № 754/7062/15-к) та від 19 вересня 2018 року (справа № 761/20108/15-к) Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду визнав, що оскільки постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містили підпису керівника відповідного органу прокуратури, правильними є висновки судів нижчих інстанцій про те, що особам було висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, в зв`язку з відсутністю належних даних про повноваження прокурорів.

При цьому судом касаційної інстанції зазначено, що виходячи з положень ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 37, ч. ч. 1, 3, 6 ст. 110 КПК, постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст. 36 КПК, у кримінальному провадженні, є обов`язковою, як і підписання відповідною особою, що її винесла.

Не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з повноваженнями, передбаченими ст. 36 КПК, і витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури.

Отже, апеляційний суд всупереч вимогам ст. ст. 370 419 КПК належно не перевірив і не проаналізував усіх доводів апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_1 , не дав на них вичерпних відповідей, а також не зазначив мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали з огляду на вказані доводи.

Наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Під час касаційного розгляду захисником Очеретько Є.О. заявлено клопотання про звільнення з-під варти ОСОБА_1 , запобіжний захід щодо якої не обирався і в даний час вона перебуває під вартою в порядку виконання вироку.

У зв`язку з тим, що під час судового розгляду та до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 не обирався, враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, колегія суддів вважає, що засуджену ОСОБА_1 , яка відбуває покарання у Державній установі «Приазовська виправна колонія (№ 107)», слід звільнити з місця відбування покарання.

Керуючись статтями 433 434 436 441-442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 19 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Звільнити ОСОБА_1 з місця відбування покарання.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді