ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

м. Київ

Справа №761/20108/15-к

Провадження № 51-1580км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Ємця І. І.,

виправданого ОСОБА_1,

виправданого ОСОБА_2,

захисників КосенкаІ. А., Танчук М. А.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015100100007235 про обвинувачення

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Бровари, Київської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК;

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м.Бровари, Київської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у скоєнні крадіжки майна Державного підприємства «Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» (далі - ДП «Український дім»), вчиненій за наступних обставин.

21 червня 2015 року близько 21 год. 45 хв. ОСОБА_1 і ОСОБА_2, перебуваючи на фестивалі міжнародної кухні та творчості, що проходив у приміщенні ДП «Український дім» на вул. Хрещатик, 2 в м. Києві, звернули увагу на електричне обладнання і вступили у змову з метою таємного викрадення чужого майна.

Реалізовуючи злочинний умисел, ОСОБА_1 і ОСОБА_2, знаходячись на першому поверсі в приміщенні ДП «Український дім», що на вул. Хрещатик, 3 в м. Києві, переконавшись, що за їхніми діями ніхто не спостерігає, діючи за попереднього змовою між собою, таємно викрали майно, належне ДП «Український дім», а саме: чотири електричні подовжувачі довжиною 5 метрів кожний загальною вартістю 207 грн 16 к.; провід ПВС 5x4 довжиною 28 метрів вартістю 1 422 грн 40 к.; вилку силову вартістю 50 грн 70 к.; монтажний набір вартістю 1 622 грн 44 к. з автоматичним вимикачем 50А вартістю 86 грн 72 к., автоматичним вимикачем 32А вартістю 80 грн 37 к., автоматичним вимикачем 16А вартістю 80 грн 37 к., трьома автоматичними вимикачами 16А вартістю 80 грн 37 к.

Після цього ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з майном загальною вартістю 3630 грн 53 к. залишили місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнані невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК і виправдані у зв'язку з недоведеністю вчинення ними вказаного кримінального правопорушення.

При цьому, судом зазначено, що висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів для доведення їх участі у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст. 62 Конституції України виправдати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку з тим, що не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України, вчинене останніми.

Виправдовуючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що слідчий Прудка Ю. О. не мала повноважень на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100007235, а прокурор Богацька В. М. станом на 08 липня 2015 року не мала повноважень прокурора у цьому кримінальному провадженні.

Також, за висновком суду, слідчий Трохименко В. М. не був особою, уповноваженою надавати доступ до матеріалів досудового розслідування сторонам кримінального провадження. З огляду на те, що відкриття матеріалів кримінального провадження було здійснено всупереч вимогам ст. 290 КПК, що суд прирівняв до того, що матеріали не були відкриті стороні захисту, то на підставі ч. 12 ст. 290 КПК не допустив відомості у них як докази.

Що стосується повідомлення про підозру ОСОБА_1 і ОСОБА_2, то її також було складено слідчим Прудкою Ю. О. за погодженням з прокурором Богацькою В.М., які на час складання та вручення повідомлення про підозру станом на 22 червня 2015 року не мали повноважень у кримінальному провадженні. А тому, як вказав суд у вироку, не можна вважати, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були повідомлені про підозру з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, і, фактично, 16 липня 2015 року обвинувачення їм було висунуто з порушенням порядку та встановленої процедури, адже вони не набули статусу підозрюваних.

Ці порушення, допущені під час досудового розслідування, суд визнав істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а також встановив, що відомості у витягах з ЄРДР щодо заявника не відповідають дійсності, свідки слідчим допитувалися до внесення відомостей до ЄРДР, відсутні дані про джерело походження диску СD-RW із записом камер відеоспостереження ДП «Український дім», у зв'язку з чим визнав докази сторони обвинувачення недопустимими.

Судом вирішено питання про долю речових доказів.

Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст.185 КК - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок та ухвалу судів першої і апеляційної інстанцій скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у незастосуванні закону, який підлягає застосуванню.

В обґрунтування наведеного зазначає, що матеріали кримінального провадження містять достатні докази на підтвердження як складу кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 так і безпосередню причетність останніх до вчинення даного злочину.

Вказує, що повноваження слідчого Прудкої Ю. О. підтверджуються витягом з ЄРДР від 22 червня 2015 року, оскільки підставою внесення відомостей до реєстру є прийняття рішення відповідною посадовою особою, в даному випадку - керівником органу досудового розслідування.

Крім того, зазначає, що суд необґрунтовано при визнанні доказів недопустимими посилається на безпідставне припущення сторони захисту про відсутність повноважень у прокурора Богацької В. М., а саме на припущення про відсутність підпису заступника прокурора Шевченківського району м. Києва - Дисака П. Б. на постанові про призначення прокурора у кримінальному провадженні під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинуваченими.

Вважає, що матеріали кримінального провадження перебували в належно оформленому стані та надані для ознайомлення підозрюваним як це передбачено ст. 290 КПК.

Зазначає, що судом було порушено принцип змагальності у кримінальному процесі, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки та за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у оскаржуваному вироку належним чином не зазначив, чому суд взяв до уваги одні докази, а інші відкинув.

Стверджує, що судом у порушення вимог ст.ст. 85, 86 КПК докази визнані неналежними і недопустимими, а в порушення ст. 94 КПК необґрунтовано відкинуто одні докази і надано необґрунтовану оцінку іншим доказам. Також, порушено вимоги ст. 23 КПК в частині безпосередності дослідження показань, речей і документів.

Крім того, вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав частково, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому пояснив, що 22 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оголошено підозру (з підписами про роз'яснення їх прав), 08 липня 2015 року оголошено про закінчення досудового розслідування і надано доступ до матеріалів, згідно ст. 290 КПК. У підготовчому судовому засіданні вони клопотань не заявляли. Не враховано вимоги ч. 2 ст. 283 КПК, що основним документом про обвинувачення є обвинувальний акт. Така увага до підозри - це вихід за межі повноважень суду. Обвинувальний акт складено Трохименко В. М. та затверджено Богацькою В. М. Вважає, що є протиріччя, оскільки суд вважає, що у прокурора немає повноважень, проте вона брала участь у судовому розгляді. Також, сумнівними є доводи стосовно того, що підозрювані не могли реалізувати своє право на захист.

У судовому засіданні захисник Танчук М. А. просила судові рішення залишити без зміни та пояснила, що початком розслідування є внесення відомостей до ЄРДР. Однак, до внесення відомостей було проведено огляд місця події та допит свідків, а також витребування CD-RW. Захисник також послалася на постанову Верховного Суду від 19 квітня 2018 року №754/7062/15-к щодо відсутності підпису на постанові про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні.

Позиція захисника КосенкаІ.А. є аналогічною.

Виправдані ОСОБА_1, ОСОБА_2 підтримали доводи своїх захисників КосенкаІ.А. і Танчук М. А. та просили судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, окрім іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

У відповідності з вимогами ч. 4 ст. 95 КПК, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК передбачено, що недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Згідно ч. 1 ст. 37 КПК, прокурор який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 КПК процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також, коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне (ч. 3). Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення (ч. 6 .

Статтею 214 КПК передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Пунктом 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК задекларовано принцип безпосереднього дослідження доказів.

Колегія суддів також бере до уваги попередню практику Верховного Суду щодо вирішення аналогійних питань. Так, у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2018 року №754/7062/15-к, зроблено висновок, що за відсутності підпису на постанові про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, апеляційним судом правильно зазначено, що ОСОБА_1 висунуто обвинувачення без фактичного повідомлення про підозру, тобто, без дотримання встановленої кримінальним процесуальним законом процедури, оскільки відсутні належні дані про повноваження прокурора Семенової І.С. у кримінальному провадженні, яка затвердила обвинувальний акт. Наведене стало підставою для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, районним судом постановлено виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК у зв'язку з недоведеністю вчинення ними вказаного кримінального правопорушення.

Твердження в касаційній скарзі прокурора про наявність в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 усіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що достатніх та допустимих доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано, а судом відповідно не виявлено, у зв'язку із чим наявність в їх діях інкримінованого кримінального правопорушення, є недоведеним.

При цьому, місцевим судом враховано та належним чином дано оцінку показанням представника потерпілої юридичної особи ОСОБА_8, свідченням ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, даним, що містяться в протоколах огляду місця події з фототаблицею, огляду диска, заяві ОСОБА_9, висновку експерта.

В судовому засіданні судом також безпосередньо досліджені докази та процесуальні документи, які були надані стороною обвинувачення за клопотанням сторони захисту, а саме: витяг з кримінального провадження № 12015100100007235 від 12 червня 2015 року (т. 1 а.п. 82); постанова про групу слідчих у кримінальному провадженні №2015100100007235 від 22 червня 2015 року (т. 1 а.п. 83-84); постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22 червня 2015 року (т. 1 а.п. 85); постанова про призначення дактилоскопічної експертизи від 23 червня 2015 року (т. 1 а.п. 86-87); доручення про відкриття сторонами кримінального провадження та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування від 08 липня 2015 року (т. 1 а.п. 88); письмові повідомлення про підозру ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22 червня 2015 року (т. 1 а. п. 99-101; 102-104); протоколи допитів свідків від 22 червня 2015 року ОСОБА_9 (т. 1 а.п. 105-111), ОСОБА_14 (т. 1 а.п. 112-115); ОСОБА_10 (т. 1 а.п. 116-120); ОСОБА_11 (т. 1 а.п. 121-124); а також докази, які були надані стороною захисту, а саме: дані, що містяться у висновку експертного дослідження № 8/ікт від 16 липня 2015 року (т.1 а.п.161-164); дані, що містяться у висновку спеціаліста № 8273 від 06 серпня 2015 року (т. 1 а.п. 165-175)

Також, судом першої інстанції повною мірою дано оцінку та спростовано доводи прокурора щодо належності повноважень слідчого Прудкої Ю. О. на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100100007235 та прокурора Богацької В. М., яка станом на 08 липня 2015 року не мала повноважень прокурора у цьому кримінальному провадженні.

Як вбачається з копії витягу з ЄРДР від 22 червня 2015 року за підписом реєстратора Зарубенка В. А., як Першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення до Реєстру останнім внесено відомості щодо призначення групи слідчих у даному кримінальному провадженні №112015100100007235 Трохименко В.М., Луцкін Н.Ю., БобокалВ.Б., Бобокал Р.Б., Гуменний Д.В., Лібега Р.М., Коморний Б.М. (т. 1 а.п. 176). На підтвердження повноважень даних слідчих надано постанову Першого заступника начальника відділу - начальника слідчого відділення 4-го ВМ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві ЗарубенкаВ.А. від 22 червня 2015 року про створення групи слідчих у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12015100100007235 від 22 червня 2015 року (т. 1 а.п. 83-84).

При цьому, суду стороною обвинувачення не було надано документів, які б підтверджували повноваження Прудкої Ю.О. на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201510010007235 у якості слідчого, в тому числі, які б надавали їй повноваження у якості реєстратора вносити відповідні відомості до ЄРДР.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 37, ч.2 ст. 37, ч.ч. 1, 3, 6 ст. 110 КПК постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору повноваження у конкретному кримінальному провадженні має бути підписана посадовою особою, що її винесла. Разом з тим, всупереч вказаних вимог закону станом на час виконання вимог ст. 290 КПК, а саме 08 липня 2015 року в період часу з 16 год. до 17 год., в час коли проводилося фотографування за допомогою фотоапарату NICON COOLPIX SO1 матеріалів кримінального провадження обвинуваченими, судом встановлено, що постанова про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22 червня 2015 року не містила підпису заступника прокурора Шевченківського району м. Києва П. Дисака та доручення прокурора прокуратури Шевченківського району м. Києва Богацької В.М. старшому слідчому СВ 4-го ВМ (з обслуговування центральної частини міста) ГУ МВС України в м. Києві старшому лейтенанту міліції Трохименку В.М. про відкриття сторонами кримінального провадження та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування відповідно до вимог ст.ст. 283, 290 КПК, не містило підпису прокурора прокуратури Шевченківського району м. Києва Богацької В.М.

Враховуючи, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено слідчою Прудкою Ю.О. за погодженням з прокурором Богацькою В. М., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що фактично 16 липня 2015 року обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КПК, було висунуте з порушенням порядку та встановленої процедури, з огляду на те, що останні фактично на час висунення їм обвинувачення, не перебували у статусі підозрюваних.

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено що відомості у витягах з ЄРДР щодо заявника не відповідають дійсності, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11 слідчим допитувалися до внесення відомостей до ЄРДР, відсутні дані про джерело походження диску СD-RW об'ємом 700 МВ із записом камер відеоспостереження ДП «Український дім» від 21 червня 2015 року (т. 1 а.п. 79), його витребування до внесення відомостей до ЄРДР, у зв'язку з чим визнав докази сторони обвинувачення недопустимими.

Звідси, місцевим судом правильно констатовано порушення вимог ч. 3 ст. 214 КПК, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК допущені під час досудового розслідування, які є істотними.

Порушень принципів змагальності та безпосередності дослідження доказів як зазначає у касаційній скарзі прокурор, не вбачається.

Також, у касаційній скарзі прокурора не зазначено жодної, передбаченої ст. 438 КПК обставини, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що перешкодило б суду постановити законний та обґрунтований вирок; не наведено у касаційній скарзі і докази, які спростовували б висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК та незаконності судових рішень, що давали б підстави для їх скасування.

Верховний Суд констатує, що у ході судового розгляду, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді, при цьому судом наведено мотиви прийнятого рішення.

Крім того, доводи у касаційній скарзі прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, які були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими, навівши відповідні мотиви та прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується Верховний Суд.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини провадження, на підставі дослідження всіх представлених у провадженні матеріалів і неможливості отримання нових доказів, Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення в провадженні щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Порушень норм кримінального та кримінального процесуального законодавства, які були б підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не вбачає.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року - залишити без зміни

З цих підстав Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

М. В. Мазур Т.В. Матієк С. В. Яковлєва