Відсутність вироку, оголошеної підозри в домашньому насильстві, як і право власності на спільне майно не є підставою для відмови у вжитті обмежувального припису до кривдника (ВС КЦС, справа № 531/352/22 від 22.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Жінка звернулася до суду з проханням видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав до її чоловіка:

• заборонити йому строком на 6 місяців перебувати у місці спільного проживання з нею;
• заборонити йому строком на 6 місяців наближатися на відстань менше 200 м до її місця проживання.
• зобов'язати його усунути перешкоди у користуванні заявницею майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності, у тому числі у користуванні автомобілем марки Toyоta Land Cruiser.

Заява мотивована тим, перебуваючи в шлюбі, останні роки сімейне життя погіршувалось, а з травня 2021 року шлюбні відносини фактично припинені. Сварки із чоловіком переросли у серйозні конфлікти. Чоловік позбавив її можливості користуватися автомобілем Toyota, власником якого вона є, про що повідомлено поліцію; також не дає можливості користуватися іншим нерухомим та рухомим майном, набутим у шлюбі; позбавив особистих і спільних документів та можливості користуватися ними; віднімав телефон, який повернуто лише через працівників поліції.

Пояснювала, що зазнає постійного психологічного тиску з боку свого чоловіка, на її адресу повсякчас лунає нецензурна лайка та словесні образи, він постійно принижує та залякує, а також погрожує фізичною розправою. Чоловік неодноразово вдавався до фізичного насильства, тому вона хвилюється за своє життя та здоров`я. У зв`язку з такими діями вона неодноразово викликала поліцію. На підставі її заяв відкритий ряд кримінальних проваджень щодо нього за ознаками кримінального правопорушення. Зважаючи на вчинення ним систематичного насильства щодо неї, вона просила видати відповідний обмежувальний припис.

У справі жінка посилалась на відкриті кримінальні провадження, а також були довідки з лікарні про наявність у неї саден лобної ділянки справа та поперекової ділянки зліва, гематоми нижньої щелепи зліва, грудино-поперекової ділянки спини та правого стегна, забій скронево-нижнього щелепного суглоба справа, висновки експерта про наявність у неї легких тілесних ушкоджень, протоколи допиту потерпілої у кримінальному провадженні її пояснення, надані у відділі поліції, та інше.

Якщо суд першої інстанції позов задовольнив, і обмежувальні приписи видав, то апеляційний суд - відмовив, мотивуючи тим, мовляв, що факт неодноразового звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджують факт вчинення чоловіком домашнього насильства, і взагалі - між подружжям існує спір щодо нерухомого та рухомого майна - будинку та автомобіля Toyоta, який повинен вирішуватись шляхом звернення до суду з позовом про розподіл спільного сумісного майна подружжя, а не у спосіб видачі обмежувального припису. А вказаний будинок належить йому на праві приватної власності, тому обмежувальний припис порушить його право власності.

Водночас, ВС КЦС скасував рішення апеляції, і це логічно, що жертва не має чекати поки вирок набуде законної сили, щоб захистити себе від насильства. ВС вказав:

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (п. 3 ч.1 ст.1 Закону про запобігання домашньому насильству). Пункти 4, 14 та 17 ст. 1 цього закону визначають поняття економічного, психологічного та фізичного насильства.

Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 6 та 7 ч.1 ст. 1 Закону про запобігання домашньому насильству).

Оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч.1 ст. 1 Закону про запобігання домашньому насильству).

Стаття 26 Закону про запобігання домашньому насильству визначає серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч.3 ст. 26 Закону про запобігання домашньому насильству). У разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України (ч.10 ст. 26 Закону про запобігання домашньому насильству).

Згідно із ст. 91-1 КК України суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

На підставі ч.6 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, крім обов`язків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

Справи про домашнє насильство неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду.

• У справі № 404/5203/19 Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року, підтримуючи висновки судів попердніх інстанцій, зазначив, що доводи заінтересованої особи відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, попри наявні факти звернень до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім`ї, зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт того, що особа не притягалась до юридичної відповідальності, не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
• У справі № 753/23624/18 Верховний Суд у своїй постанові від 27 листопада 2019 року, частково підтримуючи судове рішення апеляції, вказав, крім іншого, на те, що на момент розгляду справи апеляційним судом нанесення заінтересованою особою тілесних ушкоджень заявниці підтверджувалось витягом з ЄРДР, а станом на момент розгляду касації підтверджувалось вироком суду, яким заінтересована особа визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України (заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості заявниці).
• У справі № 754/11171/19 Верховний Суд у своїй постанові від 28 квітня 2020 року частково не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, у тому числі через існування декількох відкритих кримінальних проваджень щодо заінтересованої особи за заявами заявниці, але відмовились задовольняти вимогу про встановлення дистанції, на якій особа має триматися від місця перебування заявниці. Верховний Суд зазначив, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом про запобігання домашньому насильству, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
• У справі № 756/3859/19 Верховний Суд у своїй постанові від 05 вересня 2019 року, погоджуючись з апеляційним судом, який відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, зазначив, що враховуючи положення Закону про запобігання домашньому насильству, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених, зокрема, у КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Верховний Суд погодився з тим, що у справі наявний тривалий конфлікт між сторонами, але обставини справи не вказують на необхідність застосування обмежувального припису. У цій справі також встановлено факт звернення заявниці з заявою до правоохоронних органів, на підставі якої у ЄРДР було зареєстроване відкрите кримінальне провадження.

Отже, у цій справі: Суди попередніх інстанцій не встановили обставини справи, які б підтверджували повідомлення заінтересованій особі підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні.

Апеляційний суд, посилаючись на відсутність результатів досудового розслідування щодо звернень заявниці з приводу вчинення домашнього насильства або обвинувального вироку у відповідному кримінальному провадженні, фактично звів свою аргументацію до того, що це є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису - це є помилкове тлумачення правових висновків Верховного Суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів. Результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними.

Апеляційний суд безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису.

Отже, відмова у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису на тій підставі, що такий припис обмежить (тимчасово) право приватної власності особи на житло, в цьому випадку є безпідставним. Тому, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції з обмежувальними приписами - залишенню без змін.

Аналізуйте судовий акт: ВС нагадав: провадження у вчиненні кримінального проступку, пов'язаного із домашнім насильством - не може було закрите у зв`язку з відмовою потерпілої від обвинувачення, якщо обвинувачений мав можливість захищатися від обвинувачення (ВС ККС № 738/543/21 від 22.12.2021 р.);

Систематичне домашнє насильство є підставою для примусового виселення колишнього члена сім’ї без надання іншого житла (ВС/КЦС у справі № 128/2294/17 від 27.10.2021);

Нецензурна лайка в бік матері є домашнім насильством за яке передбачено адміністративну відповідальність (Бердичівський райсуд Житомирської області № 274/2052/20 від 26.03.2020);

За систематичне домашнє насильство доведеться сплатити штраф та пройти корекційну програму (Нетішинський райсуд Хмельницької області № 679/1434/19 від 11.01.2020).

Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 531/352/22

провадження № 61-7349 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник-ОСОБА_1 ,заінтересована особа -ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіна О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Карлівського районного суду Полтавської області із зазначеною заявою. У цій заяві вона просила суд видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладення на нього обов`язків:

1.1. Заборонити ОСОБА_2 строком на 6 місяців перебувати у місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (далі - адреса проживання ОСОБА_1 або місце проживання ОСОБА_1 ).

1.2. Заборонити ОСОБА_2 строком на 6 місяців наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання ОСОБА_1 .

1.3. Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні заявницею майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності, у тому числі у користуванні автомобілем марки Toyоta Land Cruiser (державний номерний знак НОМЕР_1 ), власником якого є ОСОБА_1 (далі - автомобіль Toyоta).

2. Заява мотивована тим, що 19 серпня 1997 року вона і ОСОБА_2 зареєстрували свій шлюб. Останні роки сімейне життя погіршувалось, а з травня 2021 року шлюбні відносини фактично припинені. Сварки із чоловіком переросли у серйозні конфлікти. ОСОБА_2 позбавив її можливості користуватися автомобілем Toyota, власником якого вона є, про що повідомлено поліцію; також не дає можливості користуватися іншим нерухомим та рухомим майном, набутим у шлюбі; позбавив особистих і спільних документів та можливості користуватися ними; віднімав телефон, який повернуто лише через працівників поліції.

3. ОСОБА_1 зазнає постійного психологічного тиску з боку свого чоловіка, на її адресу повсякчас лунає нецензурна лайка та словесні образи, він постійно принижує та залякує, а також погрожує фізичною розправою. ОСОБА_2 неодноразово вдавався до фізичного насильства, тому вона хвилюється за своє життя та здоров`я. У зв`язку з такими діями ОСОБА_1 неодноразово викликала поліцію. На підставі її заяв відкритий ряд кримінальних проваджень щодо ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення. Зважаючи на вчинення ОСОБА_2 систематичного насильства щодо неї, ОСОБА_1 просить видати відповідний обмежувальний припис.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 року заява задоволена частково. Видано обмежувальний припис, яким вжито наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладені на нього наступні обов`язки:

4.1. Заборонено ОСОБА_2 строком на 3 місяці перебувати у місці проживання ОСОБА_1 .

4.2. Заборонено ОСОБА_2 строком на 3 місяців наближатися на відстань ближче 100 м до місця проживання ОСОБА_1 .

4.3. зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користування ОСОБА_1 майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності, у тому числі користуватися автомобілем Toyota.

5. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно ОСОБА_1 протиправні дії, що підтверджується на думку суду наданими заявницею доказами. Рішення ухвалене на підставі оцінки встановлених обставин справи, ризиків для заявниці (вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи), прийняття до уваги правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

6. Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена - рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 року скасоване та ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

7. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що факт неодноразового звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про запобігання домашньому насильству). Зокрема, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо нерухомого та рухомого майна - будинку та автомобіля Toyоta, який повинен вирішуватись шляхом звернення до суду з позовом про розподіл спільного сумісного майна подружжя, а не у спосіб видачі обмежувального припису. Це на переконання апеляційного суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 та від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц.

8. Заборонивши ОСОБА_2 перебувати у місці постійного проживання ОСОБА_1 та наближатись на відстань ближче 100 м до відповідного будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не дав належної оцінки тому факту, що вказаний будинок належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

9. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 19 серпня 1997 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження Серії НОМЕР_2 .

10. Право власності ОСОБА_1 на автомобіль Toyota Land Cruiser (державний номерний знак НОМЕР_1 ) підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

11. Право приватної власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 , підтверджене свідоцтвом про право власності від 10 жовтня 2013 року.

12. Заявниця доводить суду те, що ОСОБА_2 систематично вчиняє відносно неї протиправні дії, наступним:

12.1. Заява ОСОБА_1 від 28 січня 2022 року до відділу поліції та талон-повідомлення єдиного обліку № 323 про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, згідно якого 26 січня 2022 року о 15:30 годині ОСОБА_2 за адресою проживання ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство над нею.

12.2. Повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви ОСОБА_1 у відділі поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 31 січня 2022 року № 824/115/125/11-2022 та копія витягу з ЄРДР від 21 жовтня 2021 року № 12021175450000570, про те, що 20 жовтня 2021 року близько 18:00 години ОСОБА_2 за адресою проживання ОСОБА_1 наніс їй тілесні ушкодження у вигляді синців голови, плечей та ніг.

12.3. Повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви ОСОБА_1 у відділі поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 31 січня 2022 року № 825/115/125/11-2022 та копія витягу з ЄРДР від 12 січня 2022 року № 12022175450000570, про те, що 12 січня 2022 року до відділу поліції з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 з приводу того, що у період часу з 20:00 години 11 січня 2022 року до 12:00 години 12 лютого 2022 року невідома особа здійснила крадіжку її мобільного телефону.

12.4. Повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви ОСОБА_1 у відділі поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 31 січня 2022 року № 827/115/125/11-2022 та копія витягу з ЄРДР від 01 січня 2022 року № 12022175450000003, про те, що 12 січня 2022 року до відділу поліції з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 з приводу того, що 01 січня 2022 року близько 13:00 години за адресою її проживання ОСОБА_2 наніс їй тілесні ушкодження, а саме, декілька ударів у районі обличчя та по тілу.

12.5. Повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви ОСОБА_1 у відділі поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 31 січня 2022 року № 826/115/125/11-2022 та копія витягу з ЄРДР від 27 січня 2022 року № 12022175450000570, про те, що 26 січня 2022 року до відділу поліції з письмовою заявою звернулася ОСОБА_1 з приводу того, що за адресою її проживання невідома особа нанесла їй тілесні ушкодження.

12.6. Повідомлення відділу поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 04 лютого 2022 року № 973/115/125/11-2022 ОСОБА_1 про те, що її заява від 28 січня 2022 року № 323 приєднана до матеріалів кримінального провадження від 27 січня 2022 року № 120227540000051.

12.7. Постанова дізнавача СД ВП № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 01 січня 2022 року про призначення судово-медичної експертизи у межах кримінального провадження від 01 січня 2022 року № 12022175450000003.

12.8. Постанова дізнавача СД ВП № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 27 січня 2022 року про призначення судово-медичної експертизи у межах кримінального провадження від 27 січня 2022 року № 120227540000051.

12.9. Довідка Карлівської лікарні імені Л. І. Радевича від 01 січня 2022 року про наявність у ОСОБА_1 саден лобної ділянки справа та поперекової ділянки зліва, гематоми нижньої щелепи зліва, грудино-поперекової ділянки спини та правого стегна, забій скронево-нижнього щелепного суглоба справа.

12.10. Висновок експерта від 27 січня 2022 року № 39 року про наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень.

12.11. Висновок експерта від 04 січня 2022 року № 9 про наявність у ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень.

12.12. Протокол допиту потерпілої ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 120227540000051 від 27 січня 2022 року.

12.13. Пояснення ОСОБА_1 , надане у відділі поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області.

13. На підтвердження неодноразових звернень ОСОБА_2 до поліції ним надані суду відповіді відділу поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 20 жовтня 2021 року № 7560/115/125/01/13-2021 та № 7561/115/125/01/13-2021 із зазначенням відомостей про те, що в ході перевірки встановлено, що конфлікт у родині виникає з приводу розподілу майна, тому вказані відносини повинні вирішуватися у цивільно-правовому порядку.

14. Згідно витягу з ЄРДР від 01 січня 2022 року № 12022175450000004 до чергової частини відділу поліції № 3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області з письмовою заявою звернувся ОСОБА_2 з приводу того, що 01 січня 2022 року близько 13:00 години за адресою проживання ОСОБА_1 вона нанесла йому тілесні ушкодження, а саме, декілька ударів у районі голови скляною вазою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15. У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вона просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року та залишити в силі рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення апеляційного суду та відкрите касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2022 року справа призначена до розгляду.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

18. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2023 року справа повернута Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сформульовані правові питання не становлять виключної правової проблеми, яку має вирішувати Велика Палата Верховного Суду, - відповідна колегія суддів не позбавлена можливості самостійно усунути суперечності у правових поглядах, якщо такі наявні, та розтлумачити наведену правову проблему.

19. 30 січня 2023 року справа передана раніше визначеному складу суду - колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи ОСОБА_1 .

20. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення апеляційного суду на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України).

21. На думку ОСОБА_1 апеляційний суд безпідставно не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, відповідно до якого тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом установлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом про запобігання домашньому насильству, є легітимним заходом утручання у права та свободи особи, за умови врахування належної пропорційності такого втручання.

22. Також апеляційний суд мав врахувати правовий висновок щодо набуття статусу «кривдника» в розрізі питання застосування обмежувального припису, який міститься у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19, згідно із яким сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

23. Крім того, врахуванню підлягав правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, з приводу того, що обмежувальний припис, передбачений вищезазначеним законом, за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм кримінального законодавства), а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію і направлений на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених цим законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

24. Апеляційний суд не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18, щодо обставин, які підлягають установленню судом для видачі обмежувального припису.

25. ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд неналежним чином дослідив докази у справі, у зв'язку з чим безпідставно дійшов висновку про відсутність факту підтвердженого домашнього насильства, який необхідний для видачі затребуваного обмежувального припису відповідно до умов Закону про запобігання домашньому насильству.

(2) Позиція інших учасників справи

26. ОСОБА_2 правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористався.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

27. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України(згідно із частинами першою та третьою статті 12 ЦПК України).

28. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України).

29. Розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, передбачених Законом про запобігання домашньому насильству або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», на строк від одного до шести місяців (згідно із частинами першою та другою статті 350-6 ЦПК України).

30. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (згідно із пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

31. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

32. Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

33. Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону про запобігання домашньому насильству). Пункти 4, 14 та 17 статті 1 цього закону визначають поняття економічного, психологічного та фізичного насильства.

34. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі. Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункти 6 та 7 частини першої статті 1 Закону про запобігання домашньому насильству).

35. Оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону про запобігання домашньому насильству).

36. Стаття 26 Закону про запобігання домашньому насильству визначає серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.

37. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству).

38. Порядок видачі судом обмежувального припису визначається ЦПК України (згідно із частиною восьмою статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству).

39. У разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України (частина десята статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству).

40. 11 січня 2019 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (далі - Закон України № 2227-VIII) щодо імплементації у кримінальне законодавство норм Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству.

41. Законом України № 2227-VIII домашнє насильство віднесене до кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Кримінальний Кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КК України), зокрема, доповнено статтею 126-1.

42. Згідно із статтею 126-1 КК України домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, - карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

43. Також Законом України № 2227-VIII КК України доповнений новими статтями (наприклад, стаття 151-2 КК України) та змінено редакцію чинних статей (наприклад, статті 152-153 КК України), що дає можливість застосовувати їх у сукупності із статтею 126-1 КК України. Також відповідний закон доповнив КК Українистаттею 91-1, яка передбачає обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.

44. Згідно із статтею 91-1 КК України суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов`язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми.

45. На підставі частини шостої статті 194 Кримінального процесуального кодексу від 13 квітня 2012 року № 4651-VI (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - КПК України) в інтересах потерпілого від злочину, пов`язаного з домашнім насильством, крім обов`язків, передбачених частиною п`ятою цієї статті, суд може застосувати до особи, яка підозрюється у вчиненні такого кримінального правопорушення, один або декілька таких обмежувальних заходів: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв`язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв`язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження лікування від алкогольної, наркотичної або іншої залежності, від хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих, направлення для проходження програми для кривдників.

46. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (частини перша та друга статті 17 КПК України).

47. Відповідно до частин першої та другої статті 23 КПК України в кримінальному процесі суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

48. Тлумачення поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» надав Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 (провадження № 51-4000км19): «злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього».

49. Справи про домашнє насильство неодноразово були предметом розгляду Верховного Суду.

50. У справі № 404/5203/19 Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року, підтримуючи висновки судів попердніх інстанцій, зазначив, що доводи заінтересованої особи відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, попри наявні факти звернень до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім`ї, зареєстрованих у Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР), не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт того, що особа не притягалась до юридичної відповідальності, не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.

51. У справі № 753/23624/18 Верховний Суд у своїй постанові від 27 листопада 2019 року, частково підтримуючи судове рішення апеляції, вказав, крім іншого, на те, що на момент розгляду справи апеляційним судом нанесення заінтересованою особою тілесних ушкоджень заявниці підтверджувалось витягом з ЄРДР, а станом на момент розгляду касації підтверджувалось вироком суду, яким заінтересована особа визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 122 КК України (заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості заявниці).

52. У справі № 754/11171/19 Верховний Суд у своїй постанові від 28 квітня 2020 року частково не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали, що існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, у тому числі через існування декількох відкритих кримінальних проваджень щодо заінтересованої особи за заявами заявниці, але відмовились задовольняти вимогу про встановлення дистанції, на якій особа має триматися від місця перебування заявниці. Верховний Суд зазначив, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом про запобігання домашньому насильству, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

53. У справі № 756/3859/19 Верховний Суд у своїй постанові від 05 вересня 2019 року, погоджуючись з апеляційним судом, який відмовив у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, зазначив, що враховуючи положення Закону про запобігання домашньому насильству, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених, зокрема, у КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Верховний Суд погодився з тим, що у справі наявний тривалий конфлікт між сторонами, але обставини справи не вказують на необхідність застосування обмежувального припису. У цій справі також встановлено факт звернення заявниці з заявою до правоохоронних органів, на підставі якої у ЄРДР було зареєстроване відкрите кримінальне провадження.

54. У справі № 640/23804/18 Верховний Суд у своїй постанові від 29 серпня 2019 року, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, вказав, що звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом про запобігання домашньому насильству.

55. У справі № 635/4854/19-ц Верховний Суд у своїй постанові від 02 вересня 2020 року, підтримуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, вказав на аналогічне, зокрема уточнив, що внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом про запобігання домашньому насильству, оскільки рішень по вказаним фактам або іншим конфліктним ситуаціям між сторонами компетентними органами не приймалося, в досудових розслідуваннях на час прийняття судових рішень судами попередніх інстанцій були відсутні пред`явлення підозр будь-якій особі.

56. Фактично аналогічні висновки щодо звернення до компетентного органу із заявою про вчинене домашнє насильство або наявності відкритих кримінальних проваджень без результатів по ним (зокрема, визнання особи винною у заявлених кримінальних порушеннях) як недостатніх доказів для задоволення заяв про видачу обмежувального припису відповідно до Закону про запобігання домашньому насильству також містяться у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19.

57. У справі № 570/2528/20 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що саме по собі звернення заявника до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину та висновок лікарської консультативної комісії не свідчать про доведеність вини заінтересованої особи у вчиненні протиправних дій щодо заявниці, яка подала заяву про видачу обмежуючого припису. Верховний Суд у своїй постанові від 24 лютого 2021 року, погодившись з тим, що сам факт звернення до правоохоронних органів не свідчить про вчинення домашнього насильства, все ж вказав, що суди попередніх інстанцій не з`ясували який статус заінтересована особа мала у відкритому кримінальному провадженні, чи було повідомлено цій особі про підозру у вчиненні відповідного кримінального правопорушення та на якій стадії перебуває розгляд кримінальної справи. При цьому Верховний Суд акцентував увагу на частині десятій статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству в її взаємодії із статтею 194 КПК України та 91-1 КК України, вказуючи на те, що суди не дослідили чи були реалізовані зазначені статті КПК України та КК України в рамках кримінального провадження, на яке посилалась заявниця.

58. На зазначену взаємодію частини десятої статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству та статей 194 КПК України та 91-1 КК України звернув увагу Верховний Суд й у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 646/3036/20. Погоджуючись з судами попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, попри наявність факту звернення заявниці із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо неї та відкриття кримінального провадження з цього питання, Верховний Суд, крім іншого, аргументував своє рішення тим, що якщо за заявою заявниці порушені кримінальні провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства, то передбачені частиною шостою статті 194 КПК України та/або статтею 91-1 КК України заходи тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні такого кримінального правопорушення або визнана винною у його вчиненні, у разі встановлення підстав для їх застосування, можуть бути застосовані судом або слідчим суддею в межах відповідних кримінальних проваджень.

59. В межах юрисдикції цієї справи Верховний Суд вважає необхідним зазначити наступне.

60. Відповідно до преамбули Закону про запобігання домашньому насильству його мета саме у запобіганні та протидії домашньому насильству. При цьому важливою є і встановлена послідовність двох зазначених завдань. Обмежувальний припис визначений у цьому законі як один з інструментів досягнення відповідних завдань. Його реалізація передбачена як в межах ЦПК України (частина восьма статті 26 цього Закону), так і в межах КПК України (частина десята статті 26 цього Закону). Обмежувальний припис, передбачений КПК України є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, завдання якого відповідно до статті 2 КПК України є значно ширшими, а кінцева мета - не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання відповідальності винної особи. Тобто в межах кримінального провадження обмежувальний припис визначений лише як супутній інструмент захисту права - кінцевим завданням судового процесу, в межах якого він може бути застосований, є покарання винної особи. Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.

61. У зв`язку з цим застосування такого інструмента як обмежувальний припис у цивільному процесі не вирішує завдання кримінального процесу, пов`язаного із покаранням кривдника. Разом з тим, застосування обмежувального припису як відповідного інструмента в межах кримінального провадження здатне виконати роль, відведену йому Законом про запобігання домашньому насильству. Тому у разі застосування цього інструмента в межах кримінального провадження відсутня необхідність для його застосування в межах цивільного провадження. Водночас стаття 194 КПК України та стаття 91-1 КК України не виключають за своїм змістом застосування частини восьмої статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству, тому застосування інституту обмежуючого припису не може бути обмежене межами кримінального провадження КК України та КПК України. Тобто, постраждала особа може ініціювати застосування цього інструмента в одній з юрисдикцій на свій власний розсуд. Якщо обмежувальний припис не застосований в межах кримінального провадження, то він може бути застосований в межах ЦПК України як тимчасовий захід, який виконує захисну та запобіжну функцію. Доказування в обох випадках має відбуватись відповідно до вимог профільного процесуального кодексу.

62. Отже, відповідний обмежуючий припис на підставі ЦПК України та на підставі КПК України може застосовуватись окремо та самостійно, однак паралельне їх застосування не можна вважати процесуально обґрунтованим (необхідно уникати збігу змістів застосованих обмежуючих приписів у двох юрисдикціях). Саме задля усунення паралельного застосування обмежувального припису Верховний Суд вказував у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 на необхідність досліджувати судами за наявності відкритого кримінального провадження з приводу злочину, пов`язаного із домашнім насильством, факт застосування статті 194 КПК України та статті 91 КК України при вирішенні питання застосування статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству.

63. Однак, враховуючи зазначене та в силу особливостей, передбачених частинами першою та другою статті 17 КПК України, кримінальний процес має певну відмінність у меті та предметі доказування у порівнянні з цивільним процесом, зокрема, в контексті застосування обмежувального припису. У випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення. Метою та предметом доказування у кримінальній справі щодо злочину, пов`язаного із домашнім насильством, є доведення факту вчинення цього злочину та встановлення поза розумним сумнівом вини кривдника у ньому (складу злочину), оскільки основною метою охорона прав і свобод постраждалої особи від злочину та запобігання злочину через покарання кривдника, а не тимчасовий захист постраждалої особи від ймовірного повторення домашнього насильства. Тому обставини, встановлені в межах цивільного процесу, та сам факт застосування обмежуючого припису згідно із процедурою ЦПК України не можуть мати вирішального значення для відповідного кримінального провадження.

64. Разом з тим, обставини, встановлені у межах кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного із домашнім насильством, які мають значення для вирішення питання про застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу, якщо це питання не вирішене у межах відповідного кримінального процесу, можуть бути враховані цивільним судом відповідно до умов ЦПК України.

65. Висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18, від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питання застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року). Саме це мав на увазі Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19.

66. У зазначених справах суди встановлювали конкретні обставини справ та досліджували конкретні докази, надаючи їм оцінку. Вказані результати досудового розслідування у кримінальному провадженні або безпосереднього розгляду кримінальної справи судом, чи їх відсутність розглядались як додатковий аргумент обґрунтування їх висновків щодо наявності чи відсутності підстав для застосування обмежуючого припису.

67. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не встановили обставини справи, які б підтверджували повідомлення заінтересованій особі підозри у факті вчинення домашнього насильства як кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні.

68. Апеляційний суд, посилаючись на відсутність результатів досудового розслідування щодо звернень заявниці з приводу вчинення домашнього насильства або обвинувального вироку у відповідному кримінальному провадженні, як критерій необґрунтованості висновків суду першої інстанції, фактично звів свою аргументацію до того, що це є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису, оскільки інших аргументів (крім додаткового зауваження про право власності заінтересованої особи на його квартиру) щодо помилок суду першої інстанції в оцінці доказів та встановлених обставин справи не вказав. Як вже було зазначено - це є помилкове тлумачення правових висновків Верховного Суду.

69. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів. Результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними.

70. Також Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на свій правовий висновок, викладений у його постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, щодо необхідності оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи при застосуванні обмежувального припису.

71. Відповідно до практики ЄСПЛ будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, зокрема, заходи втручання мають бути передбачені національним законодавством (дивитись, наприклад, рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» («Shchokin v. Ukraine», заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.п. 50-51). При цьому таке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (дивитись, наприклад, рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява № 4909/04, п. 39).

72. Відповідно до частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме на захист людини, її життя і здоров`я, недоторканості та безпеки спрямоване обґрунтоване застосування обмежувального припису. В свою чергу, згідно із частиною четвертою статті 13 Конституції Українидержава взяла на себе зобов`язання забезпечувати захист прав усіх суб`єктів права власності. Однак частина перша статті 63 Конституції Українипередбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно, враховуючи що найвища соціальна цінність, закріплена у статті 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим частиною четвертою статті 13 Конституції України, що відповідає загальному інтересу суспільства, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, встановлених законом. Тому висновок суду першої інстанції щодо можливості застосування обмежувального припису, за яким звернулась заявниця, не суперечить вимогам закону в цьому аспекті.

73. У цій справі суд апеляційної інстанції не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров'я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису. Отже, відмова у задоволенні заяви про застосування обмежувального припису на тій підставі, що такий припис обмежить (тимчасово) право приватної власності особи на житло, в цьому випадку є безпідставним.

74. Посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 753/23624/18 в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України є нерелевантним, оскільки у цій справі встановлені обставини, які відмінні від встановлених обставин справи, що розглядається, та впливають на висновки суду про застосування обмежувального припису.

75. Враховуючи зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки апеляційного суду з приводу скасування рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 рокує необґрунтованими та не відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19, від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19 та від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19. Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.

76. Верховному Суду не наведені аргументи, які б давали підстави вважати висновки суду першої інстанції у цій справі необґрунтованими та незаконними.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

77. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

78. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).

79. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу заявниці - скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року та залишити в силі рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 року.

(2.2) Щодо судових витрат

80. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави (частина третя статті 350-5 ЦПК України).

Керуючись статтями 350-5 400 409 413 416 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 .

2. Скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 13 червня 2022 року.

3. Залишити в силі рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 21 лютого 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров