Постанова

Іменем України

29 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 640/23804/18

провадження № 61-3848св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересована особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова, у складі судді Зуба Г. А.,

від 28 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Кіся П. В., Яцини В. Б.,

від 05 лютого 2019 року.

Короткий зміст заяви та її обґрунтування

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2

Заява мотивована тим, що він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1997 року. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року у справі № 640/15653/14-ц шлюб між ними розірвано. Він є адвокатом та здійснює свою діяльність за адресою: АДРЕСА_2. Заявник зазначав, що на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова

від 28 вересня 2010 року ним разом з ОСОБА_2 як подружжям було набуто у спільну сумісну власність 1/2 частину нежитлових приміщень № 1-4, загальною площею 30,5 кв. м, у будинку

АДРЕСА_2. З 2014 року ОСОБА_2 не користується вказаним приміщенням, однак приїжджає та вимагає гроші у заявника, ображає його, всі ці погрози, приниження викликають у заявника побоювання за свою безпеку та безпеку своїх рідних. У грудні 2018 року за адресою проживання заявника приїхали невідомі особи разом із ОСОБА_2, які почали викидати речі заявника з його офісу, тому, заявник не може користуватись офісом та почувається постійно у небезпеці.

Посилаючись на положення Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", заявник просив видати стосовно

ОСОБА_2 обмежувальний припис, яким встановити наступні заходи тимчасового (на 6 місяців, з дня набрання судовим рішенням чинності) обмеження її прав та покладення на неї обов'язків, а саме: усунути перешкоди у користуванні заявником об'єктом права власності, а саме нежитловими приміщеннями № 1-4, загальною площею 30,5 кв. м, у будинку АДРЕСА_2,1 шляхом вселення заявника у зазначені риміщення; зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди у користуванні зазначеними приміщеннями; заборонити ОСОБА_2 наближатись на відстань 50 м до робочого місця адвоката ОСОБА_3, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, та до його місця проживання за адресою:

АДРЕСА_3; заборонити ОСОБА_2 у будь-який спосіб спілкуватися із заявником та в будь-який спосіб контактувати з ним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2018 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для застосування спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що всі доводи заявника зводяться лише до визнання за ним права користування спірним майном, тому підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису відсутні, оскільки дії ОСОБА_2 не містять ознак економічного насильства відносно заявника у розумінні вимог Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також заявник просить постановити окремі ухвали щодо Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди помилково не застосували статті 1, 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", не взяли до уваги факти економічного та психологічного насильства з боку колишньої дружини заявника, які потребували негайного реагування компетентних органів. Суди не застосували положення статті 60 СК України щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно. Заінтересована особа двічі порушила право заявника на повагу до його приватного житло. Розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій не відповідає завданням цивільного судочинства. На думку заявника, наявні підстави для винесення судом касаційної інстанції окремих ухвал щодо Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського апеляційного суду.

Заявник подав клопотання про приєднання до матеріалів справи тексту рішення Європейського суду з прав людини у справі "Котенко та інші проти України", яке разом із додатком приєднано до матеріалів справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

23 травня 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 та ОСОБА_2. перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1997 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року № 640/15653/14-ц шлюб між подружжям розірвано.

Суди встановили, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. виникли неприязні стосунки, які призводять до конфліктів, у тому числі між ними виник спір щодо нерухомого майна за адресою:

АДРЕСА_2, яке заявник використовує для здійснення своєї адвокатської діяльності.

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно власниками нежитлового приміщення першого поверху № 1-4, загальною

площею 30,5 кв. м, по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 і ОСОБА_5 по 1/2 частини кожен. Право власності виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 вересня

2010 року (а. с.8-11).

Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 засвідчив, що грошові кошти, за які ОСОБА_2 придбала 1/2 частину квартири АДРЕСА_2, є об'єктом її особистої власності, подаровані її батьками. Зазначене майно набувається ОСОБА_2 в особисту приватну власність.

16 грудня 2018 року ОСОБА_2 привезла до місця проживання заявника його речі з офісу, внаслідок чого відбувся конфлікт. Про цей факт повідомлено органи поліції.

Обидва учасника справи посилались на факти домашнього насильства у різних його проявах (фізичного, психологічного, економічного).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини 1 статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 економічного та психологічного насильства відносно нього, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_3 Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, зокрема, нежитлових приміщень першого поверху № 1-4 убудинку

АДРЕСА_2, які заявник використовував для здійснення адвокатської діяльності.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не застосовано положення статті 60 СК України та не спростовано презумпцію спільності майна подружжя є необґрунтованими, оскільки вимоги про поділ майна подружжя розглядаються у порядку позовного провадження та не можуть бути вирішені у порядку розгляду заяви про видачу обмежувального припису.

Надаючи оцінку доводам заявника, апеляційний суд встановив, що частка заявника у нерухомому майні за адресою: АДРЕСА_2, відсутня, оскільки нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 підтвердив, що 1/2 цього майна набута ОСОБА_2 за її особисті кошти в особисту приватну власність.

З урахуванням вказаного, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили зібрані у справі докази, надали належну оцінку доказам та аргументам учасників справи, а тому доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального права є необґрунтованими і зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанцій.

Колегією суддів не встановлено підстав для постановлення окремих ухвал щодо Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Харківського апеляційного суду.

З урахуванням наведеного, оскаржені судові рішення є такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 28 грудня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович