Постанова

Іменем України

05 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/5273/19

провадження № 61-13080св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Пікуль А. А., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 .

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від цього шлюбу мають двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Від першого шлюбу заявниця має також сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З серпня 2017 року подружжя проживає окремо, однак після припинення шлюбних відносин ОСОБА_2 неодноразово завдавав заявнику тілесних ушкоджень, що стало підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. На момент звернення до суду із вказаною заявою Дніпровським УП ГУ НП в місті Києві здійснюється досудове розслідування щодо нанесення заявнику тілесних ушкоджень. Одночасно два провадження, відкриті за заявою ОСОБА_2 об`єднані Київською місцевою прокуратурою № 4 в одне об`єднане провадження за № 4201701040000160 від 09 серпня 2017 року, відомості щодо третього кримінального провадження внесені у Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 1201900040002435.

Крім вказаних фактів ОСОБА_2 постійно погрожує розправою заявнику та її сину, залякує, принижує, плює в обличчя, штовхає, дає ляпаси, словесно ображає, залишає у небезпеці старшу доньку, не звернувшись за медичною допомогою для дитини у зв`язку зі скаргами останньої на біль у животі. Така поведінка кривдника викликає у заявника побоювання за свою безпеку та безпеку дітей.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_2 на строк 6 місяців, яким: обмежити спілкування з постраждалими дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; заборонити наближатись на визначену відстань до місця проживання (перебування), роботи, навчання, інших місць частого відвідування постраждалих осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; заборонити вести листування, телефоні переговори з постраждалими особами або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, у задоволенні заявлених вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства у розумінні Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII), тому підстави вважати про наявність ризиків настання тяжких наслідків для заявника та малолітніх дітей немає.

Крім того, суди дійшли висновку, що мотивом звернення до суду із вказаною заявою є визначення порядку спілкування з дітьми, що фактично суперечить змісту рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для справи, не надали належної оцінки доказам, наданих заявником, у тому числі щодо фактів насильства зі сторони кривдника, завдання ним заявнику тілесних ушкоджень. Водночас суд першої інстанції безпідставно послався на ухвалене ним же рішення від 18 січня 2019 року про задоволення позову у справі щодо участі ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми.

У вересні 2019 року надійшов відзив від заінтересованої особи на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що з 14 липня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі у них народились діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 також має сина від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 року визначено ОСОБА_2 спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення наступного графіку зустрічей з дітьми: щосереди - з 17 до 20 години; щосуботи - з 08 до 20 години; щорічно в дні народження дітей вільний та безперешкодний доступ у спілкуванні батька з дітьми; проведення спільного відпочинку батька з дітьми один раз на рік у період відпустки батька дітей.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з малолітніми дітьми: донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у межах визначеного за рішенням суду графіку спілкування батька з дітьми.

ОСОБА_2 як на підставу звернення до суду із вказаною заявою посилалася на те, що заінтересована особа постійно погрожує розправою їй та її сину, залякує, принижує, плює в обличчя, штовхає, дає ляпаси, словесно ображає, залишав у небезпеці старшу доньку в ситуації, коли з болем у животі протримав її декілька годин в помешканні, де на той час перебував, не звернувшись за медичною допомогою для дитини. Зазначала, що така поведінка кривдника викликає у неї побоювання за свою безпеку та безпеку її дітей.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Закон № 2229-VIII.

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство -це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство -це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство -це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство -це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника -це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків -це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав щодо дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 заявник аргументує вчиненням щодо неї та її дітей дій, що містять ознаки психологічного, фізичного та економічного насильства. В обґрунтування вчинення психічного насильства заявник надала копії висновків центру розвитку «Синтез» про результати дослідження емоційного стану та відносин з близькими ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а. с. 13). Крім того, як доказ вчинення фізичного насильства ОСОБА_2 надала довідки міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (а. с. 14), висновок за результатами консультації невролога (а. с. 15) та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи про визначення наявності та ступеню тяжкості тілесних ушкоджень № 1268/ж (а. с. 16-18).

В обґрунтування економічного насильства заявник надала копію відповіді Київської місцевої прокуратури від 20 лютого 2019 року № 4 за

№ 39-42/2619 про внесення відомостей до ЄРДР за частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України (а. с. 20).

Одночасно наведені заявником обставини не містять ознак фізичного, економічного чи психічного насильства у розумінні Закону № 2229-VIII, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами та не дають підстав для висновку про необхідність видачі обмежувального припису щодо заінтересованої особи.

Встановивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України заявником не надано належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї та її дітей ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди не в повній мірі дослідили обставини справи, зокрема, факти вчинення ОСОБА_2 психологічного, фізичного, економічного насильства стосовно заявника та дітей та факти внесення до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення за заявами ОСОБА_2 .

Верховний Суд виходить з того, що звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII.

Стосовно посилання заявника на порушення судами норм процесуального права, а саме порушення строку розгляду справи Дніпровським районним судом міста Києва, передбаченого частиною другою статті 350-5 ЦПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що правильне по суті і законне рішення не може бути скасовано лише з формальних підстав, а саме по собі порушення строків розгляду справи не може бути підставою для скасування судового рішення у розумінні частини другої статті 412 ЦПК України.

Отже, доводи наведені у касаційній скарзі зводяться до власного тлумачення позивачем норм права та до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00 § 23, рішення Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик